Сьогодні юнацька збірна України U-18 стартує на добре знайомому нам турнірі у Чехії — Меморіалі Вацлава Єжека. Перший матч о шостій вечора зі Словаччиною

Для підготовки до турніру пам’яті відомого чехословацького тренера й футболіста Вацлава Єжека тренер збірної України U-18 (футболісти 2002 року народження) Володимир Єзерський зібрав експериментальний склад. Принаймні новачків там з головою. З одним із них знайомимося прямо зараз.

На днях молодий захисник Діназу Ярослав Ізотов отримав запрошення до збірної України U-18. Безперечно, клубна прес-служба не могла не поцікавитися у вихованця академії Діназу враженнями та думками перед такою історичною подією в його футбольній кар’єрі.

«Виклик Єзерського викликав шок»

— Ярославе, хто тобі повідомив? Як дізнався, що тебе викликають у збірну?

— Ще навесні, наприкінці сезону в Аматорській лізі до мене підійшов Петрович (головний тренер Діназу Володимир Бондаренко — Прим. авт.) й сказав, що мною зацікавилися в збірній U-18. Додав, що потрібно бути готовим до такого кроку, а для цього ще більше працювати на тренуваннях, викладатися по повній й чекати дзвінка з федерації. І ось кілька днів тому спортивний директор клубу Олег Спічек повідомив, що в клуб надійшов лист з моїм викликом. Потім вже зв’язалися зі збірної, попросили копію паспорта для заявки та бронювання квитків, розміри для форми.

— І якою була твоя перша реакція на виклик?

— Відверто кажучи, я не чекав на такий поворот, коли вперше про це почув. Шок — найкраща характеристика моєї реакції. Не сподівався, що мене ось так з клубу-новачка Другої ліги можуть запросити в збірну. Це вперше в історії Діназу. Я просто не знав, що навіть в цей момент сказати. Звичайно, в дитячих мріях, думках було таке, але щоб ось так зразу…

— Як дома сприйняли цю звістку?

— Домашні у мене не такі вже великі фанати футболу і вони не можуть повністю оцінити все, що відбулося. Але зараз всі підтримали. Мабуть, найбільше всіх цьому зраділа бабуся.

Звідусіль Єзерський зібрав збірну U-18: із Шахтаря лише один, зате є гравці Першої і Другої ліг, та легіонер із Канади

«Із села — до збірної»

— Цікаво. Якщо батьки не фанати футболу, то як же тобі вдалося їх переконати, що це перспективна справа?

— Коли я пішов вчитися в коледж на програміста після дев’ятого класу, то мама бачила в цьому більше користі. Але поступово, як Діназ почав готуватися до переходу в професійний футбол, ми відіграли в аматорах, виникла необхідність думати про нормальний контракт, мені вдалося переконати батьків й схилити їх до думки, що футбол досить перспективна справа. Тому й особливо вони вже не сперечалися останнім часом.

— Особисто для себе, коли ти зробив вибір, що футбол це твоє?

— Переломним моментом, мабуть, стали збори в Туреччині навесні. Раніше в Діназі було багато розмов про перспективу, про чудове майбутнє клубу, але ось коли ми поїхали на збори і я на власному досвіді побачив, що таке справжній професійний підхід до футболу, до підготовки команди, де важлива кожна дрібниця… Повірив остаточно в це і в те, що можу з Діназом досягти чогось серйозного.

Ярослав Ізотов. Фото dinaz.com.ua.

— Сільський хлопчина у збірній — казка, яка стає реальністю…

— Для мене, так. Ніяк не сподівався, що на мене звернуть увагу тоді, коли ми ще грали по аматорах. Свого часу Діназ виступав у першій лізі ДЮФЛ, а там же беруть у різні збірні переважно з вищої ліги, де клуби сильніші. Значить те, що перша команда Діназу за останній рік стала добре знаною в України, про неї чують, читають, бачать, дає свої плоди.

— Копнемо ще глибше. Як ти свого часу з’явився в дитячій школі Діназу?

— Ми переважно грали в футбол у себе в селі, де були різного віку партнери. А потім одного дня нам сказали, що приїдуть тренери й відбиратимуть перспективних в Діназ. Так я потрапив до свого першого тренера в клубі Владислава Валерійовича Савчука (нині наставник ковалівського Колосу U-19 — Прим. авт.). Потім займався під опікою Володимира Олександровича Крохмаля, з яким ми зараз граємо разом, далі був Микола Миколайович Слободянюк, Андрій Вікторович Гірча, Олександр Вікторович Гончаров. Це була чудова школа, з різними тренерськими поглядами, підходами. Був один момент, коли я навіть хотів піти з Діназу, але, Слава Богу, все влагодилося.

— Професійні кроки ти вже зробив під керуванням Володимира Петровича Бондаренко. Важко було перейти з юнацького футболу до дорослого?

— Спочатку, коли почав тренуватися в першій команді, то було неймовірно важко. Тоді я грав переважно за свій вік в турнірі ДЮФЛ, а тренувався з головною командою, яка починала в чемпіонаті області. Потім, була ще й Аматорська ліга. Але поступово втягнувся і вже коли через певний час тренувань з дорослими почав повертатися в юніорський чемпіонат України, то почував себе дуже легко. Зараз можу сказати, що таке рішення тренерів було дуже правильним.

«Змінивши амплуа, доводиться крутити головою на всі боки»

— Хоча, якщо брати позиційно, то в дитячому футболі ти грав у центрі оборони, а в дорослому Діназі більше виходиш на позиції опорного півзахисника.

— Так. Є такий специфічний момент. Все життя я грав центрального захисника і це для мене звичніше, комфортніше. Тут же доводиться міняти, розширювати свій профіль, то на позиції опорного, то правого захисника. Якщо в обороні за мною був тільки воротар, то тепер доводиться крутити головою на всі боки, бачити більше, навіть те, що у тебе з спиною. Для професійного росту це дуже корисно. І я вже зараз відчуваю по собі, наскільки це мені допомогло вирости індивідуально.

— Відчув різницю в класі на своїй шкірі, так би мовити. Область, аматори, професіонали…

— Ага. Пройшов по всіх сходинках. Кожного разу все швидше грають, все менше часу аби прийняти правильне рішення, коли треба вступити в боротьбу чи віддати вчасно передачу.

— Одним з твоїх козирів раніше були походи на кутові, стандарти. Ти навіть забивав у дитячих командах частенько…

— Дійсно, були такі моменти. В чемпіонаті серед аматорів забив також один гол Факелу з Липовця. Але тепер в мене трохи інші фукнції під час стандартів, бо від тренера маю завдання грати на підборах.

— Ти вже дебютував в Другій лізі, зігравши цілий тайм проти тернопільської Ниви. Хвилювався, коли виходив після перерви на поле?

— Мандраж був неймовірний. Ноги трусилися, але й хотів зіграти якнайкраще. Петрович намагався заспокоїти, попросив більше діяти в центрі, перекривати підступи до наших воріт. До того ж, на матч прийшло багато друзів, знайомих і не хотів впасти в багнюку лицем, довести всім, що недарма тренуюся, граю в такій команді.

— Підказки партнерів на полі, як сприймаєш?

— Іноді доводиться терпіти, прислуховуватися. В чоловічий компанії по-різному можуть тобі висловити щось. Стараюся не ображатися, навіть коли кажуть в різкій формі, «пихають», і робити правильні висновки. Бо я ще не так багато знаю в професійному футболі.

«Мрія — пограти в Європі та національній збірній»

— Ти як діназівський патріот, безумовно, скажеш, що хотів би ще довго пограти в клубі. Але все ж таки, від якої пропозиції не відмовишся?

— Дуже хочеться пограти в елітному турнірі. Про це, мабуть, мріє кожен юний футболіст, не тільки я. Нам якось Володимир Петрович сказав, що хоче з часом бачити когось з нас в хорошому європейському клубі. Так і буде!

— Це твоя мрія?

— Так, спочатку клуб УПЛ, потім Європа.

— Виклик до юніорської збірної України ти вже отримав. А як довго варто чекати національну?

— Це також мрія кожного толкового українського футболіста. Поживемо — побачимо…

— У футболі багато що залежить ще від одних людей, що знаходяться за кулісами. Свого агента вже маєш?

— Ні, нема.

— Тоді може варто знаменитого земляка Сергія Старенького підключити?

— Не думав навіть про це.

— В суботу після двосторонки з Діназом-2 до тебе підійшли двоє одноклубників аби сфотографуватися. Вже почуваєш себе футбольною зіркою?

— То були мої чудові друзі, з якими ми часто тренуємося й граємо разом. Просто сфоткалися після матчу. Зірки з неба я ловити не буду. Футбол — це щоденна робота.

На Вильнюс! На матч отбора Евро-2020 против Литвы Шевченко вызвал лишь двух молодых футболистов

 Загрузка ...