В інтерв’ю Інформаційному центру ФК Карпати Роман Толочко-молодший, що у минулому турі дебютував в УПЛ,  розповів про роль батька у своїй футбольній кар’єрі, улюблених гравців та взаємодію з Мартіном Хонглою

Вихід у стартовому складі Романа Толочка на матч з ПФК Львів став важливим історичним моментом. Зелено-білий літопис знав лише три випадки, коли батько та син одягали карпатівську футболку. Вслід за Шулятицькими, Кікотями та Шведами в історію увійшла династія Толочків. Роману Романовичу лише 20, проте вже зараз він справляє враження дуже виваженої та зосередженою людини.

— Стадіон Україна, 12 тисяч на трибунах, я у складі Карпат. Здавалось би, що може бути краще? Однак ми програли, а це негативні емоції. Крім того, ми програли дербі.

— Які настанови ти отримав від тренерського штабу та старших партнерів?

— Кожен з гравців мене підтримав, як дебютанту мені дали багато важливих порад. Тренери намагалися заспокоїти, донести певні ігрові моменти. Вдячний всім, хто мене підтримував. Також я отримав привітання від хлопців з молодіжної команди.

— Напевно, дуже важливою для тебе була розмова з батьком. Він, як ніхто, міг підказати, спрямувати і мобілізувати.

— Насправді я ще в день матчу не знав, що вийду на поле, тому напутніх слів від батька не було. Тільки, коли команда приїхала на стадіон, тренерський штаб провів установку, і я дізнався, що вийду в основі. Тоді я миттєво написав про це татові. Він відписав і подзвонив буквально на кілька слів, адже часу було обмаль. «Грай спокійно, впевнено і все в тебе вийде», — сказав він мені.

— У зв’язку з юним віком ти, мабуть, не пам’ятаєш осмислено гри Романа Толочка-старшого. І все ж, які спогади у тебе про батька-футболіста?

— На жаль, я справді не міг через свій вік слідкувати за його кар’єрою. Тому можу сказати, що гру батька у карпатівській футболці бачив тільки на відеозаписах. Тато відіграє велику роль у моєму житті — ми кожного дня спілкуємося, в тому числі, на футбольні теми. Він може підказати, що не так, звернути увагу на недоліки. Батько — це перша людина, з якою я розмовляю після матчу. Він каже все прямо в очі — і добре, і погане.

— Легендарний гравець тбіліського Динамо Віталій Дараселія напередодні народження сина пообіцяв собі — хто заб’є гол у наступній грі, тим іменем і назве свого спадкоємця. Зрештою, забив сам.

— (посміхається) Ні, у мене все набагато простіше. Тато не називав мене на свою честь. Просто батькам подобалося ім’я Роман. Жодного підтексту у цьому немає. 

— Мабуть, не буде помилкою припущення — ти все своє дитинство провів на базах і стадіонах в максимально футбольній атмосфері. Який спогад про дитячі роки з м’ячем є для тебе найяскравішим?

— Це правда, я був присутнім на багатьох тренуваннях і навіть літав з дублюючою командою на матчі. Пригадую чемпіонський сезон 2009/2010, коли тато був тренером. Я завжди був у команді, повністю занурений у футбол.

— У тебе були карпатівські футбольні кумири?

— Мені запам’ятався період, коли Карпати грали у Лізі Європи. Тому виділю двох улюблених гравців: Олега Голодюка та Ігоря Худоб’яка.

— В центрі поля у дербі ти діяв разом з Мартіном Хонглою, якому також 20 років. Незважаючи на мовний бар’єр, у вас хороше взаєморозуміння?

— Навіть те, що ми спілкуємося різними мовами, не може перешкодити хорошій взаємодії. Ми разом тренувалися і грали на зборах, тому з цим проблем не виникає. Мартін виступав за Барселону — це топ-рівень. Він всіляко підказував мені під час гри — жестами та й словами. Підтримував, як міг, тому мені було максимально комфортно діяти з ним пліч-о-пліч.

— Твій старший брат Остап також свого часу займався у Карпатах. Це ще один твій порадник?

— Враховуючи той факт, що він вже два роки живе у Торонто, в наших розмовах футбол не є основною темою. Ми не бачимося, тому у нас вистачає тем, на які ми можемо поговорити. Хоча після дебюту брат мені написав і побажав, щоб мій дебют був початком хорошої кар’єри.

— Дітям часто кажуть про візуальну схожість з батьками. Якщо брати до уваги лише футбольні аспекти, ти можеш відзначити якості, які перейняв від батька?

— В батька був сильний удар, я поки не можу похвалитися цим у повній мірі. Можливо, нас пов’язує точність передач: і довгих, і на коротку дистанцію. Я намагаюся переймати у нього позитивні футбольні риси. Думаю, попереду у мене ще багато роботи.