Найкращим молодим гравцем 33-го туру ПФЛ спільно з премією Золотий Талант визнали 19-річного півзахисника Авангарда Єгора Демченка. Йому має бути шкода, що чемпіонат першої ліги закінчується. Адже прийшовши до краматорського клубу лише цієї зими, юний хавбек почав регулярно грати й забивати тільки зараз. У цьому турі він провів перший гол своєї команди у поєдинку з Іллічівцем (2:1), у минулому забив переможний м’яч у ворота Оболоні-Бровар (2:1).

За ці здобутки Єгора й відзначили експерти, він буде нагороджений фірмовою футболкою німецького бренду JAKO, яку ПФЛ вручить йому на одному з найближчих матчів.

— Єгоре, слаломний прохід до воріт Іллічівця й потужний постріл під поперечку вражають. Щось подібне раніше витворяв?

— Ні, такий гол вперше забив.

— У минулому турі на твоєму рахунку вирішальний удар, хоча ти вийшов тільки на заміну. Тобі все одно?

— В принципі, немає різниці. Звичайно, з перших хвилин приємніше грати, але міняючи когось легко вхожу в гру.

— Чого це тебе прорвало? Кінець сезону, начебто має бути втома, апатія, а ти такий живчик.

— Тренер почав довіряти, команда набрала хід, не програємо вже сім матчів, чотири з них виграли. Звідси й упевненість у собі.

— Як гралося проти Іллічівця — вже клуба УПЛ?

— Складно було, вони контролювали хід гри. Хоча не основний склад виставили, але контролювали ситуацію, багато ми без м’яча бігали. Але забили два голи і виграли.

— Авангард, до речі, в цьому чемпіонаті ні разу не програв чемпіону: у першому колі була нічия 0:0. Ви незручний суперник для маріупольців?

— Я про перше коло не знаю, не буду говорити, оскільки прийшов лише цієї зими.

Звичайно, складно було, насамперед, завоювати довіру тренера, він казав, ще молодий… Перші місяці взагалі не грав. А колектив гарний, футболісти хороші, конкуренція. Поступово вливався, з кожним матчем зігравалися все більше, і до кінця сезону набрали форму.

— Олександр Косевич — людина з характером. Швидко порозумілися?

— Ні, були й непорозуміння, і сварилися часто, але він гарний мотиватор. Все робить для команди, тренування цікаві, чудово налаштовує на гру. Він авторитет для нас.

Ні, раніше не були з ним знайомі. Я чув, він працював у Зорі, в Кривбасі, всі казали гарний тренер. Та спочатку мені було важко, навіть збирався йти звідси. коли не ставили. Але потім почав у склад потрапляти.

— Ясно, що перша ліга не межа твоїх мрій, тож куди рвонеш влітку? За кордон чи в УПЛ спробуєш проштовхнутися?

— Я спочатку підписав з Авангардом контракт до літа, але потім продовжив його ще на рік. Так що залишаюся.

— Єгоре, тобі лише 19 років, а ти вже досвідчений мандрівник. Причому це в тебе змалечку: мешкаючи у селищі Степногорськ, що за 30 км від Запоріжжя, ти в шість років вже потрапив до знаменитої ДЮСШ Металург.

— Якщо чесно, то це випадково сталося. Пішли з другом пограти на стадіон, а в селищі мешкали батьки тренера Металурга Володимира Андрійовича Воробця. І він, приїхавши провідати рідних, побачив мене на стадіоні і попросив показати удари, техніку. А потім взяв і відвіз мене в Металург, де тренером був Микола Сеновалов. Той сказав, що залишає мене, після того, як я там тести склав на швидкість і ще деякі.

— У Степногірську красиво? За два кілометри Каховське водосховище. Плаваєш, як риба, та й рибалка, певне, гідний?

— Так, вмію і плавати, і рибу ловити. А селище звичайне, опалення немає, свої каміни, воду по розкладу дають з семи ранку до 10 вечора.

— Як тебе привітав обласний центр?

— Відверто кажучи, прийшов і все таке незвичне, грав у футбол, але дуже хвилювався, тому спершу ні з ким не спілкувався. Добре, що хлопці нормально прийняли, досі підтримуємо стосунки.

Хоча однокласники розлетілися Україною: Єгор Клименчук в Колосі, Чоботенко і Щебетун в Динамо, Ігнатенко в Шахтарі. З багатьма спілкуюся, з тим же Каплієнком іноді.

— Микола Сеновалов із пацанами Металурга 1996 року народження сенсаційно взяв бронзові медалі чемпіонату U-14. Ви, молодші на рік, заздрили одноклубникам?

— Ні,  не заздрив, був радий, що хлопці показали результат. Я починав з ними, місяців три чи чотири тренувався, а потім з’явилася команда 97-го року, і я перейшов туди. Ми за весь час мабуть лише одного разу виграли у 96-го року.

— Ти задоволений, як складалася твоя кар’єра в ДЮФЛУ?

— Так, я весь час грав у складі, забивав. Щоправда, у фінальну частину тільки перший рік вийшли, другий і третій не виходили, а на четвертий у стикових матчах Динамо програли. Результатом незадоволений, а так гарні команди були у нас, тому дитячою частиною кар’єри задоволений.

— За великим рахунком, ти перескочив команду U-19, півроку там відіграв, і в листопаді 2014-го дебютував вже за дубль Металурга. Важко було із старшими парубками проти таких же 21-річних хлопців битися?

— Я більше хвилювався у U-19, там Сеновалов був і він усіх гравців 96-го року забрав собі, а у U-21, там Андрій Демченко був, і коли сказав у дубль переходити, я дуже зрадів. Він почав мені довіряти, а коли тренер довіряє і допомагає, набагато легше грати. Навіть у дебютному матчі з Іллічівцем гол забив.

— Незважаючи на незрозуміле майбутнє Металурга, дуже тішив дебют в УПЛ?

— Звичайно, мурашки по шкірі йшли, як побачив в роздягальні форму, а там моє прізвище. Ми тоді з Ужгородом 1:1 зіграли. Фанати почали кричати, гарна атмосфера. Потім дзвонили рідні й близькі, вітали.

— Металург після свого банкрутства залишився винен якісь гроші?

— Так, місяців за п’ять. Та нещодавно пройшли чутки, що протягом двох-трьох тижнів Металург збирається виплатити всім. Вони хочуть відновлювати клуб, тож повинні виплатити гроші, щоб далі працювати. Дзвонили юристи, хлопці в клуб ходили, і повинні віддати там за чотири, п’ять місяців борги.

— Хоч той юний Металург і програвав свої матчі в УПЛ, вас молодих після краху клубу, швидко розтягли по іншим командам. Тебе у січні минулого року ледь не підписала Зоря. Зрадів?

— Певна річ, був задоволений, без огляду взяли і відразу на два роки. Ми тренувалися на штучному полі, потім в залі, потім на іншому полі, в Маріуполь поїхали на третє поле. У підсумку в мене заболіло коліно, поїхали зробили МРТ, і мені кажуть: у тебе травма і ми не готові потягнути твою операцію, давай розривати угоду. Я не сперечався, і розірвав.

Поїхав до Запоріжжя, там кажуть, що є зміщення, але операція коштує шість тисяч і вона не обов’язкова, а відновлювання місяць. Можливо, в Зорі від мене хотіли здихатися… Адже врешті-решт, я операцію не робив і відновився так.

— І опинився аж у другій лізі. Інших варіантів вже не було?

— Був уже кінець березня, і варіантів справді більше не мав. Спочатку складно було, не слідкував за другою лігою. Рівень там добрий, хлопці мене прийняли, хоча спочатку не грав. Але потім тренер почав довіряти, і ми навіть вийшли у першу лігу.

— Але ти не став продовжувати співробітництво, а полетів на Далекий Схід. Коли агент запропонував японський клуб Джубіло Івата, ти, певне, й не повірив відразу.

— Він мені каже: Є варіант в Японії, хочуть тебе на оглядини. Я як жарт сприйняв, і сказав, що поїду. Аж тут він повідомляє, що через три дні потрібно бути в Києві, відкривати візу. Приїхав до столиці, мене зустріла дружина японського агента, ми підписали контракт: лечу на оглядини на три тижні, при цьому ні з яким іншим клубом не можу вести перемовини. Відкрив візу, за квиток сплачено, мене поселили там. Рівень, звичайно, божевільний!

— Був взагалі сенс летіти на край світу, не знаючи навіть англійської, не те що ієрогліфів.

— До речі, англійську там мало хто розуміє. Були легіонери в команд — поляк, бразилець і англієць. У бразильця перекладач португальський, поляк знав англійську, і, зрозуміло, сам британець. А японські футболісти — ні, навіть тренер Хіросі Нанамі не знав, хоча розповідав, що в Серії А грав проти Андрія Шевченка.

— Ти згадував, яка інфраструктура в Джубіло Івата — дві бази, поля, шикарний стадіон, при цьому клуб — не гранд?

— Я інші бази не бачив, але у Джубіло їх три. Гарні зарплати, я спілкувався там з воротарем-поляком, у нього 40 тисяч євро зарплатня, і це не найбільша. Ще Пападопулос був, який купу матчів за збірну Греції зіграв. Клуб знімає квартири, машини дають, повний стадіон людей.

Егор Демченко (Джубило Ивата)

— В Японії люблять легіонерів?

— Так. Я подібного навіть не очікував. Хвилювався, сам в чужій країні, але мене привітно зустріли, всі постійно плескають по плечі, намагаються спілкуватися, на вечерю разом. Навіть на тренування по 300-400 вболівальників приходить, чекають автографів, потім всі фотографуються.

— В Джубіло пишаються, що за них грав сам Дунга, а ще раніше Скілаччі, півсотні голів набив за Івату?

— Так, про це мені розповідали. Я, звичайно, не особливо їх розумів, але тренер намагався донести. У перший тиждень у мене був перекладач, але такого гарного діалогу з тренером не вийшло. На жаль.

— Що тебе найбільше вразило у країні Сонця, що сходить?

— Там дуже багато людей, на світлофорі можна хвилин 10 чекати, поки перейти. Будинки високі, таких ще не бачив. Тоді була мода на покемонів, йдеш парком, і чоловік 300-400 стоїть і всі ловлять покемонів, не спілкуються. Це незвично було. Причому стоять і молоді, і літні люди.

— Зараз в Україні суші нікого не здивуєш. А справжні японські куштував?

— Суші не пробував, складно було мені це їсти. Та й взагалі їжа специфічна. Вони хліб особливо не їдять, картоплі немає, одного разу там гречку давали. Просто рис і риба, і супи на вечерю.

— Повертаючись додому, на коня хоч саке спробував?

— Ні, не пив. Дуже засмутився, що не підійшов і не вдалося залишитися. Спочатку складно було, не балакав ні з ким тиждень, та невдовзі вже хотів там залишитися. Відчував на тренуваннях, що можу. Тренер сказав: ти технічний футболіст, але в команді 34 людини. Дубля немає, і 34 футболіста. В заявці тільки 18, а інші просто тренуються. От він і каже: Зараз ти не сильніше за тих, хто є в команді.

Дуже прикро було. Якби виник ще такий варіант, з радістю поїхав би.

— У наш неспокійний час рідко зустрінеш таке явище, як довгостроковий контракт. А ви з донецьким Олімпіком восени минулого року підписали угоду аж на 4 роки.

— У мене агент — Юрій Данченко з Харкова, і він з Романом Санжаром у хороших стосунках. От після Японії він каже, в Олімпік у першу команду. Я сказав, що піду. І там довго сидів на перегляді, а десь місяців через два Санжар каже, підписуємо. Я на чотири роки й підписав, зіграв матч за дубль і поїхав у відпустку.

А потім Санжар телефонує Іллі Корнєву, і каже: Шукай варіанти, ти не прогресуєш. А мені агент телефонує і також каже, що Санжар буде більше ставку на Владислава Хомутова робити, а я гратиму за дубль. Я ж так не хотів, краще піду в першу лігу досвіду набиратися. У підсумку розірвали контракт.

— Образа на Санжара чи Гельзіна залишилася?

— Ні, нічого такого. Хоча, звичайно, трохи образливо було, тренувався з першою командою, думав, буду прогресувати. Якби не сказали, що будемо більше ставку на Хомутова робити, то я б залишився і доводив би. А так зрозумів, що краще піти. Агент знайшов варіант з Авангардом.

— Подобається з дядьками грати? Даудов, Собко не ображають?

— Колектив класний. Немає такого, щоб старший, чи молодший, ніхто нікому не пхає, якщо ви про це. Всі підтримують один одного, б’ються один за одного. Дмитро Ульянов тут є, ми разом в Металурзі грали. Повірте, через рік, два у Авангарда  буде завдання вийти в Прем’єр-лігу.

— Зараз твоя команда на шостому місці. Круто?

— П’ять турів тому у нас було 39 очок, і ми з пацанами поставили перед собою завдання набрати 50. Але неочікувано вже 52 взяли, і ще гра в запасі.

Давно такого не було, чотири матчі підряд виграли, і сім не програли. Зараз всі приїздять до нас і налаштовуються на нас вже по-іншому. Та й ми вже інші.

Егор Демченко (Авангард)

— Рівень ліги подобається?

— Він особливо не відрізняється від вищої ліги. В УПЛ мені навіть легше було грати, тут на кожній ділянці поля йде боротьба, і тут більше людей ходить аніж на Ворсклу чи Сталь в Прем’єр-лізі. Тому вважаю, що Десна з Іллічівцем не загубляться в еліті.

— ПФЛ подарує тобі фірмову футболку. Носитимеш, чи…

— …Певна річ, на стіну повішу. Приємно.

— У тебе, як досвідченого мандрівника, вже має бути чимала колекція?

— Ну, в Олімпіку там лише матч за дубль провів, і футболки немає. Маю тренувальну Джубіло, ігрові Металурга, Буковини, Авангарда. Ще траплялося мінявся футболками.

— Яку найціннішу вициганив?

— Помінявся з Андрієм Ярмоленко, для мене він — кращий гравець України. Не дивлячись на те, що програли Металургом динамівцям, для мене головне було, що він футболку дав.

Бліц

— Народився у Василівці, це Запорізька область, 17 км від Степногорська.

— Першим тренером у ДЮСШ Металург був Микола Сеновалов, він мене взяв і тренував два місяці. Вдячний йому, якби не він, можливо я й не почав би футболом займатися. Але таким справжнім наставником був Максименко Андрій Юрійович, він взяв 97-й рік, ми на турніри їздили, я в гарній формі був.

— Мій улюблений клуб — Динамо (Київ), а гравець Андрій Ярмоленко. Ні, звичайно люблю дивитися Лігу чемпіонів, але там у мене фаворитів немає. Вболіваю за один клуб.

— Мрія в мене проста: хотів би грати в Динамо (Київ). У мене вона з дитинства, і я вболівав за Динамо, і батько вболівав. Дуже хотів би там грати.

— Особливих захоплень немає. Ми базуємося у Слов’янську, і загалом немає, що робити. Тренування увечері, а зранку граємо в тенісбол через сітку, або на озеро ходимо. Більше немає, чим зайнятися. Скоро відпустка, може на море поїду.