Найкращим молодим гравцем 34-го туру ПФЛ спільно з премією Золотий талант України визнали 21-річного півзахисника «Поділля» Олександра Чернецького. Напередодні заключного туру чемпіонату другої ліги хмельницький клуб посідав у таблиці небезпечне передостаннє місце, маючи 22 очки. Аби стовідсотково втриматися у лізі, команді необхідна була перемога, і вона її здобула: у фінішному матчі було обіграно другу команду «Іллічівця» (1:0), «Поділля» набрало 25 очок і завершило першість навіть на 14-й позиції. Чимала заслуга як у цій перемозі, так і в інших успішних поєдинках, молодого півзахисника хмельничан Чернецького, котрий хоч і з’явився в колективі тільки навесні, незабаром став одним із провідних його виконавців.

За це Олександра й відзначили експерти, визнали найкращим молодим футболістом 34-го туру, а ПФЛ нагородить його фірмовою футболкою німецького бренду JAKO.

— Сашко, можна вітати? Ви залишилися у другій лізі, чи це так собі досягнення?

— Це великий успіх! Боролися за збереження футболу в Хмельницькому, тут люди живуть грою, ходять на стадіон, всі переживали дуже. Такий матч вийшов із «Іллічівцем» зіжмаканий, але залишилися, і це головне для всіх.

— Самі зрозуміли, що витворили в останньому турі?

— Якщо чесно, то й досі такі відчуття незрозумілі. Грали, боролися, налаштовувалися, але тільки сьогодні я зрозумів, що залишилися. А вчора, чи два дні тому такі неясні відчуття були. Керівництво також радіє.

— Погодься, все було проти вас: і «Арсенал-Київщина» в передостанньому турі виграв, і запорізький «Металург» сам «Кремінь» обіграв. Засмутилися через успіхи конкурентів?

— Чесно, було несподівано, що вони так зіграли, результати конкурентів змусили замислитися. Зрозуміло, що в останньому турі ми грали тільки на перемогу, і ми це зробили.

Хоча в «Іллічівця» хороша друга команда, вона готується до чемпіонату дублерів, там молодь така перспективна, вони грають і пропагують атакуючий футбол. Тому налаштовувалися на важку гру, знали, що там складна команда, у них все є. Психологічно було тяжко, але добре, що так вийшло.

— Аркадій Баталов, певне, особливо й не налаштовував вас?

— Казав, що для нас це важливий матч, але не накачував, ми й самі розуміли, що потрібно перемагати. А тренер сильно не акцентував увагу, всі і так все розуміли, за це йому спасибі. Мабуть, тому було і легше і водночас важче.

— За іронією долі твоя нинішня команда у підсумку опинилася в таблиці вище за попередню – «Арсенал-Київщину», з якою ти й розпочинав цей чемпіонат. Щось відчуваєш?

— Якщо чесно, для мене матч проти Білої Церкви був принциповим. Коли я прийшов у «Поділля», воно було нижче за «Арсенал», а зараз ми вище за Білу Церкву. Для мене це важливо і приємно. Згадую, як ми йшли пліч-о-пліч, а опинилися ми на 14, а вони на 15-ому. Для мене це принципово, навіть не очікував, що так вийде, ми їх обійшли завдяки різниці м’ячів.

— Баталов подякував команді прямо на післяматчевій прес-конференції. А президент клубу?

— У президента з командою гарні стосунки, така велика сім’я, всі разом. Зайшов до роздягальні, поздоровив нас, він сильно переймається, емоційна людина. Напружений матч був, в тому що залишилися в другій лізі, безперечно, є і його заслуга.

— Сашко, що далі? Адже літнє міжсезоння коротке.

— Так, зараз у нас три тижні відпустки. Потрібно відпочити, заскучати за футболом і рухатися далі. Нас розрахували, і відразу після банкету я увечері приїхав додому до Києва. Буду тут відпочивати, хоча, можливо, на море поїду. Ще не знаю.

— Чому з усіх столичних футбольних шкіл обрав саме ДЮСШ-15?

— Ніколи не кидався з боку в бік, батько мене відвів на футбол, почав займатися в ДЮСШ-15, мені сподобалося, пройшов там усі щабелі аж до випуску. Першим тренером був Олексій Санич Яковенко, брат Павла Олександровича. Потів Олексій Дерипапа був у мене наставником, років п’ять він мене тренував до випуску.

Гралося в ДЮСШ-15 добре, чесно, у нас тренери були дуже кваліфіковані, справді навчили грати у футбол, це головне. Ми не просто били м’яч, а вивчали всі тонкощі, коли починали, ми не були самородками, нас просто учили. Я вдячний цим спеціалістам, що навчили багатьом речам у футболі, які зараз допомагають працювати.

— А що то за матч чемпіонату ДЮФЛУ у 2006-ому проти «Динамо» (Київ), ви ще 1:1 зіграли. Ти ж іще замалий був для команди U-14?

— А мене в 11 років підключали, то піднімали, то опускали, тоді так можна було.

Ні, не можу сказати, що багато забивав, я більше віддавав, а ось грав можна сказати постійно.

— У 20 років ти з’яився у Комсомольську. А що робив після закінчення школи?

— Після ДЮФЛУ грав за дорослу команду ДЮСШ-15, була така U-21, вона «на Київ» грала. У нас гарна компанія підібралася, хлопці, які й зараз грають, наприклад, Жураховський. Ми грали навіть без нападу, тому що центр був такий хороший, і ніхто не міг виграти у нас у чемпіонаті Києва. Отримували задоволення.

Але потім зрозумів, потрібно далі рухатися і якраз з’явився варіант з Комсомольськом.

— Хто покликав у «Гірник-Спорт»?

— Надійшла пропозиція поїхати, там Ігор Валентинович Жабченко тренером був, мене він взяв. Але потім почався такий поганий період, травми. При цьому серйозного нічого не було, там потягнув, там пропустив, та коли відновився, почав вже в заявку потрапляти, якось момент пройшов і було вже пізно. Я хотів грати і Валентинович сказав: «Тебе чекають в оренду в Сумах.

— Там у «Барсі» ти й дограв сезон-2015/16, 9 матчів, 0 голів, познайомився з Андрієм Кононенком.

— Так, Вікторович – він взагалі! Гарна людина, насамперед, для мене як друг був, водночас з ним приємно працювати. Ми знайшли спільну мову, я розумів, що він хоче від мене на полі, а він знав, що я можу зробити. Питань взагалі не було. Я б іще з ним попрацював, він кликав мене в «Інгулець-2», але там свої нюанси були, і я там не опинився.

— Минулого літа «Барса» знялася з чемпіонату, інакше б ти там залишився?

— Ні, Кононенко тоді прибрали, ми дограли ще чотири тури без нього, і я не планував залишатися. Знав, що поїду в іншу команду.

— Чому саме в «Арсенал-Київщину»?

— Я, виходить, прийшов туди після четвертого туру, я не влаштувався до цього ніде, і мені потрібна була практика. А тут поряд з Києвом, година їзди, а їм потрібно було підсилення. З тренером побалакав, він сказав: «Саня, я все бачу, ти граєш». Я підписав контракт, наступного дня зіграв, ми перемогли.

Біла Церква? Я мешкав у Києві, і їздив на тренування. Там звичайно були заїзди, але в основному додому їздив.

— Зіграв 8 матчів, забив гол і не залишився? Чому вже там не гралося?

— Якщо відверто, то були свої нюанси, нові тренери, зі своїм баченням, я трохи не зрозумів, тому й не залишився. Хоча я і з самого початку казав, ще коли підписував контракт, що тільки на півроку, а потім піду. Саме прийшли нові тренери, я й пішов.

— Баталов запросив у «Поділля», чи сам шукав варіанти?

— Із Дударенком поїхали на третій тур другого кола. Я тренувався сам у Києві, але не було з ким, потрібно було влаштовуватися, і мені агент запропонував такий варіант. Я набрав Аркадія Юрійовича, спитав, чи потрібен футболіст? Він відповів: «Якби не потрібен був, я б з тобою не балакав». «Тоді приїду». Приїхав, після тижня тренувань підписав контракт, і вже грав наступний матч.

Олександр Чернецький

— Як тебе зустрів Хмельницький, були знайомі там?

— Авжеж, там багато хлопців з Києва — Нестеренко, Охрончук, я багатьох знав. Тренерів не знав, знайомився в процесі, а зустріли гарно. У нас справді одна велика родина, приємно працювати, люди ходять на футбол і все класно.

Працюється з Баталовим добре, всі задоволені ним, я в першу чергу. Насамперед відзначу гарні людські якості, він добра людина. Хороший тренер, перед ним стояло завдання, і він разом з нами його виконав.

— Чим найбільше запам’ятався чемпіонат, що минув?

— Так вийшло, що я міняв клуби, лише по півроку грав, але подобалося, що взаємостосунки з людьми добрі були, спілкування, нові знайомства.

Чемпіонат також сподобався, здається, футбол буде жити у нас в країні. Перша п’ятірка в другій лізі – вирізняється, приємно грати з такими командами. Вони грають саме у футбол, отримуєш великий досвід, на їх тлі як футболіст ростеш. Такі клуби в наступному сезоні будуть за вихід у вищу лігу боротися.

Так, вони заслужили вихід до першого дивізіону, сильніших за них немає, мабуть. Хоча і з ними можна грати, з ними навіть легше, аніж із командами з середини таблиці. Вони дають грати у футбол, але по людям, по кадровому потенціалу, звісно, вищі.

— Ігор Худобяк монстром в атаці був?

— Ну, він такий футболіст, щоб такого надзвичайного нічого немає, але своєю масивністю бере. Наші захисники його з’їли, коли ми грали з ними, але казали, що з ним важко грати. Він заслужив бути кращим бомбардиром.

— Вашому Алішеру Якубову сезон також вдався?

— Так, і забивав, і віддавав. Він розуміє, що міг краще зіграти, але непоганий сезон для нього вийшов.

— Боротися за виживання неприємно й важко, та це загартовує, чи не так?

— Насамперед, психологічно тяжко, тиск залишався до останньої гри. Хоча й загартовує, ростеш як футболіст. Для мене краще грати там, де є завдання, краще за виживання боротися, аніж іти в середині і не ставити ніяких задач.

Стаєш досвідченішим, проходиш крізь різні ситуації, і на полі, і в побуті.

— Готовий до першої ліги?

— Відверто кажучи, не думаю, що у нас такий великий контраст між першою і другою лігами. Рівень «плюс мінус» однаковий. Звісно, перші 5 команд першого дивізіону там рівень справді вищої ліги, але грати там можна. Трохи пізніше, але впевнений, що гратиму в першій лізі.

Бліц

— Народився в Києві, вихованець ДЮСШ-15.

— З упевненістю скажу – перший тренер, який мене виховував змалечку Олексій Олександрович Яковенко.

— У зарубіжному футболі вболіваю за «Барселону», подобається гра Андреса Іньєсти.

— Хоббі? Люблю слухати музику, зовсім різну, я меломан. Тоді абстрагуюся від усього і відпочиваю.

— Моя футбольна мрія грати в Прем’єр-лізі.