Молодий український півзахисник Микола Мусолітін прокоментував свій перехід до польської Лехії. Чемпіон світу минулого року в складі збірної України U-20 розповів про адаптацію, свою кар’єру та зізнався, на якій позиції найкраще почувається на полі

21-річний український півзахисник Микола Мусолітін в інтерв’ю офіційному сайту Лехії прокоментував свій перехід до польського клуба.

— Ви вже провели деякий час у Гданську. Як почуваєтеся на новому місці?

— Це чудове місто. Я почуваюся тут прекрасно, тим більше, що Гданськ дуже схожий на Одесу, де я народився і виріс. Саме місто не мало значення при виборі клубу, але я радий, що живу і граю в такому гарному місці.

Единственный телеграм-канал о детско-юношеском и молодежном футболе. Подписывайтесь @goldtalant

— Чому вирішили обрати Лехію Гданськ своїм новим клубом?

— Польська Екстракласа — це професійна ліга. Я також дуже високо оцінюю рівень гравців та моєї нової команди. Раніше я бачив, як виглядає команда Лехії, і дізнався про це на місці, адже на кожному тренуванні, в якому я беру участь, я бачу, як тренуються гравці та як тренери професійно ставляться до своєї роботи. Я також чув багато хорошого про можливості розвитку — від прекрасного стадіону і через професійний тренерський склад до всієї інфраструктури. Все це посприяло тому, що я підписав контракт з Лехією.

— На якій позиції ти почуваєшся найкраще та де сподіваєшся зіграти в Лехії?

— Найкраще почуваюся на правому фланзі захисту. Звичайно, якщо тренер вирішить поставити мене на іншу позицію, я зроблю все можливе, щоб виконати доручені мені завдання. Я вже грав на позиціях 6 або 8, також як правий півзахисник, але якби мені довелося вибирати себе, я хотів би грати справа у захисті. Як правило, я вважаю за краще грати на фланзі, ніж в середині поля.

Молоді таланти УПЛ: Швед (Карпати) проти Мусолітіна (Чорноморець)

— Сьогодні ви футболіст Лехії, але вболівальникам напевно цікаво, як ви розпочали свій шлях у футболі. Ваш тато, Володимир, також був футболістом — він був тим, хто прищепив вам ген спортсмена?

— Звичайно, мій тато мав вплив на мою сьогоднішню гру у футбол, але не безпосередній. Йому не потрібно було мені нічого говорити, тому що я виріс серед футболістів. Раніше я приходив на тренування до тата з мамою, і мені це завжди подобалося. З раннього дитинства я відчував, що футбол — це моя доля.

— Ви все ще дзвоните один одному після ваших матчів?

— Звичайно, ми розмовляємо після кожного мого матчу і разом аналізуємо гру. Тато мені допомагає, розповідає, коли я поводився добре, коли міг і по-іншому зіграти. Я б назвав це конструктивною критикою, отримую від нього багато корисних порад. Я не завжди з усім погоджуюсь, але тато також розуміє, що на місці є тренерський штаб, з яким я працюю, і, звичайно, тренери мають вирішальне слово. Ця ієрархія зберігається.

— Назвіть свої сильні і слабкі сторони?

— Важко говорити про свої сильні сторони. Тренер або товариші по команді відповідають за цю оцінку, і з часом вболівальники будуть мене судити. Щодо того, над чим ще маю працювати, то я щодня намагаюся спостерігати за сильнішими футболістами, ніж я, наприклад, у матчах Ліги чемпіонів чи інших світових лігах. Тоді, перш за все, я спостерігаю за грою захисників і намагаюся отримати якомога більше для себе. Зараз я працюю над фітнесом і покращую свої фізичні параметри, оскільки за останні кілька тижнів я випав з ігрового ритму. З моменту мого прибуття сюди я наполегливо працюю, щоб повернути форму, ще й тому, що я волію демонструвати свої сили на полі, ніж говорити про них.

Мусолітін і тренер Чорноморця Ангел Червенков.

— Хороша фізична підготовка є однією з ваших сильних сторін?

— Певним чином, так, бо я компенсую не найкращі фізичні дані завзяттям, боротьбою за м’яч, агресивною грою, роботою на полі та великою кількістю кілометрів під час матчу. Якщо я граю на своєму рівні, для мене немає різниці, наскільки високі гравці, проти яких я граю.

— У вашому останньому клубі, латвійському ФК Валмієра, з січня цього року ви зробили 4 передачі у 17 матчах. На якій позиції ти там грав і як ти оцінюєш цей період?

— У Латвії я грав на номінальній позиції — як правий захисник, але у Валмієрі ми грали дуже сміливо вперед, тому я часто мав можливість приєднуватися до наступальних дій, допомагати, зарообляти штрафні удари чи пенальті, з яких забивали голи. Моїм завданням було, серед іншого, побудувати чисельну перевагу на половині суперника, і завдяки цьому я часто брав участь у наступальних діях. Це був результат тактики, але це мене влаштовувало.

Мусолітін у Валмієрі.

— Ви перейшли з української ліги в Латвію — в теоретично слабшу лігу. Як це виглядало з вашої точки зору?

— Сьогодні українська ліга безумовно сильніша, якщо взяти до уваги такі команди, як київське Динамо, донецький Шахтар чи луганська Зоря, які виступають у єврокубках. Однак команди внизу таблиці в обох лігах знаходяться на однаковому рівні. У Латвії гра схожа на європейський футбол — багато боротьби, бігу, силових стиків. Натомість в Україні більше грають з м’ячем.

Наші за кордоном Український талант з Шальке: грав за єврейську збірну Канади, відмовився від дублю Шахтаря