Другу частину чемпіонату ДЮФЛУ команда Скали U-15 (футболісти 2004 року народження) розпочне під орудою нового старшого тренера. Після першої вона, нагадаємо, йде другою у своїй 4-й групі

Восени 2018-го моршинські хлопці здобували свої 8 перемог (при трьох поразках) під керівництвом Володимира Кулика. Однак незадовго до Нового року знаний фахівець, багаторічний очільник титулованої чернігівської Легенди повернувся до жіночого футболу.
Про це, свою кар’єру, звісно ж про Десну, та безпосередньо про роботу в юнацькому футболі і про Скалу Володимир Миколайович розповів офіційному сайту Десни. Пропонуємо читачам Золотого Таланту найцікавіші моменти з цього інтерв’ю.

Заради футболу покинув теніс

— Я народився у Сумах, але потім родина переїхала у місто Лохвиця Полтавської області. Там провів шкільні роки, почав займатися футболом, з 3 класу. Паралельно два роки дуже серйозно займався настільним тенісом, виступав у чемпіонаті СРСР серед команд спорттовариства Колос. В мене були непогані перспективи у цьому виді спорту.

Але з 8 класу зосередився на футболі: тоді до Лохвиці повернувся Леонід Литвиненко, мій перший тренер, який до цього грав у Брежнєві (зараз Набережні Челни, — прим.). Він сказав мені: «Кидай настільний теніс та давай до нас, у футбол». З 16 років я почав грати у чемпіонаті Полтавської області серед чоловіків.
Після школи намагався поступити до київського інституту фізкультури. Не вступив, й пішов до армії. А після повернення друзі, які навчалися у Чернігові, запросили сюди. Сказали, що тут є футбольна команда…
— Ваш дебютний сезон у Десні — 1992/93, для команди склався невдало. Вона вилетіла до другої ліги. У чому була головна причина вильоту?
— Якщо аналізувати з позиції тренера, то в нас, у першу чергу, не було лідерів, які б вели за собою команду. Були досвідчені гравці, але вони не були провідними. В основному грала молодь, яка не мала досвіду гри у перший лізі. В їх числи був й я. Та й, якщо казати відверто, зі всією повагою до наших тренерів, але тренувальний процес в нас був не на високому рівні. Навіть у порівнянні з тим, що я зараз, як тренер, даю хлопцям 14 років, ми працювали дуже слабенько…
— У сезоні 96/97 Ви з Десною завоювали золото другої ліги. Це була перша винагорода подібного ґатунку в історії клубу. Розкажіть про те, що найбільше запам’яталося у тому сезоні?
— По-перше, дуже серйозно змінилася команда. В першому крузі працював Андрій Процко й вже тоді команда показувала дуже серйозний футбол. Потім колектив очолив Юхим Школьников. Та й та молодь, яка у 93-му році вилітала з першої ліги, вже набралася досвіду. Після приходу Школьникова змінився тренувальний процес. Ми менше почали займатися фізичною підготовкою та більше працювати з м’ячем. До того ж зі Школьниковим прийшла група кваліфікованих футболістів. Вже було видно, що команда за рівнем вище, ніж були команди другої ліги.
У Десні багато чого змінилося. По-перш, фінансова сторона: зарплати, преміальні – все це стало більш потужним, а це було немаловажним, бо коли футболіст отримує хороші гроші, його сім’я забезпечена, то він тренується й працює на 100 відсотків.

Як Легенда стала легендою

— Тривалий час Ви працювали у жіночому футболі. Як туди потрапили, та чи дійсно жіночий футбол — це інша планета?
— Ігрову кар’єру я закінчив через травму. Зробив дві операції й вже не зміг повернутися, та й клуб про мене вже забув. Тому з 2003 по 2010 роки я почав працювати у школі Юність. А у 2011 році, так слалися обставини, що я перейшов у жіночий футбол. Для мене це теж було несподіванкою, але я прийняв рішення змінити місце роботи, тому став помічником головного тренера чернігівської Легенди, яку у той час очолював Сергій Сапронов.

Кулик і легендарна Легенда

— Ще у червні очолювана вами чернігівська Легенда-ШВСМ грала у фіналі Кубка України з харківським Житлобудом-1, а у липні стало відомо: вперше в історії Незалежної України Легенда не прийме участь у чемпіонаті України. Для вболівальників це було шоком. А для Вас? Й коли команда дізналася, що все, грати не буде?
— Аналізуючи ту ситуацію, я думаю, що наш президент Володимир Магеррамов вже прораховував ситуацію, й шансів на те, щоб команда залишилася було дуже мало. Той бюджет, бюджет ШВСМ, який в нас був — цього було замало. Потрібна була допомога міста. Але міське керівництво дало зрозуміти, що допомоги не буде. Питання підіймалося з початку 2018 року. Я думаю, що відсотків на 80 вже тоді було зрозуміло, що команда зніметься зі змагань. Але й я надіявся, що команда залишиться, й Володимир Магеррамович мав надію. Але вже перед фіналом Кубку все було зрозуміло. Можливо саме тому ми програли з розгромним рахунком 0:8. Це найбільш ганебна поразка Легенди за всю її історію. Тому закінчили ми не дуже добре. Але дівчата вже розуміли, що команди не буде, сенсу викладатися вже немає.
Це саме той момент професіоналізму, про який я багато говорю у своїй роботі. Це той професіоналізм, який повинен бути. Незалежно від того буде завтра команда чи ні, людина повинна залишатися професіоналом. Ми не повинні були програвати з таким рахунком.
— Наскільки велика втрата для українського футболу — ліквідація Легенди, та чи повернеться вона колись, як ви думаєте?
— Втрата, зрозуміло, є. Але про це повинно говорити керівництво Чернігова, керівництво ФФУ. Адже навіть якщо брати Чернігів, то ми ж живемо не тільки дорогами. Повинно бути дозвілля, в якому спорт займає помітне місце. Якщо подивитися на ту ж Велику Британію, там на футбол приходять навіть бабусі, мами з дітьми. Це одна з частин життя.
А тут команда такого рівня… При всій повазі до Десни, навіть зараз, за здобутками Десна не може конкурувати з Легендою (6 разів жіноча команда була чемпіоном країни, 4 рази вигравала національний Кубок, – прим.). Легенда грала у Лізі чемпіонів. Так, це жіноча Ліга чемпіонів, але це рівень, команду знали у Європі. Так, я вважаю, що керівництво повинно зробити все можливе й не можливе, щоб повернути Легенду, але, боюся, зараз це питання неактуальне…

Тренер с девчатами

«У Скали серйозна академія, умови на дві голови вищі, 4 поля»

— Популярний портал wfpl.com.ua включив вас у Топ-5 жіночих тренерів України 2018 року. Але після розформування Легенди Ви очолили хлопчачу команду U-15 Скали (Стрий). Чому повернулися до дитячого футболу та чи були інші пропозиції?
— Пропозицій не було. Ані у жіночому, ані у чоловічому футболі. У академії Скали працює Іван Антонович Бубись, який свого часу тренував Десну. Ми з ним у гарних відносинах. Він запросив мене до Стрия. Великого вибору в мене не було, тому я дав свою згоду. Я попрацював там півроку. Хлопці показали непоганий результат.

Промежуточный финиш Безупречный Шахтер, уверенные Карпаты и Звезда, сверженный Арсенал

— Чи є у Вашій команді U-15 хлопці, на яких варто звернути увагу селекціонерам Десни?
— Там є два хлопця Денис Почапський та Нараз Русяк, які виділяються. Ними цікавляться вже й Шахтар, й клуб займається їх працевлаштуванням: вони були на перегляді у Німеччині, зараз поїхали у Ференцварош (Угорщина). Академія Скали співпрацює з німцями, іспанцями. У Стриї доволі серйозна академія та підхід до роботи. Там є футболісти на яких можна звернути увагу.

Зазначу, що в академії Скали підхід на дві голови кращий, ніж був у Легенді. Якщо тут у нас не було ніякої інфраструктури (стадіон Текстильник, де ми грали та тренувалися, знаходиться в аварійному стані), то у Скали 4 футбольних поля, проживання, харчування у хлопців…

Даешь молодежь! Россыпь юных талантов: составлен список лучших 14—19 летних футболистов Украины

— Чого Ви очікуєте від себе у Новому 2019 році, чого б хотілося досягти?
— Завдання вже поставлені. Я прийняв жіночий клуб Єдність-ШВСМ (Плиски). Цього ще ніхто не знає — вам кажу першим. Президент клубу Михайло Голиця дав мені завдання — виграти бронзу. У команді багато дівчат, які грали у Легенді, у цьому клубі працює Володимир Магеррамов. Ще до мене команда вилетіла з Кубку України, тому завдання на весняну частину чемпіонату — тільки третє місце. Зараз, до 21 січня, команда у відпустці. Тому знайомлюся з нею заочно. Завдання є. Будемо намагатися їх виконати.
— Щоб Ви побажали вболівальникам футболу Чернігівської області у Новому році?
— Здоров’я усім. Мирного неба, бо ситуація у країні не дуже гарна… Люди хочуть житі у мирний час, заробляти гроші та радіти життю, а зараз ситуація не дуже цьому сприяє. Тому бажаю мирного неба.
Якщо казати про Чернігів, хочеться, щоб люди ходили на футбол, раділи досягненням Десни. А керівництву міста та області бажаю, щоб вони підтримували спорт. Традиції в нас доволі серйозні…

 Загрузка ...