22-річний захисник Зорі й молодіжної збірної України Євген Чеберко розповів про своє життя у період карантину, про початок кар’єри у Дніпрі та про перехід до луганської команди

Також Євген Чеберко поділився своїми враженнями про ситуацію в українському футболі, про співпрацю з Вернидубом і роботу зі Скрипником.

— Женя, насамперед, що зробиш після карантину?

— Звичайно ж, перше — це тренування з командою. Потім сходимо з дівчиною в кіно або ресторан. Ми часто це робили до карантину.

— Чим займаєшся на карантині?

— Сидимо вдома з дівчиною, дотримуємося правил і рекомендацій. Глянули серіал Втеча, всі 5 сезонів дуже швидко пролетіли. Сподобалися фільми Початковий Код і Джек Річер.

Почав більше читати книги, кожен день мінімум по одній главі читаю. Дочитав буквально за декілька днів Портрет Доріана Грея. Всі говорили, що цікава, але мені чесно кажучи не сильно зайшла. Деякі речі я взагалі не розумів. Нещодавно мені прийшли нові книги про Гвардіолу, скоро почну їх читати.

— А з якою метою взявся за англійську?

— Хоча б для того, щоб не виглядати нерозумно в іншій країні, навіть коли просто подорожуєш. Я був на відпочинку взимку, і там була дівчинка, років 7-8, російськомовна. Але вона почала говорити англійською так впевнено і спокійно, що мені стало трохи соромно.

Единственный телеграм-канал о детско-юношеском и молодежном футболе. Подписывайтесь @goldtalant

— Вправи тренери склали. Робиш?

— Ще коли не посилили карантин нам давали вправи, і ми їх виконували. Після цього ми проводимо заняття по Skype з тренером із фізпідготовки. Всі підключаємося, він показує вправи, і десь хвилин сорок-годину ми тренуємося. Ну і плюс, я знаю сам деякі вправи, а ще дивлюся на «ютюб» нові і намагаюся робити.

— Ти дебютував за Дніпро в 18 років, зігравши три хвилини проти Волині. Але реальний твій дебют був проти донецького Шахтаря, коли ти вийшов на поле замість Ротаня. Коліна не тремтіли?

— Мені якраз було 18 років і я подумав: «Опана, все зараз буде добре!». Потім зрозумів, що ось так відразу нічого не буває, потрібно боротися і вигравати конкуренцію.

Ось другий матч проти Шахтаря я запам’ятав надовго. Я після матчу десь годину не міг нічого зробити, сидів в роздягальні, а у мене ноги сіли, все тіло сіло. Не міг зрозуміти, я грав проти Шахтаря чи проти Барселони. Не уявляв, що так можна грати. Мені здавалося, що вони взагалі з космосу. Я навіть не встигав за ними.

— Чому вирішив перейти саме в Зорю, адже це різні рівні, не боявся того, що довго доведеться сидіти на лавці?

— Як зараз модно говорити, у всіх молодих футболістів є амбіції, вони хочуть і думають, що все відразу буде. Це потім розумієш, що не все так просто. Спочатку, коли був в Дніпрі, у всіх питали, хто буде залишатися в новій команді у Другій лізі, а хто планує йти. І мені Русол підказав, що є варіант із Зорею, і що сам Миколайович Вернидуб буде дзвонити всім гравцям особисто, з тих, хто його зацікавив. І якби я один переходив, ще думав би, як адаптуватися й інші моменти. А нас же п’ять осіб перейшло (Лунін, Чеберко, Луньов, Кочергін, Сваток — прим. ред.). Це теж вплинуло на моє рішення.

Але, звичайно, найголовніший фактор — це дзвінок Вернидуба. Він сказав, що бачить і розраховує на мене, але відразу попередив, що це інший рівень і все залежить від мене, як я буду працювати. Так і вийшло: складно спочатку було, плюс відразу я не грав, а потім мене почали використовувати на іншій позиції.

— Найяскравіші спогади від роботи з Вернидубом? Чому він тебе навчив?

— Чоловічому футболу і додав характеру. Що ти не можеш здатися, не можеш сказати, що тобі погано або втомився. Ти повинен віддаватися повністю, по максимуму. Він сказав, щоб грати в чоловічий і дорослий футбол, очі повинні постійно горіти і повинен бути чоловічий стрижень. Він відмінний мотиватор і вичавлює з тебе максимум.

— При каденції Вернидуба, про нього майже все відгукувалися добре. Але варто було йому піти, як деякі персонажі почали говорити про нього не найприємніші слова. Чому?

— Не маю уявлення, чесно кажучи. Може бути, коли граєш в складі, як би до тебе тренер не ставився, тобі завжди буде здаватися, що він до тебе добре ставиться. А інші, які грають менше, будуть думати, що до них ставлення упереджене. Можливо, тому не дуже добре і відгукуються. Але особисто для мене, як і для багатьох в Зорі, а він же тут з самого початку, він будував цю команду, коли Зоря ще за виживання боролася і довів клуб до єврокубків … Він кожному щось дав від себе, тому я не знаю, чому так відгукуються про нього.

Максим Луньов, Євген Чеберко і Тимофій Сухар.

— Які відмінності Вернидуба від Скрипника в тактиці? При Вернидубі більше грали на контратаках і підбудовувалися під суперників, а при Скрипнику більше першим номером?

— Це вагома відмінність. Скрипник відразу нам сказав, що ми підлаштовуватися ні під кого не будемо, виняток — коли команда противника сильніше нас. Типу Шахтаря або Динамо, або в єврокубках, коли він бачить, що весь матч буде важко пресингувати і грати першим номером, тому що у суперника хороші виконавці. Але це не прямо, щоб підлаштуватися під них. А трохи змінити схему, грати трохи по-іншому. Але його головні принципи: це контроль м’яча, гра першим номером, і домінування на полі.

Не сказав би, що з Вернидубом ми прямо так під всіх підбудовувалися. Просто він бачив нашу команду по-іншому, наша сильна сторона тоді була — різкі контратаки, дуже швидко переходили з оборони в атаку. А коли команда-суперник атакує, Зоря на своїй половині поля, і є ціла половина поля, щоб провести атаку. І є купа місця, щоб розбігтися і атакувати. А коли ти затискаєш суперника і тримаєш м’яч біля чужого штрафного — це важче, немає місця, немає простору, тому Миколайович, швидше за все, відштовхувався від сильних сторін команди.

— Чим найбільше Скрипник здивував?

— Ну після Миколайовича Вернидуба, напевно, спокійністю своєю (посміхається). Хоча в Дніпрі я працював з Михайленком, і він теж досить спокійно все пояснював. Міг все розжувати тобі від початку до кінця: як віддати пас, де відкритися. А Вернидуб більше емоційний був, міг накричати, тому що емоції зашкалювали, він переживає і хвилюється, все пропускає через себе. Скрипника ж вивести на емоції — дуже важко. Навіть під час матчів — він дуже спокійний. Всі говорять менталітет, не знаю, як це пояснити. Але ось ця його впевненість і нам передається. І на полі ми так і виглядаємо.

Проти Тайсона.

— Найсильніший футболіст, проти якого ти грав?

— З Української Прем’єр-ліги — це Тайсон. Я конкретно з ним по позиції не грав, але коли він попадався — це просто неймовірно! Дуже швидкий, технічний і начебто діє на крок-два швидше, ніж ти. І знає, що ти будеш робити. Ще можу відзначити Ротаня і Кравченка. Я проти них не грав, але з ними виступав і бачив, як вони розумно грають в центрі поля. Іноді здається, що у них на спині є очі.

— З ким в Зорі дружиш найбільше?

— Як у кожному інтерв’ю говорять, колектив реально супер. Одна маленька сім’я. Спілкуюся більше всіх з пацанами, з якими з Дніпра переходив. З Кочергіним і Луньовим. З Лєднєвим теж грали в Дніпрі разом і знаємо один одного дуже давно. З усіма нормально спілкуюся. З Бодею Михайличенко і Кабаєвим… Та й наших ветеранчиків теж можу відзначити: Хомченовський, Каменюка, з ними всі відмінно спілкуються.

З Лєднєвим у молодіжній збірній.

— Бодя Лєднєв як себе веде поза полем?

— У багатьох склалася думка, що в житті він піжон. Але якщо чесно, то все навпаки. Він дуже простий хлопець, доброзичливий і добрий. Постійно працює індивідуально, і це точно не та людина, яка скаже: «Ааа, ну якщо поперло, можна розслабитися».

— Без Русина нудно стало? Чим він тобі запам’ятався?

— Якщо чесно, то трохи є. Ми з ним в роздягальні поруч сиділи. Плюс на базі є стіл для тенісу, і ми з ним билися дуже жорстко. Могли перед тренуванням так пропотіти, що на самому тренуванні не виходило нормально працювати. Він пішов, і я не можу ні з ким так в теніс грати, щоб прямо заводитися. А на нього я налаштовувався дуже сильно.

Назік — класний пацан. Ми з ним грали і в юнацькій, і в молодіжній збірних. Мені здавалося, що він сором’язливий хлопець. Він із Західної України і спілкувався більше з тими, хто українською говорив. Але я побачив його з іншого боку. Йому потрібно було звикнути до команди. Він не той хлопець, щоб прямо — душа компанії. Він звик, ми до нього теж за ці півроку. Він нам дуже допоміг, і я сподіваюся, що в Динамо у нього все буде ще краще.

— Всі говорять, що у вас в команді — дуже класний мікроклімат. Часто збираєтеся на шашлики або в боулінг всією командою?

— Досить часто. Не можу сказати, що прям на шашлики або в боулінг часто ходимо. Але буває. В основному збираємося не тільки командою футболістів, а ще беремо з собою других половинок наших, у кого дружини, у кого дівчата, дітей теж. Раз на два тижні точно йдемо в ресторан. Це теж дає мікроклімат. Всі себе розкуто відчувають, все спілкуються між собою і це згуртовує.

— Зоря відчуває себе другою командою в Україні? Щось змінилося психологічно?

— Та взагалі, якось із приходом Скрипника ми стали більш розкуто себе почувати, більш розслаблено чи що. У всіх бувають помилки, хтось може привезти гол, але ми всі розуміємо, що це можна виправити, тому що єдине ціле.

Чи відчуваємо ми себе другою силою? Прям такого почуття немає. Ось потрібно спочатку закінчити сезон на другому місці, тоді вже може і відчуємо себе другий силою. Все ж таки Динамо і Шахтар скільки років такі місця посідають. Є ці дві команди, а решта нижче. Просто навіть, якщо ми видамо такий сезон, і займемо друге місце, це не замінить ті роки, скільки вони займають ці позиції. Шанс є, ми хочемо цього, сподіваюся, що все вийде. Я відчуваю, що ми можемо це зробити.

— Як ти вважаєш, це більше прогрес Зорі або спад Динамо?

— Більше це все-таки прогрес Зорі, і прихід нового головного тренера. Він реально багато поміняв. Я б не сказав, що у Динамо якийсь великий спад, вони швидше просто десь не можуть знайти свою гру, — розповів Євген Чеберко в інтерв’ю Sportarena.

Снайпер Сікан: бабуся ховає від мене м’ячі, бо вже все порозбивав

 Загрузка ...