Напередодні 11-го туру чемпіонату України у першій лізі проект Золотий Талант поспілкувався з 19-річним Владиславом Бугаєм з Буковини — автором єдиного голу серед молодих футболістів, що було забито у турі 10-му.

— Владиславе, наразі ти граєш в оренді у Чернівцях, маєш контракт з донецьким клубом, а звідки ти родом і як почався твій футбольний шлях?

— Я корінний киянин, з Троєщини. Одночасно зі школою, я вступив до Академії київського Динамо. З першим тренером Віктором Йосиповичем Кащеєм працював перші чотири роки. В Академії був до дев’ятого класу.

— Тебе одразу відрядили до нападу?

— Ні, спочатку перепробували усі позиції. Перший тренер ставив у центрі поля, після того, де тільки я не грав — і правим захисником, і опорним хавом, і крайнім півзахисником… Після Динамо я потрапив до столичного Локомотива, де грав і під нападаючими, і нападаючим. А після переходу в Шахтар вже остаточно закріпився в нападі.

— Стривай, ти ще грав за Іллічівець…

— Так, у тому ж сезоні, коли я виступав за Локомотив. Якщо ж бути зовсім точним, то ми виступали під назвою Атлет, оскільки у Локомотива не було команди 1995 року народження. Після цього я поїхав грати у фінальній частині за Іллічівець і зайняв з командою третє місце чемпіонату U16. Ну, і потім вже був Шахтар. Мені зателефонував агент і запропонував поїхати на оглядини. Вони на той час вже базувались у Щасливому під Києвом. Продемонстрував, на що здатен, тренери сказали, що їм подобається, як я працюю і вони хочуть займатися зі мною. Заключив контракт.

— У Шахтарі знову були призові місця чемпіонату і головне — Юнацька ліга УЄФА.

— Так, з командою U-19 ми зайняли третє місце в чемпіонаті, а з дублем — друге. Але найціннішим, справді, був досвід виступів в молодіжній Лізі Чемпіонів. Мені довелось зіграти з Реалом на виїзді, з Мальме вдома і обидва матчі з ПСЖ, а шведам навіть вдалось забити. Такі поєдинки цінні тим, що дізнаєшся про інший менталітет, про особливе ставлення до футболу в різних країнах, у кожній з них своя атмосфера на стадіонах. Я й раніше бував за кордоном, коли ще на дитячому рівні їздив з Динамо на різні турніри, але цього разу все було по-особливому.

Владислав Бугай (Буковина)

— Отже, це був поки що найвдаліший сезон у твоїй кар’єрі. Крім голу шведам, ти немало забив у чемпіонаті.

— Так, вдалося відзначитись дев’ять разів, стільки ж голів на рахунку Піхальонка та Авагімяна. Загалом гравці інших команд забивали й більше, але в Шахтарі U-19 ніхто не забив більше за нас.

— Отже, ти виступив вдало. То чому ж не залишився в команді?

— Я перейшов у Буковину на правах оренди до кінця цього сезону. Вважаю це кроком вперед. Це вже не юнацький рівень, а дорослий футбол. Фактично тільки тут я вперше відчув, як грати з заповненими трибунами. Для подальшого розвитку гра за Буковину — саме те, що мені зараз треба.

— За чернівецький клуб ти вже встиг провести п’ять ігор, розкажи, як дебютував?

— Дебютував я в Стрию з місцевою Скалою, коли вийшов на заміну і ми перемогли 3:0. Це було ще наприкінці серпня. Потім я знову вийшов на заміну в домашньому матчі з Горняком-Спорт. Вийшов на останні п’ятнадцять хвилин, але встиг заробити пенальті, ми перемогли 2:0.

— Потім був вдалий для тебе матч з Інгульцем, де ти зробив асист…

— В тій грі я вже вийшов в основі. В одному з епізодів я отримав м’яч з аута і побачив, як наш крайній хав вбігає в вільну зону і добре відкривається, я віддав передачу і ми вийшли вперед. На жаль, перевагу втримати не вдалось — нічия 1:1.

— В матчі з Арсеналом ти знов заробив пенальті…

— Так, це сталось вже на 4-й хвилині зустрічі, яку ми програли 0:2. Це вже третій пенальті, який ми не можемо реалізувати в домашніх іграх. Два заробив я, а ще один був з Десною — тоді я ще не був підписаний і спостерігав за грою з трибун.

— Ну, і нарешті остання гра. Як саме вдалось відзначитись?

— Опорний півзахисник Полтави віддавав передачу своєму центральному захисникові, наш хав Євгеній Немтінов прочитав ситуацію і перехопив м’яч. Віддав мені його, я опинився наодинці з воротарем і переграв його.

18-річний Владислав Бугай (Буковина) забив перший гол у новому клубі

— Які завдання стоять перед командою?

— Завдання — набирати побільше очок. Спочатку нам це вдавалось, але потім пішов певний спад. Тепер треба надолужувати згаяне. Якихось грандіозних завдань нема — воно й зрозуміло, ми щойно з другої ліги. Але все одно, немає такого, щоб планували отримати очко, зігравши внічию, хай навіть і на виїзді. Граємо тільки на перемогу. Тренери кажуть нам, що більшу половину команд, як мінімум, ми маємо перегравати. Мало впевненості ще. Є моменти, контролюємо гру, виходимо вперед, але поки що нема результату.

— Як тобі в Чернівцях, сумуєш за Києвом?

— Ще не встиг, якщо чесно. Чернівці — невеличке затишне містечко. Таке гарне, європейське. Раніше не бував тут, але одразу сподобалось.

— За якими змаганнями ти слідкуєш, окрім першої ліги?

— Звісно, за нашою Прем’єр-лігою, і ще за чемпіонатом Іспанії. Це ж просто фантастика, коли команда з такою легкістю забиває 19 голів за шість турів! Маю на увазі Барселону. У їхнього тріо Мессі — Неймар — Суарес є чому повчитись. Як вони працюють з м’ячем, як бачать поле, як реалізують моменти. Це якраз те, над чим мені самому треба працювати в першу чергу.

— Отже, ти знаєш, над чим працювати. А які найближчі цілі ставиш перед собою?

— Насамперед, це реалізація моментів. Головне для нападаючого — забити, як саме — вже не так важливо. Хочу допомагати команді набирати очки в кожній грі. А ще — хочу повернутись у збірну. Того сезону, коли я вдало виступав у Локомотиві і Іллічівці, мені зателефонували і покликали до юнацької збірної, яку тренував Олег Кузнєцов. Ми поїхали на турнір до Польщі, де зайняли друге місце. Буквально за два тижні були ще дві товариські гри в Києві з Францією. В одній з них я вийшов на поле, і більше після того, на жаль, не викликався. Буду старатися, щоб тренери збірної — тепер вже молодіжної — знову звернули на мене увагу.

Станіслав ГОЦУЛЯК