Мабуть, не кожен молодий гравець не зважиться на 89-й хвилині нервового матчу, коли твоя команда двічі поспіль пропустила, а суперник зрівняв рахунок (2:2), підійти до 11-метрової позначки. І не просто сходити, а влучно пробити пенальті, провівши вирішальний гол.

21-річний центральний захисник Енергії володіє цими залізними нервами. Саме його постріл приніс новокаховському клубу три очки у протистоянні з Миколаєвом-2. За цю звитягу, а також надійну гру в обороні ПФЛ і проект Золотий Талант визнали його найкращим молодим гравцем шостого туру другої ліги.

— Дмитре, дуже непростою вийшла перемога над одним із аутсайдерів ліги. Чому, ви ж вели у рахунку 2:0.

— Якось легко для нас почалося, ось і подумали, що легко й закінчиться. Так вийшло, такий безглуздий перший гол пропустили і пішла невпевненість. Головне що таку невпевнену гру провели, емоційний спад був і на фоні втоми такий тяжкий матч вийшов.

— Ти в Енергії офіційний штатний пенальтист, чи взявся пробивати, бо най холоднокровнішим виявився за кілька хвилин до завершення матчу?

— До цього два пенальті наш капітан Роман Бочак виконував, але він зараз в студентській збірній України знаходиться. Виходить, його не було і я ще до гри казав хлопцям, що проб’ю, якщо буде пенальті. Так і вийшло. Я минулого сезону в Нікополі шість із шести забив.

— Про них ми ще згадаємо. Певне, Олега Федорчука не дуже потішила валідольна гра?

— Звичайно. Такий нервовий матч, та головне, що вдалося виграти, нам це допоможе в майбутньому.

— У минулому турі ви з таким же рахунком програли вдома Миру — 2:3. Ваш тренер багато розповідав про суддів, суперників. Поділись своїми враженнями.

— Справді, судді хоча й забрали у нас гол, але ми й так мали вигравати. Пропустили після рикошету, програвали 0:2, але відігралися, і вважаю, що повністю володіли перевагою. Та не забили два стовідсоткових моменти, натомість пропустили після свого кутового: суперник втік у контратаку.

Там була 82 хвилина напружена, і з пенальті така ситуація виникла. Але потім ще залишалося 10 хвилин, могли забити. Навіть якби зіграли 3:3, ми були б на першому місці. Але арбітр зробив свій вибір. Нас головний тренер готував, що таке суддівство буде. Просто потрібно було свої моменти вирішувати.

— Це був матч за перше місце. Ви дві найсильніші команди групи Б?

— Якщо так в таблиці, то, мабуть, що так. Але поки лише шість турів зіграли, команди щільно йдуть. Це хоча б після першого кола можна побачити, хто і на що претендує. Ми ще не грали з Дніпром-1 і Металістом. Час покаже.

— Зате вже зіграли з Дніпром — 2:2. Як тобі юніори Поклонського?

— Ясно, що гарна академія, школа, тому й команда хороша. Швидкі і молоді. Нам добре, що зіграли до їх підсилення Довбиком і Вакулком, зараз вони ще сильніші стали і будуть також набирати.

Дмитрий Махнев (слева)

— Дмитре, а це ж рідний для тебе клуб? Боляче бачити його в другій лізі і в такому стані?

— Звісно, все-таки грав там, і вболівав за них, Прикро, що твій клуб, за який нещодавно вболівав під час фіналу Ліги Європи, потрапив в таку ситуацію. Та рано чи пізно вони будуть на вершині.

— А хто був твоїм першим наставником, хто тебе привів до школи Дніпра?

— Моїм першим тренером був Сергій Борисович Подорожняк, я йому вдячний за все, за школу, він сильно вплинув на те, який я зараз футболіст. Потім я потрапив до школи Дніпра, пройшов всі сходинки від початку і до випуску.

— У чемпіонаті ДЮФЛУ ти виступав за Дніпро та Інтер. Що це за біганина була у 2010 році?

— Справді на півроку пішов, у Дніпрі U-16 висока конкуренція була, і я пішов заради практики. Воно мені допомогло, після цього почав грати в стартовому складі Дніпра.

— І все ж, закінчивши у 2013 році академію, ти опинився не у Дніпрі U-19, а аж у Севастополі.

— Мене не взяли до Дніпра, навіть на оглядинах не був. Ось і поїхав після випуску в Севастополь.

Там, мабуть, найбільш комфортний час провів у кар’єрі. Все було складено в одне ціле: команда, тренерський склад, люди прекрасні, проживання комфортне, місто — все гарно. Прикро, що так все закінчилося.

— Після окупації Криму не пропонували залишитися, громадянство на російське змінити.

— Ні, про це навіть не було мови.

— І ти опинився у Говерлі. Адже проблемний клуб?

— Така ситуація склалася, після Севастополя я мав в іншому клубі опинитися, але не вийшло з документами. І важка ситуація, часу обмаль, чемпіонат починався і мені потрібно було кудись влаштовуватися. Ось і поїхав у Говерлу. Так би й не поїхав, але час тиснув, я розумів, що потрібно грати.

Хоча вони, ці півроку, були погані, ви розумієте чому. Але все одно це життєвий досвід.

— Валентин Слюсар тренував тоді команду U-19?

— Так, він був.

Дмитрий Махнев (№4)

— Потім ти грав за Сталь-2 у чемпіонаті області, а влітку 2015-го несподівано рвонув до Латвії?

— Я знаходився без команди, тренувався зі Сталлю. А співпрацював із агентами, і вони мені знайшли варіант з Латвією. Там півроку відіграв у вищій лізі, це неоціненний досвід, там дуже добре було, чемпіонат гарний.

— Розкажи, як тобі 19-річному гралося в Даугавпілсі? Адже ти напрочуд швидко став гравцем основного складу.

— Так, відразу. Там всі питання трансферні вирішили і я відразу почав у складі грати, вісім матчів у старті провів. Для мене гарний рівень був.

— Що запам’яталося із чемпіонату Латвії, з життя в Прибалтиці?

— Хоча і Латвія, але відчувалося, що Європа. Почував себе у 18 років більш розкутим. Рівень чемпіонату кращий, ніж до цього в мене був, там матчі на гарних стадіонах проти лідерів. На тих аренах збірна Латвії грає. Цікаво було протистояти футболістам, які за збірну грають проти Голландії, Туреччини. Це було щось нове й цікаве для мене.

— Чому не залишився?

— Я хотів, або там, або в Європі залишитися. Але мені не відкрили нову візу, і потрібно було шукати варіанти в Україні. А я не міг знайти, довго з візою возився і період заявок в Україні пройшов. Вийшло, я без візи і без команди. Такий період був: залишився без клубу на півроку.

— Навесні 2016-го ти побігав за аматорську Петриківку, а влітку розпочав новий сезон у Нікополі. Відчув різницю між латиською Вірслігою та нашою другою?

— Я залишився, виходить, біля розбитого корита, і вдячний долі, що звела мене з Петриківкою, вдячний усім людям, з якими працювали. Це і Андрій Станіславович Калько, і головний тренер Сергій Георгійович Дірявка, який зараз у Дніпрі-1 помічником у Михайленка.

Команда грала на чемпіонат області. Гарне відношення до роботи, там приємно було працювати. Зрозуміло, чемпіонат області, але було приємно там бути. Можна сказати, що особливої різниці між чемпіонатом області і другою лігою я не відчув, такий футбол плюс мінус, та й гравці. Хоча є в другій лізі команди вищі класом.

— Тебе Варжеленко погукав у Нікополь?

— Не те, щоб він, просто я знаходився в Петриківці і літом не планував нікуди йти, ми мали на чемпіонат аматорів заявлятися. Але вийшло так, що Дірявка пішов у Дніпро, і я розумів, що не буду отримувати вже такі емоції, і потрібно шукати клуб. Директор Андрій Калько допоміг мені і деяким хлопцям влаштуватися в команди. Теж був гарний рік у Нікополі.

— За нього у минулому чемпіонаті ти провів 8 голів, 6 з яких з пенальті. Ось і зараз вирішальний з 11-ти метрів. З дитинства б’єш?

— (Посміхається). Навіть не знаю чому почав. Просто у нас у тому сезоні Дмитро Ходарченко одного разу не забив, два не забив, і я вирішив спробувати. На тренуваннях іноді залишався пробивати і так вийшло, Варжеленко погодився, щоб я бив. Перший мій пенальті у ворота Кременя я забив з великими потугами (сміється), погано пробив і там воротар сам собі закинув. Може був знак, тому що після цього я вже спокійно забивав.

— Але м’ячі ти і з гри забив. Для центрального захисника — хороший показник.

— Ні, я не задоволений. Враховуючи мій зріст і бажання, хочу в усіх матчах забивати.

— Після минулого сезону ви разом із 20-річним Владиславом Вакулінським пішли з Нікополя і прийшли в Енергію. Це збіг, чи ви в житті товаришуєте і домовилися надалі разом виступати?

— Ще Кірєєв з нами перейшов. Зрозуміло, що ми товаришуємо, але не домовлялися. Ми просто зацікавили тренерів Енергії і так вийшло.

Йшли так би мовити на підвищення, але найголовніша причина, чому я пришов, це головний тренер.

— Після спокійного Варжеленка незвично було з таким з таким емоційним наставником, як Федорчук працювати?

— Ну, він не те щоб імпульсивний. Просто мені комфортніше і приємно з ним працювати. Не скажу, що Варжеленко поганий, просто кожному гравцю з певним типом тренера комфортніше працювати.

— Оскільки Федорчук випускає тебе в старті на весь матч, значить, задоволений твоїми діями. А ти сам?

— Цими шістьма турами не дуже задоволений, потрібно набагато краще грати і прибирати помилки. Оцінювати, звичайно, головному тренеру, але мені потрібно покращувати гру.

— З ким із форвардів ліги найважче довелося?

— У попередньому сезоні з Бохашвілі важко було, а в цьому з Цибульським, гарний нападник у Горностаївці. Зараз Давидов кращий бомбардир, буде цікаво подивитися.

— У 3-му турі ви обіграли Нікополь (2:0), Вакулінський навіть гол забив. Не жаль було колишніх партнерів?

— Не знаю, якось спокійно зіграв. Просто може ти знаєш гравців і їхні сильні сторони, а так буденна гра.

— Тобі було простіше читати атаки екс-одноклубників?

— Розумію і знаю, як той же Воронін чи Коломоєць грають. Хоча вони обидва сильні нападники.

Бліц

— Народився у Дніпропетровську.

— Перший тренер Сергій Борисович Подорожняк.

— Вболіваю за Реал (Мадрид), подобається гра Кріштіану Роналду і Серхіо Рамоса.

— Мрію найближчим часом вийти у першу лігу, і грати в УПЛ. А далі вже видно буде.