Аргентинський тренер академії київського Динамо Гільєрмо Самсо поділився своїми враженнями від роботи в Україні, розповів про ігрову кар’єру та оцінив рівень підготовки українських гравців

Також тренер ДЮФШ Динамо Гільєрмо Самсо відзначив, що раніше його знання про Валерія Лобановського були поверхневими.

— Сеньйоре Гільєрме, як вам в Україні?

— Мені подобається в Україні. Я тут із дружиною та двома дітьми. Вже звикли до міста. Загалом враження доволі позитивні. Присутність сім’ї дуже допомагає максимально віддаватися роботі.

— Які місця в Києві вам найбільше подобаються?

— Мені дуже подобається Поділ. Тут багато старовинних будівель та вулиць. Історичні місця. Подобається також гуляти біля Андріївської церкви разом із родиною.

Единственный телеграм-канал о детско-юношеском и молодежном футболе. Подписывайтесь @goldtalant 

— У яких містах України вже встигли побувати?

— У Полтаві та Запоріжжі. Мені сподобалися ці міста. Вони мають свою специфіку. Як тренеру, сподобалося, що у цих містах є поля хорошої якості та цікаві команди.

— Як вам українська кухня?

— Надзвичайно смачна. Борщ дуже сподобався. В Україні смачні також рибні страви та випічка. Українська кухня та аргентинська відрізняються. Мені не вистачає аргентинської страви асадо. Це м’ясо, запечене на вогні. Аргентина є лідером у вживанні телятини.

— Ваші діти займаються футболом в Україні?

— Так. Обоє моїх синів в академії Динамо. Старший — Педро — 2006 року, а Маркос — 2009 року народження. Старший син грає на позиції півзахисника, молодший — воротар.

— Як проводите карантин?

— Спершу ми всі сильно хвилювалися через ситуацію із коронавірусом. Важливо, що у цей час ми всі разом. Діти займаються через інтернет. Сподіваюся, з часом повернемося до звичного життя.

— Розкажіть про себе. Якою була ваша ігрова кар’єра і в яких командах працювали?

— Народився я в Патагонії, що на півдні Аргентини. Виступав спочатку за клуб Гаіман і Расінг де Трелью. Потім перебрався в Буенос-Айрес і продовжив свою кар’єру у клубі Феррокаріль Оесте. Пограв за Аргентінос Хуніорс і Чакаріта Хуніорс. Пізніше були команди другого дивізіону чемпіонату Аргентини — Браун де Арресіфес і Браун де Пуерто Мадрін. Закінчив кар’єру там, де й розпочинав — у клубі Гаіман. Згодом перейшов на посаду спортивного директора цього клубу, після чого перебрався у Расінг де Трелью на посаду тренера першої команди та координатора всіх категорій дитячого і юнацького футболу (з 2008 по 2016 рік).

Завжди підтримував контакт зі своїми друзями, з якими грав у Буенос-Айресі в першому дивізіоні Аргентини. Вони мали досвід виступів у Європі — Роберто Айяла (Мілан, Наполі, Валенсія) та Хуан Еснайдер (Порту, Реал, Атлетіко). Еснайдер був тренером японської команди ДЖЕФ Юнайтед Ітіхара Тіба. Тож він запросив мене в Японію — працювати другим тренером.

Ми там працювали упродовж трьох років. Фізичною підготовкою гравців займався Рамон Катала, який зараз теж працює в академії Динамо. Я був помічником Еснайдера. Потім у нас завершився контракт. Мали варіанти із турецькими клубами. Але найбільше сподобався варіант із Динамо Київ. Тож ми з Рамоном Катала поїхали до Києва.

Самсо і Катала

— Чи знайомі ви з іспаномовними гравцями Динамо — Карлосом Де Пеною та Франом Солем?

— Ні, не знайомий. Ми працюємо в різних місцях. Я в академії, а вони займаються на базі клубу. У нас не було можливості поспілкуватися.

— Що ви знали про Динамо до переїзду в Київ?

— Я знав, що у 80-х та 90-х роках кияни були на хорошому рахунку в Європі. Але найбільше мене зацікавило те, що з київського клубу вийшли три володарі «Золотого м’яча». Таким показником більше не може похвалитися жодна команда у світі. Мене це заінтригувало. Зацікавився українським футболом. Тому, власне, я тут. Мені цікаво працювати в цьому клубі. Віддавати власні знання молодим футболістам та отримувати новий досвід.

— Що вам відомо про Валерія Лобановського?

— Звичайно, я знав про тренера Валерія Лобановського. Але мої знання були поверхневими. Тільки коли почав працювати в Динамо, став цікавитися більше. У системі клубу є багато колишніх гравців, які працювали із Лобановським. Вони розповідають про Валерія Васильовича чимало цікавого.

Зараз, на карантині, я намагався дивитись матчі команд Лобановського, щоб розуміти його філософію футболу. Мене вразила тактична робота і фізична підготовка гравців.

— Яка ваша роль в системі Динамо?

— Ми з Рамоном Катала координуємо роботу академії. Допомагаємо працювати тренерам юнацьких команд. Так би мовити, виконуємо роль методистів.

Методисти.

— Яке враження на вас справила Україна?

— Країна мені сподобалася. Спершу для мене це було щось невідоме та далеке, я не дуже розумів, куди їхав працювати. Характер людей тут доброзичливий. Тому це мені нагадує Аргентину. Я ж із півдня Аргентини — Патагонії. Там клімат десь схожий на український.

— Чи задоволені ви інфраструктурою київського клубу та роботою в Динамо?

— Клуб нас підтримує. Маємо повне порозуміння із керівниками. В академії працюють професіонали. Інфраструктурою ми повністю задоволені. Роботи маємо достатньо. Працюємо 6 днів на тиждень — з понеділка по суботу. Всі потрібні питання можемо обговорити із керівниками академії. Вони нас підтримують у всьому.

— Як оціните рівень підготовки українських гравців? Наскільки він високий? Які слабкі та сильні сторони наших футболістів?

— Рівень молодих гравців в Україні хороший. Інакше юнацька збірна не перемогла б на молодіжному чемпіонаті світу в Польщі. Мені б хотілося бачити кращу технічну роботу гравців і більш командну гру. Щоб вони краще розуміли футбол, намагалися думати на футбольному полі. Їхні сильні сторони — це характер, працелюбність.

— Однією з найбільших проблем українського юнацького сектора є перехід у дорослий футбол. У чому тут причина?

— Такі проблеми є не тільки в Україні. Попри те, що Аргентина славиться своїм вихованням футболістів, там теж не все досконало у цьому питанні. Частина молодих талановитих гравців просто губиться при переході з молодіжного у дорослий футбол. У Європі також із цим проблеми.

Я вважаю, що в Динамо таких глобальних проблем немає. Тут розраховують на своїх вихованців. Київський клуб входить до переліку найкращих у Європі за власними вихованцями. Зараз Циганков, Шепелєв, Миколенко, Попов, Шапаренко, Русин грають за першу команду. Це дуже хороший показник. Думаю, що з часом цей процес буде ставати тільки кращим.

— Чи бачите в юнацькій системі Динамо футболіста, який може стати у майбутньому зіркою на рівні України?

— Хотів би відзначити нападника Ігоря Горбача 2004 року народження. Цей гравець має характер, швидкість. Дуже забивний. Якщо все буде йти добре, то він за декілька років вже зможе грати на високому рівні.

Ігор Горбач (№21). Фото fcdynamo.kiev.ua.

— У чому різниця між системами підготовки гравців в Україні та Аргентині?

— Різниця полягає у роботі з м’ячем. В Україні більший акцент на фізичній підготовці, багато вправ. Це добре, бо гравець має бути готовим фізично, щоб грати 90 хвилин. Ми з Рамоном Катала намагаємося проводити більше вправ із м’ячем. Це допомагає гравцеві краще оцінювати моменти під час матчу, приймати правильні рішення. Сподіваюся, наша робота в академії вже відчувається. Думаю, через 2-3 роки наслідки будуть ще більші, — розповів Самсо в інтерв’ю Футбол 24.

Добра справа Угорці будують на Закарпатті ультрасучасну футбольну базу

 Загрузка ...