Героя 5 туру першої ліги з числа молодих гравців Євгена Шевченка товариші по команді Оболонь-Бровар називають так само, як і знаменитого однофамільця — Шева. Він також родом з Київщини, а саме — з Броварів. На тренування та ігри 20-літній захисник майже щодня долає шлях з рідного міста в столицю поки що на батьковій машині.

При цьому він, як і більшість юнаків його віку, мріє про власне авто (це буде обов’язково Audi), але водночас (і це відрізняє його від ровесників) Євген зауважує, що нову машину треба буде придбати не тільки собі, а й батькові (це буде джип), а ще мамі і тітці.

— Євгене, як розпочався твій футбольний шлях?

— З п’яти років я почав дивитися футбол разом з батьком, мені це дуже подобалось. Тоді Андрій Шевченко вже вийшов на пік своєї кар’єри, був суперзіркою в Мілані. Я також захотів спробувати свої сили у футболі, мама відвела мене до спортивної школи у Броварах. Там моїм першим тренером був Юрій Макаров. Таким чином, з п’яти з половиною років і до 12 чи 13 років  я займався там, а потім Юрій Борисович відправив мене на перегляд у Вище училище фізичної культури, де моїм тренером став Олександр Петраков. Після року занять в РВУФК я перейшов у Княжу. Загалом у Щасливому провів два з половиною роки, там вчився у 10-му та 11-му класах, там і закінчив школу. Нетривалий час (біля півроку) також грав у столичній Зірці.

— А як щодо амплуа? Твій зоряний однофамілець був форвардом, хіба не хотілося наслідувати його на полі?

— Звісно! Мене й ставили спочатку в напад. На обласних змаганнях, ще на дитячому рівні, навіть вдавалось ставати кращим бомбардиром. А потім тренери перевели у захист, я спробував і мені сподобалось. З того часу я — лівий захисник. Інколи, в разі потреби, мене також можуть поставити на позицію лівого хава, як це було у матчі з Сумами, коли перші 15 хвилин другого тайму я грав ліворуч у півзахисті.

— Цей рік можна вважати твоїм дебютним у дорослому футболі…

— Так, до того я грав у другій лізі, але в основному виходив на заміну. У першому колі минулого чемпіонату я майже не грав, а на початку другого мені почали довіряти місце у складі. Тобто можна сказати, що останні півроку минулого сезону і початок поточного я стабільно граю.

Лівий захисник Євгеній Шевченко (Оболонь-Бровар) відкрив лік голам у нинішньому сезоні

— В 5-му турі тобі вдався гольовий дебют на дорослому рівні. Згадав дитячий досвід?

— Можна сказати й так! Якщо серйозно, то Тарас Пінчук видав дуже гарну передачу, я вдало набіг, «протиснув» суперника і замкнув. Тобто, один крайній захисник подав, інший забив. Як на мене, досить вдало вийшло, тому намагатимусь забивати й надалі.

— Які задачі стоять перед командою?

— Традиційно — виходити і вигравати в кожній зустрічі. А взагалі — зіграти краще, ніж в минулому сезоні. А оскільки минулого сезону ми зайняли третє місце, то залишається друге і перше. Так, зараз ми йдемо шостими, але в п’ятницю  обіграємо Іллічівець і будемо вище.

— А хто найбільше справляє враження на тебе з-поміж команд першої ліги?

— Наш найближчий суперник, про якого  я вже згадав — Іллічівець. В його складі  дуже багато гравців, які пройшли школу Прем’єр-ліги, за рахунок майстерності вони трішки вище нас. Також дуже подобається Верес. Але всіх цих суперників  нам здолати цілком по силам. Взагалі, Оболонь-Бровар — це найкраща команда, в якій я коли-небудь грав. Всі дружні, один за одного, отримуєш задоволення не лише від гри з такими партнерами, а й просто від перебування в одному колективі, від спілкування.

— Кого можеш виділити зі своїх одноклубників?

— З усіма добрі стосунки. Але виділити хочу нашого капітана Андрія Корнєва. Коли він перебуває на полі, то просто живе грою, постійно щось підказує, дуже комфортно грати поруч з ним. Також хочу згадати Дмитра Проневича. Як і капітан, він тебе постійно «тримає в кулаці», постійно підказує, де потрібно — «напхає», де потрібно — підтримає. Намагаюсь прислухатись до їхньої думки. Також вдячний за допомогу Різвану Аблітарову.

— Які плани маєш на найближчі роки?

— Влітку я переписав з клубом новий контракт ще на два роки, тобто до 2018 року. Сподіваюсь, допоможу за цей час команді у досягненні поставлених перед нею задач.

— Як гадаєш, за тобою слідкують тренери молодіжної збірної?

— Я з поля цього не бачу (сміється). Але раніше, коли тренером був Сергій Ковалець, він постійно був присутній на іграх Оболоні. Зараз теж кажуть, що на ігри приходять помічники тренера «молодіжки». Якщо викличуть — це буде велика честь для мене. Але для цього треба постійно працювати над собою, стабільно потрапляти в склад, тож буду старанно виконувати свою роботу.

— А в чому саме, як тобі здається, слід працювати над собою?

— Гадаю, треба трохи додати агресивності у відборі, стати зліше, «нахабніше» в ігровому плані. Це те, на що слід звернути увагу в першу чергу.

— Хто для тебе є взірцем на полі з тих футболістів, які грають на аналогічній позиції?  Який футбол тобі імпонує в цілому?

— З тих, хто грає на моїй позиції, взірцем для мене є Хорді Альба з Барселони, подобається також Філіпе Луїс з Атлетіко. З команд подобається Барселона. Як і у будь-кого з футболістів, є мрія потрапити в топ-чемпіонат. Але більш за все хотів би спробувати свої сили в Іспанії. Там грають за рахунок контролю м’яча, техніки. Дивитись ігри іспанського чемпіонату — просто задоволення, по красі цьому чемпіонату немає рівних. В тій же Барселоні дуже активні крайні захисники, це мені дуже подобається.

— Що цікавить Євгена Шевченка окрім футболу?

— Навіть не знаю, що відповісти.  Я такий, так би мовити, домашній: тренування — дім, дім — тренування. Я сконцентрований на футболі, на все інше просто немає часу. Хіба що можу з друзями десь прогулятись, сходити в кіно чи посидіти в кафе, але не більше. Коли випадає вільна година, можу щось почитати. Зараз, приміром, читаю книгу про Златана Ібрагімовича. Цікаво познайомитись з тим, як людина, що досягла футбольних вершин, проходила свій шлях, і взяти щось із цього для себе.

— В ці дні ми святкуємо 25-ліття нашої Незалежності. Що ти хотів би побажати нашій країні?

— Знаєте, 2013 року я провів у Донецьку, де грав за U-19 та дубль Металургу. Все було настільки добре, що не можна було й припустити, що дійде до війни. Хочу побажати, щоб всі ці «еленери», «деенери» і інші окупанти залишили нас в спокої, і все було як раніше. Щоб Донбас і Крим знову були в Україні, і знову був мир.

Станіслав Гоцуляк