В останніх двох поєдинках з лідерами УПЛ тренерський штаб Зелено-білих довірив місце у стартовому складі Олегу Веремієнку. 20-річний захисник дебютував за головну команду у протистоянні з Динамо в Києві

Вже за тиждень Олег зіграв на Україні проти Шахтаря. В інтерв’ю Інформаційному центру ФК Карпати молодий захисник розповів про настрій після дебюту, непростий шлях до основи та золоті медалі чемпіона світу.

— Олеже, ти зіграв лише два матчі в УПЛ і обидва проти лідерів чемпіонату. Враження незабутні?

— Це чудовий досвід і особливі емоції! Перш за все, з огляду на мій повноцінний дебют. Також дуже приємно, що я зіграв проти таких класних команд. Як на мене, Шахтар виглядав сильніше, попри відсутність декількох основних виконавців. Динамо також зіграло непогано, однак нам вдалося забрати у них важливі очки. Пригадуючи ті матчі, можу відзначити певний мандраж. Напевно, природно, що відчував хвилювання. Втім через кілька хвилин після стартового свистка усе це зникло.

— Коли саме ти дізнався про дебютний вихід на Олімпійському?

— Безпосередньо в день поєдинку. Коли почув своє прізвище у стартовому складі, то дуже зрадів. Все-таки цього моменту я чекав досить довго. Дуже сильно хотів дебютувати, але мій перший матч постійно відкладався.

Фото fckarpaty.com.

Похвалил Санжар: «Веремиенко и Лях оправдали ожидания»

— В розширеному списку головної команди ти перебував протягом тривалого часу. Неодноразово потрапляв до заявки на матчі Прем’єр-ліги, морально готувався до дебюту, однак на поле так і не виходив. Не було думок, що це ніколи так і не станеться?

— Відверто кажучи, такі думки справді були. Проте вірив до останнього і працював. Вперше мене залучили до тренувань з основою ще Сергій Зайцев та Андрій Тлумак. Відтоді у моїй кар’єрі були різні періоди, однак вдалося їх пережити.

— Оренда в друголіговий ФК Калуш — один з таких етапів?

— Ні, я не сумнівався, що повернуся. Не розглядав Калуш як дорогу в один бік. Навпаки хотів спробувати щось нове, змінити обстановку. Ця оренда однозначно виявилася корисною. Я набрався досвіду, пограв на дорослому рівні, адже Друга ліга — це не турнір юнацьких команд. А ще в Калуші я подорослішав. Мені сильно допоміг тренерський штаб. Чудові спогади залишилися про кожного з хлопців, тим більше, я виступав пліч-о-пліч з друзями: Сеницею, Лебедем, Богачем. На жаль, ми не виконали завдання президента клубу і не здобули путівки в Першу лігу. Коли повернувся до Львова, то поглянув на все іншими очима. Почав цінувати те, що мав у Карпатах.

Олег Веремієнко в Калуші

— Вперше до Львова ти приїхав ще зовсім юним.

— Так, розпочав тут навчання у 8-му класі, коли потрапив в УФК. Чому Львів? Товариш мого батька був добре знайомий з тренером Тарасом Павлішем. От він і порекомендував нам цей варіант, сказав, що тут хороша Академія. Ми з батьком спробували і не прогадали. Наприклад, в УФК зі мною працював Ярослав Дмитрасевич, який заклав важливий фундамент у моєму футбольному житті, а також Віталій Лобасюк, роботу з яким теж згадую з позитивом.

— Зріст 189 сантиметрів — відмінна антропометрія для центрального захисника або ж центрфорварда. Ти розпочинав саме на позиції в обороні?

— Так, щоправда, раніше не грав у центрі оборони. Коли вступав до УФК, то діяв на позиції правого захисника. Якщо чесно, то це виглядало трохи дивно, адже у мене не було необхідної високої швидкості для гравця цього амплуа. Вже в училищі Олександр Чижевський перекваліфікував мене на позицію центрального оборонця.

— Ти народився у містечку Новоукраїнка, що на Кіровоградщині. Які згадки про дитинство?

— Насправді у пам’яті в мене залишилося небагато спогадів. У 5-й клас я вступив у Кіровограді, який тепер називається Кропивницьким. Ми поїхали туди з бабусею, адже в обласному центрі я міг займатися в кращих умовах і продовжувати розвиватися. Після трьох років навчання батьки вирішили, що варто рухатися далі — і ми поїхали до Львова. Зараз вже навіть можу сказати, що почуваю себе львів’янином.

— Твій батько займався футболом?

— На місцевому рівні, лише у Новоукраїнці. Батько — мій головний порадник і опора. Взагалі мої рідні завжди підтримували мою любов до футболу і сприяли у всьому. Дуже шкода, що вони рідко бувають на моїх матчах. Все-таки відстань дається взнаки і вони не можуть приїжджати дуже часто. Бачимося раз чи два на півроку.

— Перед Чемпіонатом світу U-20 ти казав, що мрієш про бодай один поєдинок у складі збірної України. Загалом для Синьо-жовтих все склалося максимально успішно з тією лише обставиною, що ти не зіграв жодної хвилини на турнірі.

— Чесно кажучи, не відчуваю себе чемпіоном світу, адже не пройнявся тією атмосферою, оскільки не виходив на поле. Проте це був чудовий досвід і класний період. Тренерський штаб мав своє бачення і я не можу нікому дорікати. Я був завжди готовий до гри, та Олександр Петраков приймав таке рішення і довіряв сильнішим. Це футбол, так буває.

— Зараз в пресі активно аналізують кількість ігрового часу, які отримують чемпіони світу у своїх клубах. Нещодавно ти в Києві зіграв проти Дениса Попова, минулого тижня на Україні Карпатам протистояли Валерій Бондар та Данило Сікан. Ситуація покращується?

— У нас була дуже хороша команда з сильними виконавцями, цей результат не випадковий. Перспектива є абсолютно в кожного. Справді, багато залежить від тренерів — вони повинні давати шанс і довіряти молоді. Також дуже велика відповідальність на футболістах. Ми маємо підтверджувати рівень і демонструвати таку гру, яка дозволяла б претендувати на основні склади своїх команд.

— Попереду на Карпати чекає гра з Маріуполем, де виступає троє представників золотої команди: Чех, Кащук та Корнієнко. Зелено-білі готуються до серйозного протистояння?

— Однозначно! Нам буде непросто, втім ми розуміємо, що повинні налаштовуватися на максимум. Докладемо усіх зусиль для позитивного результату. Все в наших руках.

Джокер Ярослав Деда: Тренерський штаб повірив у мене, намагатимуся не підвести

 Загрузка ...