Єгор Демченко: «Хотів грати в футбол в Японії, але не вийшло»

demchenko-e2

Найкращим молодим гравцем 33-го туру ПФЛ спільно з премією Золотий Талант визнали 19-річного півзахисника Авангарда Єгора Демченка. Йому має бути шкода, що чемпіонат першої ліги закінчується. Адже прийшовши до краматорського клубу лише цієї зими, юний хавбек почав регулярно грати й забивати тільки зараз. У цьому турі він провів перший гол своєї команди у поєдинку з Іллічівцем (2:1), у минулому забив переможний м’яч у ворота Оболоні-Бровар (2:1).

За ці здобутки Єгора й відзначили експерти, він буде нагороджений фірмовою футболкою німецького бренду JAKO, яку ПФЛ вручить йому на одному з найближчих матчів.

— Єгоре, слаломний прохід до воріт Іллічівця й потужний постріл під поперечку вражають. Щось подібне раніше витворяв?

— Ні, такий гол вперше забив.

— У минулому турі на твоєму рахунку вирішальний удар, хоча ти вийшов тільки на заміну. Тобі все одно?

— В принципі, немає різниці. Звичайно, з перших хвилин приємніше грати, але міняючи когось легко вхожу в гру.

— Чого це тебе прорвало? Кінець сезону, начебто має бути втома, апатія, а ти такий живчик.

— Тренер почав довіряти, команда набрала хід, не програємо вже сім матчів, чотири з них виграли. Звідси й упевненість у собі.

— Як гралося проти Іллічівця — вже клуба УПЛ?

— Складно було, вони контролювали хід гри. Хоча не основний склад виставили, але контролювали ситуацію, багато ми без м’яча бігали. Але забили два голи і виграли.

— Авангард, до речі, в цьому чемпіонаті ні разу не програв чемпіону: у першому колі була нічия 0:0. Ви незручний суперник для маріупольців?

— Я про перше коло не знаю, не буду говорити, оскільки прийшов лише цієї зими.

Звичайно, складно було, насамперед, завоювати довіру тренера, він казав, ще молодий… Перші місяці взагалі не грав. А колектив гарний, футболісти хороші, конкуренція. Поступово вливався, з кожним матчем зігравалися все більше, і до кінця сезону набрали форму.

— Олександр Косевич — людина з характером. Швидко порозумілися?

— Ні, були й непорозуміння, і сварилися часто, але він гарний мотиватор. Все робить для команди, тренування цікаві, чудово налаштовує на гру. Він авторитет для нас.

Ні, раніше не були з ним знайомі. Я чув, він працював у Зорі, в Кривбасі, всі казали гарний тренер. Та спочатку мені було важко, навіть збирався йти звідси. коли не ставили. Але потім почав у склад потрапляти.

— Ясно, що перша ліга не межа твоїх мрій, тож куди рвонеш влітку? За кордон чи в УПЛ спробуєш проштовхнутися?

— Я спочатку підписав з Авангардом контракт до літа, але потім продовжив його ще на рік. Так що залишаюся.

— Єгоре, тобі лише 19 років, а ти вже досвідчений мандрівник. Причому це в тебе змалечку: мешкаючи у селищі Степногорськ, що за 30 км від Запоріжжя, ти в шість років вже потрапив до знаменитої ДЮСШ Металург.

— Якщо чесно, то це випадково сталося. Пішли з другом пограти на стадіон, а в селищі мешкали батьки тренера Металурга Володимира Андрійовича Воробця. І він, приїхавши провідати рідних, побачив мене на стадіоні і попросив показати удари, техніку. А потім взяв і відвіз мене в Металург, де тренером був Микола Сеновалов. Той сказав, що залишає мене, після того, як я там тести склав на швидкість і ще деякі.

— У Степногірську красиво? За два кілометри Каховське водосховище. Плаваєш, як риба, та й рибалка, певне, гідний?

— Так, вмію і плавати, і рибу ловити. А селище звичайне, опалення немає, свої каміни, воду по розкладу дають з семи ранку до 10 вечора.

— Як тебе привітав обласний центр?

— Відверто кажучи, прийшов і все таке незвичне, грав у футбол, але дуже хвилювався, тому спершу ні з ким не спілкувався. Добре, що хлопці нормально прийняли, досі підтримуємо стосунки.

Хоча однокласники розлетілися Україною: Єгор Клименчук в Колосі, Чоботенко і Щебетун в Динамо, Ігнатенко в Шахтарі. З багатьма спілкуюся, з тим же Каплієнком іноді.

— Микола Сеновалов із пацанами Металурга 1996 року народження сенсаційно взяв бронзові медалі чемпіонату U-14. Ви, молодші на рік, заздрили одноклубникам?

— Ні,  не заздрив, був радий, що хлопці показали результат. Я починав з ними, місяців три чи чотири тренувався, а потім з’явилася команда 97-го року, і я перейшов туди. Ми за весь час мабуть лише одного разу виграли у 96-го року.

— Ти задоволений, як складалася твоя кар’єра в ДЮФЛУ?

— Так, я весь час грав у складі, забивав. Щоправда, у фінальну частину тільки перший рік вийшли, другий і третій не виходили, а на четвертий у стикових матчах Динамо програли. Результатом незадоволений, а так гарні команди були у нас, тому дитячою частиною кар’єри задоволений.

— За великим рахунком, ти перескочив команду U-19, півроку там відіграв, і в листопаді 2014-го дебютував вже за дубль Металурга. Важко було із старшими парубками проти таких же 21-річних хлопців битися?

— Я більше хвилювався у U-19, там Сеновалов був і він усіх гравців 96-го року забрав собі, а у U-21, там Андрій Демченко був, і коли сказав у дубль переходити, я дуже зрадів. Він почав мені довіряти, а коли тренер довіряє і допомагає, набагато легше грати. Навіть у дебютному матчі з Іллічівцем гол забив.

— Незважаючи на незрозуміле майбутнє Металурга, дуже тішив дебют в УПЛ?

— Звичайно, мурашки по шкірі йшли, як побачив в роздягальні форму, а там моє прізвище. Ми тоді з Ужгородом 1:1 зіграли. Фанати почали кричати, гарна атмосфера. Потім дзвонили рідні й близькі, вітали.

— Металург після свого банкрутства залишився винен якісь гроші?

— Так, місяців за п’ять. Та нещодавно пройшли чутки, що протягом двох-трьох тижнів Металург збирається виплатити всім. Вони хочуть відновлювати клуб, тож повинні виплатити гроші, щоб далі працювати. Дзвонили юристи, хлопці в клуб ходили, і повинні віддати там за чотири, п’ять місяців борги.

— Хоч той юний Металург і програвав свої матчі в УПЛ, вас молодих після краху клубу, швидко розтягли по іншим командам. Тебе у січні минулого року ледь не підписала Зоря. Зрадів?

— Певна річ, був задоволений, без огляду взяли і відразу на два роки. Ми тренувалися на штучному полі, потім в залі, потім на іншому полі, в Маріуполь поїхали на третє поле. У підсумку в мене заболіло коліно, поїхали зробили МРТ, і мені кажуть: у тебе травма і ми не готові потягнути твою операцію, давай розривати угоду. Я не сперечався, і розірвав.

Поїхав до Запоріжжя, там кажуть, що є зміщення, але операція коштує шість тисяч і вона не обов’язкова, а відновлювання місяць. Можливо, в Зорі від мене хотіли здихатися... Адже врешті-решт, я операцію не робив і відновився так.

— І опинився аж у другій лізі. Інших варіантів вже не було?

— Був уже кінець березня, і варіантів справді більше не мав. Спочатку складно було, не слідкував за другою лігою. Рівень там добрий, хлопці мене прийняли, хоча спочатку не грав. Але потім тренер почав довіряти, і ми навіть вийшли у першу лігу.

— Але ти не став продовжувати співробітництво, а полетів на Далекий Схід. Коли агент запропонував японський клуб Джубіло Івата, ти, певне, й не повірив відразу.

— Він мені каже: Є варіант в Японії, хочуть тебе на оглядини. Я як жарт сприйняв, і сказав, що поїду. Аж тут він повідомляє, що через три дні потрібно бути в Києві, відкривати візу. Приїхав до столиці, мене зустріла дружина японського агента, ми підписали контракт: лечу на оглядини на три тижні, при цьому ні з яким іншим клубом не можу вести перемовини. Відкрив візу, за квиток сплачено, мене поселили там. Рівень, звичайно, божевільний!

— Був взагалі сенс летіти на край світу, не знаючи навіть англійської, не те що ієрогліфів.

— До речі, англійську там мало хто розуміє. Були легіонери в команд — поляк, бразилець і англієць. У бразильця перекладач португальський, поляк знав англійську, і, зрозуміло, сам британець. А японські футболісти — ні, навіть тренер Хіросі Нанамі не знав, хоча розповідав, що в Серії А грав проти Андрія Шевченка.

— Ти згадував, яка інфраструктура в Джубіло Івата — дві бази, поля, шикарний стадіон, при цьому клуб — не гранд?

— Я інші бази не бачив, але у Джубіло їх три. Гарні зарплати, я спілкувався там з воротарем-поляком, у нього 40 тисяч євро зарплатня, і це не найбільша. Ще Пападопулос був, який купу матчів за збірну Греції зіграв. Клуб знімає квартири, машини дають, повний стадіон людей.

Егор Демченко (Джубило Ивата)

Егор Демченко (Джубило Ивата)

— В Японії люблять легіонерів?

— Так. Я подібного навіть не очікував. Хвилювався, сам в чужій країні, але мене привітно зустріли, всі постійно плескають по плечі, намагаються спілкуватися, на вечерю разом. Навіть на тренування по 300-400 вболівальників приходить, чекають автографів, потім всі фотографуються.

— В Джубіло пишаються, що за них грав сам Дунга, а ще раніше Скілаччі, півсотні голів набив за Івату?

— Так, про це мені розповідали. Я, звичайно, не особливо їх розумів, але тренер намагався донести. У перший тиждень у мене був перекладач, але такого гарного діалогу з тренером не вийшло. На жаль.

— Що тебе найбільше вразило у країні Сонця, що сходить?

— Там дуже багато людей, на світлофорі можна хвилин 10 чекати, поки перейти. Будинки високі, таких ще не бачив. Тоді була мода на покемонів, йдеш парком, і чоловік 300-400 стоїть і всі ловлять покемонів, не спілкуються. Це незвично було. Причому стоять і молоді, і літні люди.

— Зараз в Україні суші нікого не здивуєш. А справжні японські куштував?

— Суші не пробував, складно було мені це їсти. Та й взагалі їжа специфічна. Вони хліб особливо не їдять, картоплі немає, одного разу там гречку давали. Просто рис і риба, і супи на вечерю.

— Повертаючись додому, на коня хоч саке спробував?

— Ні, не пив. Дуже засмутився, що не підійшов і не вдалося залишитися. Спочатку складно було, не балакав ні з ким тиждень, та невдовзі вже хотів там залишитися. Відчував на тренуваннях, що можу. Тренер сказав: ти технічний футболіст, але в команді 34 людини. Дубля немає, і 34 футболіста. В заявці тільки 18, а інші просто тренуються. От він і каже: Зараз ти не сильніше за тих, хто є в команді.

Дуже прикро було. Якби виник ще такий варіант, з радістю поїхав би.

— У наш неспокійний час рідко зустрінеш таке явище, як довгостроковий контракт. А ви з донецьким Олімпіком восени минулого року підписали угоду аж на 4 роки.

— У мене агент — Юрій Данченко з Харкова, і він з Романом Санжаром у хороших стосунках. От після Японії він каже, в Олімпік у першу команду. Я сказав, що піду. І там довго сидів на перегляді, а десь місяців через два Санжар каже, підписуємо. Я на чотири роки й підписав, зіграв матч за дубль і поїхав у відпустку.

А потім Санжар телефонує Іллі Корнєву, і каже: Шукай варіанти, ти не прогресуєш. А мені агент телефонує і також каже, що Санжар буде більше ставку на Владислава Хомутова робити, а я гратиму за дубль. Я ж так не хотів, краще піду в першу лігу досвіду набиратися. У підсумку розірвали контракт.

— Образа на Санжара чи Гельзіна залишилася?

— Ні, нічого такого. Хоча, звичайно, трохи образливо було, тренувався з першою командою, думав, буду прогресувати. Якби не сказали, що будемо більше ставку на Хомутова робити, то я б залишився і доводив би. А так зрозумів, що краще піти. Агент знайшов варіант з Авангардом.

— Подобається з дядьками грати? Даудов, Собко не ображають?

— Колектив класний. Немає такого, щоб старший, чи молодший, ніхто нікому не пхає, якщо ви про це. Всі підтримують один одного, б’ються один за одного. Дмитро Ульянов тут є, ми разом в Металурзі грали. Повірте, через рік, два у Авангарда  буде завдання вийти в Прем’єр-лігу.

— Зараз твоя команда на шостому місці. Круто?

— П’ять турів тому у нас було 39 очок, і ми з пацанами поставили перед собою завдання набрати 50. Але неочікувано вже 52 взяли, і ще гра в запасі.

Давно такого не було, чотири матчі підряд виграли, і сім не програли. Зараз всі приїздять до нас і налаштовуються на нас вже по-іншому. Та й ми вже інші.

Егор Демченко (Авангард)

Егор Демченко (Авангард)

— Рівень ліги подобається?

— Він особливо не відрізняється від вищої ліги. В УПЛ мені навіть легше було грати, тут на кожній ділянці поля йде боротьба, і тут більше людей ходить аніж на Ворсклу чи Сталь в Прем’єр-лізі. Тому вважаю, що Десна з Іллічівцем не загубляться в еліті.

— ПФЛ подарує тобі фірмову футболку. Носитимеш, чи…

— …Певна річ, на стіну повішу. Приємно.

— У тебе, як досвідченого мандрівника, вже має бути чимала колекція?

— Ну, в Олімпіку там лише матч за дубль провів, і футболки немає. Маю тренувальну Джубіло, ігрові Металурга, Буковини, Авангарда. Ще траплялося мінявся футболками.

— Яку найціннішу вициганив?

— Помінявся з Андрієм Ярмоленко, для мене він — кращий гравець України. Не дивлячись на те, що програли Металургом динамівцям, для мене головне було, що він футболку дав.

Бліц

— Народився у Василівці, це Запорізька область, 17 км від Степногорська.

— Першим тренером у ДЮСШ Металург був Микола Сеновалов, він мене взяв і тренував два місяці. Вдячний йому, якби не він, можливо я й не почав би футболом займатися. Але таким справжнім наставником був Максименко Андрій Юрійович, він взяв 97-й рік, ми на турніри їздили, я в гарній формі був.

— Мій улюблений клуб — Динамо (Київ), а гравець Андрій Ярмоленко. Ні, звичайно люблю дивитися Лігу чемпіонів, але там у мене фаворитів немає. Вболіваю за один клуб.

— Мрія в мене проста: хотів би грати в Динамо (Київ). У мене вона з дитинства, і я вболівав за Динамо, і батько вболівав. Дуже хотів би там грати.

— Особливих захоплень немає. Ми базуємося у Слов’янську, і загалом немає, що робити. Тренування увечері, а зранку граємо в тенісбол через сітку, або на озеро ходимо. Більше немає, чим зайнятися. Скоро відпустка, може на море поїду.



Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий

Вы должны быть авторизованы, чтобы разместить комментарий.

U-21

32 тур
30 мая
Заря 0:2 Олимпик
Динамо 2:0 Черноморец
Сталь 3:2 Ворскла
Днепр 8:0 Волынь
Карпаты 1:2 Шахтер
Александрия 1:0 Звезда
Подробнее

U-19

26 тур
25 мая
Звезда 1:3 Динамо
27 мая
Ворскла 4:1 Сталь
Черноморец 6:0 Скала
Волынь 1:2 Заря
Шахтер 1:3 Олимпик
Арсенал 0:2 Карпаты
28 мая
Александрия 1:0 Днепр
Подробнее

GoldTalant | Золотой талант 2014