21-річний український легіонер Мирослав Мазур, зібравши в Молдові непогану колекцію нагород, розпочинає шведський етап своєї кар’єри.

Футбольна доля у нього – з віражами та зигзагами: почати зовсім юним у Динамо-2, побувати в нижчих лігах, потім підписатися з Ворсклою — і не зіграти за неї жодного матчу, а виклик на спільний збір національної команди та молодіжки отримати із чемпіонату Молдови.

Тепер же Мазур підписав контракт із клубом ліги Супереттан Швеції, тож сподівається «пошуміти» в скандинавському футболі. Про маршрути в своїй кар’єрі, зимові перипетії та враження від міста, де краще пересуватися на велосипеді, ніж на машині, Мирослав розповів Sport Arena.

— Мирославе, ох і зима у вас була: після непоганого відрізку в молдовській оренді, здавалося б, могли розраховувати на виступи в УПЛ, а замість цього опиняєтеся в чемпіонаті Швеції…

— У Ворсклі сказали, що на мене не зовсім розраховують. У мене навіть ніякого шансу не було, сказали просто, що не будуть розраховувати і просто не дадуть поїхати на збори. Я зрозумів, що у мене не буде нічого в Ворсклі, вже треба щось шукати інше. Після цього у мене було декілька варіантів, один із них був у Молдові, дуже вони просили, аби я повернувся до них, але я минулий сезон провів там і зрозумів, що треба покращувати свій рівень і прагнути більшого, тому сидів вдома, чекав варіанти. Потім з’явився один варіант, далі — ще один. Мене зацікавив той, що пов’язаний зі Швецією.

Приїхав у Швецію, потренувався тиждень, і мені сказали: «Все добре, підписуємо контракт». Я поїхав додому, повирішував там всі свої питання з рідними, поговорили, прийняли рішення, що тут буде кращий варіант для продовження кар’єри і кращий варіант для того, аби вирости як футболіст, тому я зараз тут і тому підписав цей контракт зі шведською командою Умео. Приємно бачити, що в цьому клубі зацікавлені в мені.

Фото ufc.se.

— Наскільки ми знаємо, дворічний контракт? Значить передбачається, що і Умео у вас бачить перспективу, і ви бачите, що цей клуб у майбутньому зростатиме?

— Так, бачу, що цей клуб досить таки амбітний. Мені дуже подобається тренерський штаб, головний тренер Брайян Клерхот, який ставить перед собою тільки найвищі цілі, який хоче також прогресувати.

— Уточню відразу: тренер у вас 33-річний? Бо після Нагельсманна та його послідовників уже зайвий раз перевіряєш правильність дат народження молодо-тренерів.

— Так, йому всього 33 роки! Мені дуже подобається з ним працювати, тому що з такими людьми хочеться працювати, хочеться рости ще більше.

— Ми бачили уже американського тренера навіть у єврокубках — Джессі Марша у футбольному клубі Зальцбург. Чим цей американець відрізняється, який у нього спосіб роботи і що нового побачили для себе у його тренерській діяльності?

— Для мене він, знаєте, такий молодий Юрген Клопп — енергійний, завжди з командою. Ось він на тій половині поля, а тут раз — побіг розповідати, що треба робити з м’ячем, побіг тому сказав, тому… Все енергійно, завжди цікаво, тобто немає того, що от ти там стоїш, думаєш: «Ну що ти там розказуєш?», чи щось в цьому плані. Якщо Брайян зупиняє тренування, то все чітко каже, що не так. Після цього все у всіх виходить, тому що всі розуміють, що він від них хоче. Він показує прикладом, і ми після цього вже розуміємо, що він хоче.

Брайян Клерхот вказує на помилки. Фото ufc.se.

— Загалом у колективі вже освоїлися? Як у вас зі шведською мовою? Чи можливо, тут більше треба англійська?

— У нас у команді в основному всі спілкуються англійською, тобто потрібна англійська розмовна. Є там деякі проблеми, тому що давно не мав практики, але з кожним днем стає все краще і краще, я вже більше так влився в колектив, зі всіма спілкуюся, є вже кілька друзів тут. Все потихеньку.

— Ви взагалі задумувалися, як у Швеції дізналися про вас? Що цьому посприяло — виступи у Національній дивізії Молдови чи виклик у збірну України?

— Не знаю. Єдине, що знаю, — мені зателефонував агент Анатолій Пташник і запропонував такий варіант. У мене не було особистих агентів, але були люди, з якими я спілкувався, які допомагали мені в чомусь. Я сказав, що якщо якийсь агент знайде мені клуб, який мені буде підходити, я буду з ним працювати в подальшому, тобто, поки буду з цим клубом. З’явилась людина, вона запропонувала мені цей варіант. Потім, коли я сюди приїхав, мені сказали, що дивилися мої виступи в Національній дивізії Молдови, сказали, що їм сподобалися передачі, боротьба на другому поверсі, і вони вирішили мене запропонувати.

— Відразу уточню: а що ж у них ціниться в грі захисника? Ми звикли вважати, що шведський футбол такий більш атлетичний, а ви як захисник це на собі відчули?

— Так, дійсно відчув, і справді відчувається різниця, тому що тут більш такий, ви вірно підмітили, атлетичний футбол. Це — Швеція, тут завжди так було. Уже в перший день після приїзду, я відразу це відчув, у мене все перекрутилося. Відразу постарався перелаштуватися, зрозумів, що треба грати десь жорсткіше, тому що це тільки вітається і тут таке люблять. Я почав грати жорсткіше в відборі, і на другому поверсі почав вигравати… Це, мабуть, і сподобалося тренерам. Але мені сподобалося те, що команда не б’є м’яч вперед просто аби вибити, а намагається грати через пас. Коли ти граєш у такий футбол, то тобі приємніше, аніж коли ти просто вибиваєш і відбираєш м’яч.

Мазур у спарингу. Фото ufc.se.

— Вісім років ваш футбольний клуб не був у шведській Першій лізі і двадцять чотири роки у шведській Вищій лізі. Як вони сприйняли підвищення у класі, які завдання ставлять на Супереттан?

— Коли я сюди переходив, мені сказали, що на даний момент найголовніше — бути в топ-5, вони зараз ставлять перед собою таке завдання. Зараз пройшла така кадрова зміна, дуже багато прийшло нових футболістів, мабуть, чоловік вісім, включно зі мною. І тренер ставить перед нами завдання вигравати в кожному матчі і як можна вище забратися по турнірній таблиці.

— Відразу питання: яким вам здався цей клуб? Наскільки він благополучний порівняно з тими, які ви бачили в Україні, в Молдові?

— По-перше, мені дуже сподобалося те, що тут дуже піклуються про футболіста. Я приїхав, мені оплатили квитки, те, що приїхав на перегляд і так далі. Я приїхав, потренувався на двох тренуваннях, захворів — вони мені допомагали, давали кошти на медикаменти, лікар завжди був біля мене, тобто мене за два дні знову поставили на ноги і я продовжив тренування. Плюс в плані солідності зарплата завжди вчасно, як мені хлопці говорять, не було ще ні разу, щоб на день затримали. Тренажерні зали, басейни, велосипеди дають. І найголовніше те, що можна в будь-який час брати м’яч і виходити на поле, працювати над тим, що не виходить.

— Ви сказали про велосипеди: місто настільки невелике, що від бази до вашої квартири можна спокійно дістатися на велосипеді?

— Не скажу, що аж настільки, але у мене зараз квартира, яка знаходиться в п’яти хвилинах їзди від стадіону. Тож чому не поїхати на велосипеді? Тут навпаки більшість людей їздить не на машинах, а на велосипедах, це простіше і немає таких заторів, як в Україні.

Единственный телеграм-канал о детско-юношеском и молодежном футболе. Подписывайтесь @goldtalant 

— Простий факт: місто Умео ближче до арктичного кола, аніж до Стокгольма (до столиці 600 км, до справді холодних місць — 400). Відчувається, що це справжня глухомань, чи у Швеції такого відчуття у вас не було?

— Звичайно, тут зараз лежить сніг. Не по коліна, тут його завжди прибирають. Перш за все, це дуже гарне місто, мені дуже сподобалось. Воно хоч і невеличке, але тут є свої переваги. Умео — студентське місто. Мені тут подобається жити, хоча тут ще толком усього не бачив. Не скажу, що це глухомань. Я ніколи так не можу сказати про місце, в якому я знаходжуся. Мені випала можливість зараз бути і жити тут, я ціную цей момент і це найголовніше.

— У вас, скажімо так, на відстані одного потиску руки люди, які добре знають Швецію — це Вадим Євтушенко, який багато років у Швеції грав і тренував, а також Іван Трубочкін, який грав за Умео. Чи спілкувалися з ними перед тим, як переходити сюди?

— Так, спілкувався з Трубочкіним перед тим, як мені прийшов виклик сюди. Я не знав, що за клуб Умео, почав дивитися, хто там і коли грав, дивлюсь — Ваня грав, а я з ним добре спілкуюся. Я йому подзвонив, поговорили, він мені розповів, що це за місто, як тут жити, чи все влаштовує, як команда в професіональному плані… Після нашої бесіди я й прийняв рішення приїхати сюди. Його слова підтвердилися: Умео — дійсно гарне місто, тут не сумно, тут досить-таки ввічливі люди, які тобі завжди допоможуть, навіть якщо ти не знаєш мови, тобі і перекладуть, і зроблять все, аби тільки тобі було добре. Правда, коли Ваня грав за Умео, то команда була в Другій лізі, а зараз вона піднялася, тому стала ще більш професіональною.

Фото ufc.se.

— Що ви вкладаєте у свій перехід у Швецію? Це для вас трамплін у справжню Європу чи, можливо, місце, де ви можете виступати багато років?

— Я говорив зі своїм агентом, зі своїми батьками, з близькими людьми. Ця команда — трамплін, я хочу грати, добиватися якихось більших вершин. Звичайно, я ставлю перед собою найвищі завдання. Тобто зараз на даний момент я розумію, що мені треба грати кожну гру у стартовому складі, прогресувати, і думаю, що Швеція — це те місце, куди завжди приїжджають якісь скаути. Для мене зараз найголовніше — виходити й грати. А далі все залежатиме від мене, від того, як я буду грати і як буду виглядати зі сторони.

— Один свій закордонний шанс ви точно сповна використали — зі Сфинтул Георге стали віце-чемпіоном і фіналістом Кубка Молдови. З якими спогадами цей клуб покидали?

— Я дуже вдячний Сфинтул Георге: президенту, всім директорам, тренерському штабу, який мені довірився і повірив в мене, а також давав змогу грати в кожному матчі. Коли я підписав контракт зі шведами, то спілкувався з керівництвом Сфинтул Георге, подякував їм, тому що я вважаю, що це було дуже правильне рішення — піти в оренду в їхній клуб, хоча до того, як я туди йшов, команда була на сьомому місці і не було особливих завдань.

Мені моя історія зі Сфинтул Георге нагадує те, що я побачив у Швеції: зараз теж, думаю, мало хто вірить в Умео, але ще побачимо, на що ми здатні. Так само ніхто не вірив в Сфинтул Георге. Ми посіли друге місце, команда в новому сезоні буде грати в Лізі Європи. Я їм бажаю тільки удачі, тому що вони дійсно цього заслуговують, а в свою чергу хочу сказати, що молоді українські футболісти, які думають, що їм робити — їдьте в Молдову, зіграйте там якийсь сезон в Національній дивізії, як-не-як, це вища ліга, вона буде вам трампліном для чогось більшого.

Мазур зі Сфинтул Георге обігрує Зімбру у півфіналі Кубка Молдови (3:1).

— Взагалі, це самобутня команда: представляє трьохтисячне село, в неї невелика поки що історія. Як вона розвивалася, звідки у селах Молдови такі самородки?

— Не скажу, що в селах. Ми жили в Кишиневі, нам там знімали квартири. Тренувалися ми дійсно в селі Суручени, але там люди дуже люблять футбол і здорово слідкують за газоном, так що в футбольному плані яке там село — міста можуть позаздрити. Там завжди порядок. Хоч це й малий населений пункт, але люди у ньому цінують це все, люблять і розвивають. Так, там мало людей, але вони приходили і підтримували нас, за це їм велике спасибі.

— У травні 2019 року для багатьох великим здивуванням був ваш виклик у спільний табір національної та молодіжної збірних України. Як сприйняли той досвід?

— Я пам’ятаю цей момент. Тоді, звичайно, здивувався — було приємно, що слідкують, що не забувають про мене. Що сказати? Ці емоції, коли ти читаєш, що прийшов виклик, не передати словами. Потім, коли почалася, так би мовити, «інтернетна буря», коли всі почали це викладати й коментувати, я не знаю, чому саме до мене була така персональна увага, там і інших молодих футболістів викликали… Через це все я так і не потрапив на цей збір.

— Будемо сподіватися, що виступи в Швеції допоможуть вам усе наверстати. Все попереду і все в ваших руках.

— Дякую. Звичайно, буду старатися, аби тренерський штаб викликав мене ще раз і щоб наступного разу я доїхав.

1+1 Миколенко: досвід допомагає досягати таких показників

 Загрузка ...