Хоч Дмитро Різник і не зіграв на чемпіонаті світу U-20 жодної хвилини (в одному матчі Луніна підміняв Кучерук), золоту медаль він заслужив. Хоча б тим, що за короткий час вибив зі складу іншого претедента на місце третього кіпера — вправного Кожухаря з Чорноморця

Дмитро Різник народився виріс у Полтаві і змалечку виховувався в системі Ворскли. Коли він був зовсім маленьким його тренував Володимир Букатов, який власне і поставив Дмитра на ворота з позиції правого захисника. У сім років Дмитро потрапив до тренера Олексія Вишневецького, який вів того до самого випуску зі школи. Під його керівництвом Дмитро грав і в аматорському чемпіонаті Полтави. Зараз Дмитро чемпіон світу і надія полтавської Ворскли. Про чемпіонат світу, Ворсклу та багато іншого, Дмитро розповів в ексклюзивному інтерв’ю Полтавщині спорт.

— Дмитре, я пам’ятаю твій перший коментар прес-службі Ворскли одразу після повернення з ЧС. Ти говорив, що досі не можеш в це повірити. Зараз вже усвідомив цей факт?

— Так, тоді ще була певна ейфорія. Зараз це вже минулося. Певний позитивний шок вже минувся, і тепер життя йде звичним ритмом. Той тріумф вже треба відпускати і налаштовуватися на продуктивну роботу з Ворсклою.

— Ти увесь час перебував всередині колективу, але на поле так і не вийшов. Тут мимоволі згадуються меми про Анатолія Тимощука, який в Баварії збирав трофеї сидячи на банці. Не було якоїсь… досади чи що, що так і не вийшов на поле в такому тріумфі?

— Якщо ти їдеш до збірної, ти маєш там демонструвати всі свої кращі якості, не важливо, виходиш ти на поле чи ні. Це чемпіонат світу і туди викликають найсильніших. Так, основним воротарем був Андрій Лунін. Але у нас кожна людина у збірній дала команді все що могла. Ті, хто не виходили на поле, компенсували це емоційною підтримкою. На лавці ти переживаєш вдвічі більше, адже не можеш дати вихід напрузі та емоціям, які клекочуть всередині. Тому немає жодної досади, я як і всі виклався на повну.

Честь і хвала Президент ФІФА вдруге привітав українських чемпіонів

— Ти говориш про переживання. А який матч був для тебе найнервовішим?

— Мабуть, зі збірною Італії у півфіналі. Там було багато всього — вилучення, скасований гол суперника. Та й взагалі італійці неприємні противники, грали доволі брудно.

Лунин и Ризнык (в центре) на ЧМ в Польше

— На подібні чемпіонати не всі країни їдуть за перемогами. Хтось їде щоб продавати молодих футболістів, хтось просто для досвіду..

— Ні, це було не про нас. Наша команда їхала за результатом. У нас ніхто себе не продавав, не перетягував ковдру на себе, не йшов обводити по п’ять чоловік. У нас була установка грамотно зіграти саме у командний футбол. Ми завжди намагалися діяти дисципліновано. Зрештою, мабуть, саме тому і перемогли.

— В українському футболі трапляється багато випадків, коли футболісти, які засяяли на молодіжному чи юнацькому рівні, при переході в дорослий футбол просто губляться. Згадати хоча б чемпіонів Європи серед юнаків зразка 2009-го. На твій погляд, чому так трапляється?

— Мені здається, справа в довірі. Якщо ти працюєш-працюєш, а тобі банально не дають шансів себе проявити, або після першої ж невдачі перестають довіряти, це важко. Плюс багато залежить від самих футболістів. Успіхи і невдачі, як правило, знаходяться у людей в голові. Якщо ти щось виграв, і вирішив для себе, що після цього вже не треба працювати над собою, то це жорстоко карається. Є люди, які піднявши планку, раптом вирішують, що більше піднімати її не треба. Так футболісти і губляться. Якщо ти сам не хочеш самовдосконалюватися, тебе ж ніхто не змусить. І це не лише про футбол, це стосується будь-якого виду спорту.

— Ти працював поряд з такими людьми як Андрій Лунін, Олександр Петраков та В’ячеслав Кернозенко. Всі троє вже стали по-своєму легендарними. Опиши їх кількома реченнями, так щоб було зрозуміло, чому вони настільки круті.

— Навіть не знаю. Андрюха Лунін звичайний хлопець. Він футболіст Реала, але у нього немає жодної зарозумілості. Він простий, приємний хлопець. Після тренувань завжди залишається допрацьовувати. При цьому його до цього ніхто не змушує, ні тренери, ні партнери. Ось те про що я щойно говорив — всі успіхи йдуть від власної голови.

Двойная победа Лучший вратарь чемпионата мира вернул себе звание лучшего футболиста в Украине

— В’ячеслав Кернозенко.

— Вимогливий, але водночас, мабуть, найвеселіший тренер. Людина постійно на позитиві, жартує підбадьорює. При цьому зберігає авторитет і залишається класним професіоналом.

Кернозенко (праворуч) на прогулянці зі збірниками

— Олександр Петраков. До речі, з його коментарів у медіа випливає образ доволі закритої людини. Він справді такий?

— Та я б не сказав. Він також може і пожартувати, і прикрикнути коли треба. Я б не назвав його закритим, скоріше серйозним. Ми ж їхали туди за перемогою, серйозно налаштовувалися на кожен матч.

— Яка команда на чемпіонаті світу тобі найбільше сподобалася? Крім України звісно.

— Колумбійці. От якраз вони і грали більш індивідуально, аніж командно. Там були гравці, які могли обмотати багатьох суперників, віддати красивий пас. Ну але ми зіграли дисципліновано і таки перемогли їх.

— Перенесемося з Польщі і збірної до Полтави. Я пам’ятаю, як ти виступав у чемпіонаті Полтави у складі ДЮФШ Ворскла. Зараз ти теж по можливості відвідуєш матчі аматорських команд. Я кілька разів бачив тебе на трибунах стадіону Динамо. За кого вболіваєш?

— Ні за кого конкретно. У складі різних команд грають мої друзі, тож приходжу на них подивитися. У складі Зорі-Ворскли грають Ярослав Миць та Ігор Зачепило, у складі Нафтогаза грає Костя Труба…

— Всі вони грали разом з тобою в чемпіонаті Полтави у складі ДЮФШ. І зараз, більшість тих хлопців так само фігурують лише в аматорських змаганнях. Чому так?

— Бувають різні життєві ситуації, комусь щастить, комусь ні.

— Невже це лише питання везіння?

— Знаєш. Мені здається, хлопці іноді зарано опускають руки. Знову ж таки, все йде від голови. Хтось думає: «я більше нічого не зможу, я слабший за тих, з ким підписали контракт, я гратиму далі на область». Так люди миряться з участю аматора, хоча ще мають великий потенціал.

Дмитро Різник (ліворуч): не можна опускати руки!

— Коли ми спілкувалися вперше, два роки тому, ти говорив, що для тебе кращий голкіпер це Тібо Куртуа. Це залишилося незмінним?

— Так. Хоча я погоджуюся з тим, що найкращий голкіпер світу сьогодні — Алісон Беккер. Але Куртуа мені більше подобається, і його манера мені ближче.

Приоделись Чемпионский гардероб сборной Украины: Золотая перчатка, Серебряные бутса и мяч

— І наостанок кілька запитань від Пруста-Познера*. Цікаво буде зустрітися з тобою років через п’ять і порівняти відповіді на них.

— Давай.

— Яку рису ти найбільше НЕ любиш в собі?

— Можу швидко щось ляпнути, не подумавши.

— Яку ваду ти легше за все пробачаєш іншим?

— Та я до всіх людських вад ставлюся з розумінням. Можу пробачити будь-що. Можливо просто збільшу дистанцію у спілкуванні.

— Хто твій улюблений літературний герой?

— Такого немає. Якщо чесно, читаю я вкрай рідко.

Конкурент Вратарь Реала и сборной Украины: «Если говорить о новой цели, то хотелось бы выиграть Лигу чемпионов»

— Що для тебе справжнє щастя?

— Перебувати поряд з близькими людьми, знати що тебе люблять, відчувати підтримку. Відчувати, що поряд потрібні люди.

— А що для тебе справжнє нещастя?

— Втрата близьких людей.

— Опинившись перед Богом, що ти йому скажеш?

— Дякую.

Последние штрихи Молодежки Зари и Ворсклы выходят на старт чемпионата U-21 с победами

 Загрузка ...