На прохання нашого сайту головний тренер Геліоса Сергій Сизіхін так охарактеризував цього свого підопічного: «Дуже цікавий фланговий виконавець. Непогана швидкість, нестандартно діє на полі, забив кілька чудових голів: у минулому сезоні Гірнику, у цьому — Тернополю. Має всі дані, щоб стати гравцем основного складу команди першої ліги. Але треба попрацювати над психологією: поки що не вистачає йому холоднокровності, солідності, впевненості. Додасть у цих аспектах, гратиме на хорошому рівні».

В інтерв’ю 21-річний півзахисник запевнив, що ретельно працює над своїми недоліками, а також розповів, як він перебрався з Кавказу до України, чому перша ліга краща за чемпіонат дублерів та гра яких футболістів йому подобається.

— Булате, після п’ятого місця у попередньому чемпіонаті, на який результат налаштовувався Геліос у нинішньому турнірі? Чого вимагає президент клубу від Сергія Сизихіна, а той від вас?

— Президент хоче, щоб ми перемагали у кожному матчі. Тобто, ставить максимальні задачі, хочемо вийти до Прем’єр-ліги. Хороше у нас керівництво, президент дає нам все, що в його силах, просто у нас трішки не виходить. Хоча підбір гравців хороший.

— Наскільки команда справилася із завданням? Ви пішли на канікули четвертими.

— У багатьох матчах ми втратили очки. Там, де потрібно було їх брати. Вважаю, могли бути вище у таблиці.

— Геліос довго йшов на другій сходинці. Що завадило на ній зимувати?

— Не знаю, ймовірно, стабільності бракувало. Та неможливо від матчу до матчу перебувати в оптимальній формі. Хоча дуже хотілося завжди перемагати.

— Геліос може сміливо пишатися своєю обороною: всього 13 пропущених у 20-ти матчах. Настільки класні у вас захисники, чи нападники суперника лякалися та мазали?

— Ми захищаємося всією командою, немає такого, щоб тільки оборонці відбивалися від атак, всі польові гравці стараються максимально викладатися в кожному матчі. Та й захист у нас сильний, досвідчені гравці, зрозуміло, насамперед, їх заслуга в тому, що ми мало пропустили.

— Ось тільки й забивали ви не дуже багато — 19 голів. Проблеми в атаці?

— У нас три різнопланових нападника, та й інші футболісти групи атаки стараються. І в перших двох турах нормально забили — чотири рази Тернополю, тричі — Колосу. А потім щось не так пішло, почали мало засмучувати чужих воротарів. Гадаю, на зборах будемо посилено відпрацьовувати саме ці моменти, щоб в другому колі надолужити.

— Що тобі ще запам’яталося у першій половині чемпіонату?

— Той час, коли у всієї команди був гарний настрій — початок сезону, три перемоги. Дуже приємний момент, добрий був старт, сподобався.

— Хто з суперників справив найкраще враження? Командною грою, індивідуальними діями?

— Дуже сподобалася Буковина, яка у турнірній таблиці явно не на тому місці фінішувала, якого заслуговувала. Хороша команда, в організований футбол грає.

Також виділив би Іллічівець. А в ньому — Мішньова, розумний і талановитий хлопець. Хоча багато пристойних гравців, і з вищої ліги чимало прийшло, вистачає досвідчених виконавців.

— Геліос подав документи на атестацію для участі у Прем’єр-лізі. Як вважаєш, дозрів твій клуб для цього?

— Якщо чесно, вважаю дозрів, у нас і підбір гравців гарний, висококласні футболісти є, досвідчені, ми можемо більше.

— Булате, ти вже вибач, це не просто цікавість, та перш ніж детальніше поговорити про твою кар’єру, мушу запитати. За паспортом ти українець, а звідки твої пращури?

— З Кавказу. Я й сам народився у Північній Осетії, але ще маленьким до Харкова переїхав, і вже тут жив. Коли саме переїхав? Ще в дитинстві, не пам’ятаю, зовсім малим, років чотири, п’ять було. Тому й почав футболом займатися дещо запізно.

Чому саме ця гра? Якось змалечку полюбив. Пам’ятаю батьки подарували форму — збірна України, прізвище Шевченко на спині, і я закохався у футбол. Відтоді завжди хотів грати, і досі не можу зупинитися. Ось зараз відпустка, вже два тижні без футболу, а мені важко — хочеться бігати, команду побачити.

— Хто твої батьки, чим займаються?

— Ні, вони не спортсмени. Батько тут працює, у Харкові, приватний підприємець, а мама йому допомагає, вони разом працюють. Завжди ходять на наші матчі, переймаються, це мої головні вболівальники. До секції мене само тато привів, він завжди мене підтримує. Хоча, де треба, може й посварити, але у всьому допомагає.

— Хто був твоїм першим тренером?

— Спочатку я грав за команду ХТЗ, там був Володимир Сєріков. Звичайна команда, виступала у першій лізі чемпіонату ДЮФЛ. Півроку там відіграв і перейшов до харківського Арсеналу. Була мета у вищу лігу вийти, але ми не вийшли. Щ трохи пограв там, і поїхав до Зорі.

— Булате, ось ти — півзахисник. Але навіть у чемпіонаті ДЮФЛУ не забив жодного м’яча?

— Так, так, так… Навіть не знаю, що сказати. Адже у першій лізі нормально забивав, а потім якось так сталося. Причому я спочатку навіть не звертав увагу на це, а згодом подивився статистику і здригнувся! У чемпіонатах U-19 і U-21 також не вдавалося відзначитися, хоча в кожній грі момент був.

Якось в Олімпіку навіть із тренером закладалися, скільки я заб’ю. Я йому програв. Морально це мене сильно пригнічувало. Зараз радий, що в Геліосі виходить, дякувати Богу, я задоволений. Звичайно, хотілося б більше грати, тому буду ще сильніше на тренуваннях працювати, аби довести тренеру, щоб давали мені грати.

— Тобі виповнилося 16 років, як тебе забрали до Зорі. Де помітили, хто запропонував?

— Це Ігор Голуб Ігор, в Арсеналі був тренером, я в нього індивідуально займався. І він мене туди направив, я два дні з 1995-м роком потренувався, поїхав з ними на збори, і мене взяли в команду. Потім дограв у чемпіонаті ДЮФЛ, і перейшов уже в команду U-19. Не складалося там, провів стільки років, і довелося піти. Сам не хотів там бути, та й мене мабуть не хотіли бачити.

— Все ж з кимось із хлопців підтримуєш стосунки?

— Спілкуюся з тими, кого вже немає в Зорі. Тертишний — він зараз у Кремені грає, з ним дружили. Ще є Максим Слюсар. Із хлопцями з Олімпіка теж підтримую стосунки, розповідаємо один одному про свої матчі. Футбольний світ цікавий, так що є друзі, з якими про це можна поговорити.

— У минулому сезоні із Зорі U-19 було відраховано цілу групу юніорів за участь у договірних матчах. Як до цього ставишся?

— Це не моя справа, не знаю, як це пояснити. Вирішили їх прибрати, я вважаю, можна було дати шанс. Але то не моє діло, не хочу це обговорювати.

— Ти відіграв у Зорі лишень половину чемпіонату-2013/2014 і перейшов до Олімпіка. Не пожалкував?

— Анітрохи. Поїхав до Донецька, коли ще не було цих військових дій, клуб ще перебував у першій лізі, саме набирали дубль, готувалися до вишки. Я тренувався з ними, жив у Донецьку, команда вийшла до Прем’єр-ліги, я підписав контракт.

— Хто запрошував, Хомутов-старший?

— Так, Денис Хомутов, тренер дубля, а зараз він уже тренер у першій команді. Я йому й досі щиро і дуже вдячний, що взяв мене до себе, допоміг, дав пограти в U-21. Для мене це був великий досвід, я там змужнів.

— У молодіжці Олімпіка ти мав постійну ігрову практику, два голи забив, минулий чемпіонат там починав. Чому ж не залишився?

— Так, грав, але в першу команду мене не підтягували. А у дублі вже якось не хотів сидіти, бажав чогось нового. Ось і попросився, щоб мене відпустили. Мені пішли назустріч, я приїхав до Харкова, пішов до Геліоса, провів більше тижня на оглядинах, і мене взяли в команду.

Булат Єлоєв (Геліос)

Вирішив спробувати сили у першій лізі. Мені здається, вона сильніша, аніж чемпіонат дублерів. Та й мені плюс грати тут, це неабиякий досвід, я реально змужнів.

— Розкажи, як зустріла тебе команда.

— Коли прийшов, нікого не знав. Проте команда прийняла дуже добре, колектив хороший, я поважаю досвідчених гравців, вони ж допомагають і підказують мені.

— З кимось затоваришував?

— Із воротарем Максимом Єрохіним, він теж молодий, з ним ми близькі друзі. А хороші стосунки з усіма гравцями, із Субочевим, Кравченко буває у кіно сходимо, погуляємо десь.

— І як тобі чемпіонат першої ліги, виправдав сподівання?

— Зізнаюся, коли прийшов, мені відразу сподобався рівень турніру. Набагато вищий, аніж у чемпіонаті U-21, все потрібно швидше робити.

— Із головним тренером теж відразу порозумівся?

— У нас взагалі увесь тренерський штаб дуже хороший, вони мене підтримували, коли я прийшов, якщо щось не виходило. Завжди на помилки вказували, я завжди спілкуюся з ними. Наш третій тренер, Олег Жилін, зі мною після тренувань допрацьовує, завжди спілкується зі мною, допомагає. Дуже дружний колектив, немає з наставниками жодних протиріч, я вкрай задоволений цією обставиною.

Я ж у свою чергу, прислухаюся. Головний тренер і мені говорить про психологію, я розумію, працюю на тренуваннях над цими факторами. Адже мені також хочеться грати на більш високому рівні, тому працюю над помилками, і намагатимуся виправляти все в найближчий час.

— Ти рідко забиваєш, зате голи-красені виходять? Який найбільше сподобався?

— Певне, той, що у ворота Тернополя залетів. Вийшов на заміну, красиво пробив. Взагалі дебютний м’яч у першій лізі, емоції переповнювали. Так сталося, що у тому матчі мене ще й вилучили (посміхається), і я зі сльозами залишав поле. Так що той поєдинок запам’ятаю, мабуть, на все життя.

— Сизіхін відзначав твої нестандартні дії на полі. Кумиром був Пірло?

— Ні, завжди гра Кака подобалася. Зараз вже за своєю грою слідкую, як такого кумира немає. Люблю просто футбол дивитися, і вчуся у професіоналів по телевізору. Нам постійно повторює: завжди дивіться на гравців, що діють на ваших позиціях, щось і собі придивитеся.

— А у своєму харківському дитинстві на кого ходив на стадіон? Можливо, на Рикуна?

— Я коли ходив, там Жажа завжди виблискував, його всі любили, та й Марко Девіч гарно грав. Коли команда сильна була, завжди дивився матчі, приємно було за такою командою спостерігати.

— А за межами поля що полюбляєш?

— Музику слухаю різну, окрім року. Люблю з друзями грати, в кіно ходити, у парк. Але в основному вдома, з батьками, допомагаю їм.

— Шашлик гарно готуєш?

— Це у нас сімейне (сміється).

— Як нащадок джигітів швидку їзду любиш?

— Люблю, але машини в мене немає. Хоча коли за кермом, у мене не зриває дах, я не поспішаю нікуди. Подобається швидко проїхатися, але завжди спокійно кермую, з розумом.

— День народження у тебе невдало випадає — середина січня, із відпустки повертатися треба. А ось Новий рік, певне, любиш святкувати?

— Так, з іменинами не складається (сміється), збори розпочнуться. Та нічого такого страшного, буду з командою. А Новий рік люблю, завжди з родиною, ніколи не був там із друзями, тільки вдома у сімейному колі. Ми у приватному будинку живемо, і на вулиці ялинки наряджають, і вдома також прикрашаємо.