У квітневому опитуванні проекту Золотий Талант з-поміж номінантів на звання кращого футболіста місяця у категорії U-19 звертали на себе увагу двоє: Арсеній Батагов та Олександр Климець

Відразу двоє юних футболістів із дорослої першої ліги увійшли до чільної десятки за підсумками квітневого опитування Золотого Таланту на звання кращого футболіста місяця у категорії U-19. Із дніпрянином Арсенієм Батаговим ми вже читачів знайомили, прийшов час більше дізнатися й про другого парубка — Олександра Климця з Волині.

Тим більш, що саме зараз він із своєю командою в усіх на вустах, змагаючись із Карпатами у плей-офф за право в наступному сезоні виступати у Прем’єр-лізі. Перший матч вже відіграли, 0:0, Климець вийшов на заміну на 24-й хвилині.

Ось як поспілкувалися молодий футболіст і прес-служба луцького клубу.

— Олександре, заглибимося у минуле: як почалося знайомство з футболом і кар’єра Олександра Климця?

— Ще в дитинстві я починав у Ковелі, виступав за тамтешню ДЮСШ. У нас відбувався великий дитячий футбольний турнір. На ньому я отримав кращого гравця. Тоді на турнір приїхали і представники Володимира-Волинського — команда BRW-ВІК. Вони запросили мене до себе, поговорили із моїми батьками та тренером. Тоді ми вирішили, що я переїду грати до Володимира-Волинського.

— Одним із поворотних матчів у твоїй кар’єрі став фінал Кубка Волині з футболу 2017-го року, в якому ДЮСШ-ВІК сенсаційно переграв Ковель-Волинь (5:1), а ти відзначився хет-триком. Якими були враження після того поєдинку?

— Тоді, по суті, ми були школярами, одинадцятикласниками, нам було по 17 років, а ми уже грали проти дядьків. Валентин Іванович Кошельник тоді нас попросив зіграти на повну й виграти. Емоції зашкалювали, адже тоді у Нововолинську були мої батьки й багато глядачів, а я забивав рідному Ковелю. Такі ігри не забуваються!

— Як сприйняв запрошення до Волині? Чи стало це здійсненням невеличкої футбольної мрії?

— Я завжди мріяв зіграти за Волинь, а запросив мене знову-таки Валентин Кошельник, який тоді став спортивним директором клубу. Мені пропонували спробувати себе у юнацькій команді, а, можливо, і в головній. Так я опинився тут у 17 років і це було дуже великим авансом і заодно викликом для мене.

— Якими були відчуття, коли вперше виходив на поле за дорослу команду?

— Це був матч проти Оболоні Бровар у Києві. Я тоді хвилювався — була тривога, мандраж. Я розминався і мене покликали переодягатися. Тоді вирішив викинути усе зайве з голови і вийшов на поле. Думаю, зіграв тоді нормально.

— Цього сезону луцьку команду очолив тренерський штаб на чолі з Андрієм Тлумаком, який багато попрацював з молодими гравцями. Відчуваєш довіру тренерів?

— Дуже відчуваю велику довіру тренерів. Це дає стимул далі працювати й розвиватися. Я отримую свій шанс, незважаючи на те, що у деяких поєдинках грав трохи менше. Дуже вдячний Андрію Богдановичу Тлумаку за віру в мене — я дійсно дуже її відчуваю.

— У кубковому матчі проти Таврії ти забив перший гол за дорослу команду. Якими були емоції в тому важкому матчі?

— Той матч був дійсно дуже важким для нас. Головне, що ми його виграли. Щодо гола — емоції були такими бурхливими, що хотілося кричати. Однак стримався — все ж був лише початок матчу…

— Протягом сезону тобі довелося пограти і на флангах атаки, і на вістрі, і навіть на лівому фланзі захисту проти Агробізнеса, коли тебе включили до символічної збірної туру. Де відчуваєш себе найкомфортніше?

— Найкомфортніше — на лівому фланзі атаки, хоча я можу зіграти й справа. Зараз якраз фактично й граю зліва, під ліву ногу, і головний тренер мені так підказує і бачить мене на цих позиціях. А щодо універсалізації — то зараз футболіст вважається цінним, коли він може відпрацювати як в обороні, так і в атаці.

— Хто для тебе ідеал футболіста і яка твоя футбольна мрія?

— Ідеал, звичайно, Мессі, хоча він не грає на моїх позиціях. Зараз ще дуже подобається Лерой Сане. Щодо мрії — я хочу стати професійним футболістом, щоб мене знали. І щоб, як казав Маріо Балотеллі, щоб мої батьки уже не працювали.

— Як налаштована команда на вирішальні матчі сезону? Зможемо?

—Налаштовані дуже по-бойовому. Як каже наш тренер, зараз найголовніше — відновлення. Ми уже все натренували. Тепер залишилося лише вдосконалювати та відновлюватися, щоб ми могли бути на 100 відсотків готовими віддаватися на кожну гру, адже це все важливо для нас, для команди, для тренерів, для клубу, для міста і області. Чи зможемо? Я впевнений, що так!

 Загрузка ...