18-річний півзахисник Карпат Олексій Сич розповів про свій дебют за основну команду, про вплив батька на кар’єру, а також про повернення до гри після серйозної травми. Сич відзначив свого 17-річного брата Андрія, з яким мріє зіграти у Прем’єр-Лізі

— Олексію, як минає карантин для тебе?

— Майже весь час проводжу вдома. Намагаюся підтримувати форму, а у вільну хвилину читаю книжки. Купив собі кілька автобіографій: Кріштіану Роналду, Юргена Клоппа… А взагалі дуже чекаю повернення на поле.

— В останньому на даний момент поєдинку Карпат в УПЛ ти дебютував на найвищому рівні. Це найважливіший епізод у твоїй кар’єрі?

— Для кожного футболіста дебютний матч має важливе значення і я не є винятком. Зустріч з ПФК Львів залишила багато позитивних емоцій. Прикро тільки, що ми не перемогли. Після поєдинку я отримав багато вітань і щасливий, що зіграв за основу Карпат.

— До цього ти кілька разів потрапляв у заявку на матчі Прем’єр-ліги. Коли дізнався, що нарешті вийдеш у старті?

— Це було помітно по тренуваннях. Під час тижневого циклу ми награвали склад, а ще готувалися до майбутньої гри на тактичних заняттях. Здається, у четвер я остаточно дізнався, що гратиму у львівському дербі. До мене підійшов Роман Миколайович Санжар і сказав, щоб я готувався.

— Мандраж був присутній?

— Якщо чесно, то трохи хвилювався. Спочатку навіть не міг заснути, але потім заспокоївся і думав виключно про гру без зайвих емоцій.

Сич проти Львова. Фото fckarpaty.com.

— Твій шлях в основу зелено-білих є особливим. Майже постійно ти виступав за юнацьку команду Карпат, а в U-21 провів лише один тайм.

— Так, все відбулося доволі швидко — практично за тиждень. У середу юнацька команда повинна була зіграти свій матч, до якого готувався і я. Раптом мені телефонують: «Тебе залучають в дубль». Я почав налаштовуватися на поєдинок в команді Любомира Вовчука, однак згодом мені повідомляють, що за U-21 я не гратиму і мене викликають в основу.

— Здивувався?

— Відчуття були змішаними. З однієї сторони, я не зіграв за «молодіжку», а з іншої — мене запросили в головну команду, хоч на поле тоді я так і не вийшов. Фактично за тиждень я міг провести три матчі, але не зіграв жодного. Це все досвід і важливі знання. Просто варто було чекати свого часу.

Единственный телеграм-канал о детско-юношеском и молодежном футболе. Подписывайтесь @goldtalant 

— На початку 90-их трохи менше сотні матчів за Карпати провів Микола Сич. У твого батька таке ж ім’я та прізвище, він також був футболістом, однак виступав за інші команди.

— Так, мій батько Микола Сич грав за рівненський Верес та ОДЕК з Оржева. Тата навіть запрошували у харківський Металіст в молодому віці, проте мама не відпустила його так далеко від дому.

— Уродженці Рівненщини традиційно успішно виступали за Карпати протягом останніх років. Як ти опинився у Львові?

— Я народився у селі Зоря, що розташоване у Рівненській області. У 7-му класі в батька відбулася розмова з тренерами УФК-Карпати і я приїхав на перегляд до Львова. Відбір я пройшов, та через мій доволі юний вік ми прийняли спільне рішення ще на рік залишитися вдома. Врешті-решт, батьки відпустили мене до Львова тільки у 8-му класі. Проте після трьох років навчання я зазнав важкої травми і на півтора роки опинився без футболу.

— Серйозна травма не примусила тебе задуматися про прощання з футболом?

— Таких думок не було. Надзвичайно важливу підтримку у той час я отримав від рідних та друзів. На жаль, я змушений був пропустити перший сезон у команді U-19. Втім я повернувся сильнішим. Жив цією ідеєю, їздив кожних три місяці на обстеження до Києва. А ще просив у думках Бога, щоб він мені допоміг. Пощастило, що все минулося.

Додав у зрості й вазі. Фото fckarpaty.com.

— Важка травма — не єдина перешкода на твоєму шляху. У певний момент ти мав проблеми із вагою?

— Так, у 9-10 класі у мене був невисокий зріст і мала вага. Я суттєво поступався однокласникам у розвитку. Все це відображалося на футбольних аспектах і я не потрапляв у склад. Зате в 11-му класі відбувся стрімкий поштовх — я став чи не найвищим в колективі і завоював місце у складі.

— Дитячі спогади про футбол — одні з найяскравіших. У тебе є улюблені матчі, на яких ти був присутній в якості вболівальника?

— Ми з хлопцями відвідували майже кожен матч на Україні. Хоча найбільше мені запам’ятався поєдинок, який я дивився по телевізору. Я був маленьким, та дуже добре пам’ятаю гол Артема Федецького у ворота Галатасарая. Це був особливий день для Карпат.

— Ми згадували про вплив батька на твою кар’єру. У тебе є ще молодший брат.

— Так, Андрієві 17 років, він навчається в 11-му класі й виступає за Волинь. Ми дуже близькі, постійно обговорюємо наші матчі. Так склалося, що у нас з дитинства чудові відносини і хороше розуміння на полі. Андрій трохи вищий за мене, він чудово грає в один дотик, але у фізичному плані сильніший я.

Хотів би зустрітися з ним, але у турнірі U-19 це буде неможливо, оскільки я не підпадатиму під віковий критерій. Тому сподіваюся, що одного дня ми зіграємо разом на рівні Прем’єр-ліги.

Поза грою Миколенко: уже хочеться працювати, щоб не втрачати форму

 Загрузка ...