Напрочуд вдалий фініш видала у поточному чемпіонаті другої ліги новокаховська Енергія. Вона виграла чотири матчі з п’яти, останній з них особливо ефектно: на очах рідних вболівальників було розгромлено Арсенал із Білої Церкви — 4:0. Дублем відзначився 20-річний форвард Сергій Гайдаєнко, котрий, до речі, є вихованцем місцевої ДЮСШ. Саме з його перших кроків у футболі й почалася наша бесіда.

— Ти родом із самої Нової Каховки, зараз там відпочиваєш від виснажливого сезону?

— Не зовсім так. Взагалі то я з Каховського району, є таке селище міського типу Любимівка. Там і мешкаю з батьками, зараз у них.

— Як же ти потрапив до футбольної ДЮСШ? У Любимівці інших розваг не було?

— Як усі звичайнісінькі хлопчаки, ми з друзями любили футбол, грали у дворі, у школі. А потім перейшов у ДЮСШ з Каховки, і вже там тренувався, їздив після школи.

У 10-му класі поїхав до Севастополя, там залишився, грав і закінчував школу. Одночасно з одержанням атестату, закінчилися мої виступи у чемпіонаті ДЮФЛ, виступав за команду U-19. Коли ж Крим опинився під Росією, і нам не можна було грати, повернувся додому, в Енергію. Вирішив спробувати. Адже то було ще  дитинство, а зараз вже зовсім інше — дорослий футбол.

— У твоєму профайлі значиться, що ти вперше зіграв у чемпіонаті ДЮФЛУ 7 вересня 2008-го, тобто, у 12 років.

— Так, у Каховці я грав за команди навіть 1994 року, підтягували мене. Дуже рано почав грати за старших, і так продовжувалося й надалі.

— Хто тебе тренував у Каховці, а хто запросив до Севастополя?

— Удома працював під орудою Юрія Окула, він потім вже дорослу Енергію тренував. Якось зателефонували з Криму, мене і ще одного хлопчика запросили приїхати на перегляд. Ми зіграли, і нас взяли, а потім у Севастополі Віктор Ткаченко тренував, згодом Андрій Добрянський.

— Це ж ризиковано: перед випускним класом змінювати школу, місто.

— Якось я тоді не зациклювався на цьому. Хотілося випробувати свої сили в більш сильному колективі. Севастополь тоді у вищій лізі ДЮФЛ грав, а Каховка — в першій. Мріяв спробувати цей рівень, а за школу не сильно переймався. Тим більш, я непогано вчився, не сказати що добре, так нормально. І мені дуже кортіло грати в футбол, пробуватися в більш сильних командах.

— Як тебе зустрів Севастополь?

— Дуже красиве місто. Я й досі сумую, адже там залишилося багато друзів. Якщо є вільний час, можу з’їздити в гості. Дуже гарне місто, і люди добрі. Мені все і відразу сподобалося — море, набережні, влітку відпочивати добре.

Та й для роботи всі умови — поля, на збори то до Ялти їздили, то до Алушти. Прекрасно! Тренери з фізпідготовки, окремо по нападникам, ледь не на кожне амплуа свій спеціаліст. Все подобалося.

— Сезон-2013/14 ти почав вже у команді U-19, зустрічався із юніорами Шахтаря, Металіста, Зорі гол забив. Без проблем перейшов на новий рівень?

— Не скажу, що було легко. Воно завжди є різниця: ти дорослішаєш, і там вже інший футбол, зовсім не такий, як у дитинстві. Не дуже легко це мені далося, а перехід з юніорського у дорослий взагалі виявився набагато важчим. Тут зовсім інші швидкості, фізична підготовка має бути іншою, важче звикати.

— З твоїми амбіціями, певне, сподівався невдовзі й до дублю Севастополя потрапити?

— Думаю, будь-хто з нашої команди мріяв перейти до дублю, а звідти у вищу лігу, тоді Севастополь саме піднявся у Прем’єр-лігу. Хороші футболісти в першій команді були, в клубі — всі умови розвитку.

На жаль, згодом ми вже небагато грали навіть у U-19 — інші команди не хотіли їхати до нас, почалися всі оті події. Суперники боялися приїжджати, і ми мало матчів проводили.

— Так, 23 жовтня 2013-го ті зіграв свої останні три хвилини за Севастополь. На власні очі бачив весняну окупацію Криму?

— Так, то вже коли нас розпускали. Вже було прийнято рішення, що ніхто не залишається.

— Тоді багато спортсменів, і футболістів зокрема, приймали російське громадянство. Тобі пропонували?

— Ні, тому що російське громадянство можна було прийняти, якщо у тебе родичі росіяни, або ти прописаний в Криму. Я ж у Любимівці прописаний, то мені не могли пропонувати. Та я б і не погодився.

— Наступний сезон ти почав в Енергії, виходить, не знайшов інших роботодавців? Чи й не шукав?

— Були варіанти, намагався в дублі їздити, але там не підійшов. Приїхав в Енергію, тренер — Юрій Окул — з дитинства мене знав, сказав: Пробувати тебе будемо, досвіду набиратимешся. Й додавав, що краще у дорослому футболі варитися, аніж у дублі. Так і залишився.

— Знайомство з другою лігою ти почав із лави запасних — Окул не хотів ризикувати?

— Ну я з ним балакав на цю тему, ясно, що я недосвідчений, дуже важко навіть психологічно. До того ж у команді були непогані футболісти, і я розумів, що на даний момент їм програю. Ні, не ображався, працював далі. Шанс завжди буде, головне, правильно ним скористатися.

Починаючи з другого кола, я вже виходив і в основному складі. Відчув упевненість, кому ж не подобається в основі грати? Навіть гол забив, запам’ятався, адже перший мій у другій лізі. В гостях Черкаському Дніпру, але ми програли 1:3.

— У тому чемпіонаті Енергія посіла передостаннє місце, тренера звільнили, склад команди майже повністю оновився, але ти залишився. Новий керманич Павло Матвійченко у тебе вірив?

— Він спілкувався зі мною. У перших турах я не виходив, а потім тренер почав підпускати. Думаю, якщо залишив у команді, значить вірив.

— Ти віддячив лише двома голами. До речі, на минулі зимові канікули ви пішли 12-ми, зараз — восьмими. Нинішній сезон складається вдаліше?

— Якщо рахувати при новому тренері, весною ми також непогано виглядали, набрали балів. А в цьому сезоні розраховували на більше. За великим рахунком ми втратили очки там, де це було непотрібно — у матчах із Суднобудівником (0:1), з Металургом (0:0). Ми можемо вище бути, на 4—5 місцях.

— Нинішній наставник Олег Федорчук — фахівець відомий і амбіційний. Які завдання ставить перед колективом?

— Перед цим сезоном ставилася задача виступити не гірше, ніж у попередньому. Точніше, як навесні, тоді, коли він нас прийняв. Те ж п’яте місце вважалося б гарним результатом.

Завдання ж мінімум — бути вище інших херсонських команд — Миру і Кристалу, котрі теж представляють нашу область. А глобальне завдання — п’ята позиція і вище. Самі розуміємо: як граємо, на тому місці й знаходимося.

— Як складаються твої стосунки з Федорчуком?

— Начебто нічого, нормально. Хороший тренер, досвідчений. Тренування цікаві, не тільки молоді хлопці, а всі футболісти хочуть прогресувати. Під час чемпіонату траплялося і по два тренування в день, та заняття дуже цікаві, все подобається.

— Які загалом враження від чемпіонату?

— Турнір цікавий, набагато більше рівних команд, немає такого, щоб лідер постійно вигравав. Аутсайдер може без проблем фаворита обіграти. Ось ми вдома перемогли Рух — 2:1, хоча ніхто не вірив в нас, що зможемо обіграти їх. Цікаво з усіма суперниками грати.

— У цьому сезоні ти вже йдеш на особистий рекорд — 3 забиті м’ячі.

— Завжди хочеться більшого. Тренер бачить в мені правого форварда, або правого хава, дивлячись, за якою схемою граємо. В останніх матчах навіть під нападаючими грав. Певна річ, рідко засмучував воротарів, багато не забив. Моменти були, майстерності не вистачає.

— Сергію, зараз канікули. Чим займаєшся?

— Так, довгоочікувана відпустка, зараз просто відпочиваю, вдома з сім’єю — з батьками и дівчиною Дашею. Скоро сесію поїду в університет складати — заочно навчаюся у Херсоні, на факультеті фізичного виховання.

— Зізнайся, розлінився? Встаєш тільки до маминих млинців, чи, може, зранку зарядку й пробіжки робиш?

— Перші дні намагався взагалі про футбол не думати, хотів відволіктися, перемикнутися на щось. Та потім почну підтримувати форму, тренуватися індивідуально. Тренер поговорив зі мною, пояснив, які аспекти потрібно покращити у грі. Тож тренуватимуся, сто відсотків. Тому що відпустка швидко промайне, а треба бути у формі.

— Як саме відволікаєшся від роботи?

— Люблю відпочивати з друзями, зі своєю дівчиною. Можемо сходити в кіно, в ігри комп’ютерні пограти, книгу почитати. Словом, саме психологічно відпочити.