У минулому турі чемпіонату першої ліги на Авангард чекало випробування: у гості до Краматорська завітав зі столиці бронзовий призер попередньої першості — Оболонь-Бровар. Хай у цьому сезоні кияни поки що виступають не надто впевнено, та перший тайм виграли саме вони — 0:1. Утім, по перерві господарі забили тричі, й здобули упевнену перемогу — 3:1.

Зрівняв же рахунок 20-річний півзахисник Роман Стефурак, для якого цей успіх був удвічі особливим. Переломний гол став для новачка краматорців дебютним у першій лізі, за свій клуб він також відзначився вперше, адже провів за Авангард лише три матчі.

— Романе, зізнайся, порадів не лише перемозі команди, але й особисто за себе?

— Авжеж, будь-який футболіст любить забивати. Тим більш, я не так часто це роблю. Не грав близько чотирьох місяців, а тут третій поєдинок у складі нової команди і гол.

— Ти навіть у чемпіонаті ДЮФЛУ не вирізнявся результативністю: провів на тому рівні 73 матчі, а забив лише 12 м’ячів. Чи нормально для хавбека?

— Намагався грати гостро, тому моменти у кожному матчі були, реалізація шкутильгала. Зате передач чимало роздав партнерам. Та й сам забивав, зі штрафних. Голи завжди присвячую батькам, а зараз ще й коханій дівчині.

— Твій гол на самому початку другого тайму вніс злам у хід матчу з Оболонню. Незважаючи на посереднє місце в таблиці, у киян міцна команда?

— Колектив у них хороший, вони давно разом, вочевидь, ще з другої ліги зіграний. У першому таймі гості контролювали м’яч, і хоч створили лише один момент, вдало ним скористалися. А по перерві ми вийшли і двічі на контратаках їх піймали. Два голи зі стандартів, а їх заробили саме після вильотів у швидкий контрнаступ. На мій погляд, ми заслужено перемогли.

— Саме після цієї поразки тренер «пивоварів» Сергій Солдатов подав у відставку. У вас теж не так давно змінився тренер: замість Якова Кріпака головним став відомий спеціаліст Олександр Косевич.

— Саме при ньому я й з’явився у команді. Тому порівнювати тренувальний процес, тренерські вимоги не можу. Скажу лише, що зараз заняття цікаві та інтенсивні: все проходить швиденько, в ігровому режимі. І хоча тренувальне поле не дуже хорошої якості, всі тренування — з м’ячем, робота на техніку. Біганини, як такої, тут взагалі немає.

— До речі, якось на прес-конференції тодішній керманич Авангарда Яків Кріпак відзначив, що потенційні новачки просто бояться їхати до Краматорська, тому команді ледь вистачає гравців для заявки на матчі. Виходить, тебе не злякала близькість воєнних дій?

— Так я ж уже вдруге тут. Першого разу приїздив в оренду ще коли належав Чорноморцю, тоді Авангард тренував саме Яків Вікторович. Того разу на оглядинах я не підійшов, тому повернувся до Одеси. Там тренувався, але не грав. А далі мені сказали, що не розраховують на мене, віддали документи, і я приїхав сюди знову, вже коли команду очолив Олександр Косевич.

Все спокійно тут, гарне місто, нормальна обстановка. Люди ходять на футбол, життя триває.

Роман Стефурак (Авангард)

— Молодому парубку є куди сходити відпочити? Нічні клуби, дискотеки функціонують?

— Чесно зізнаюся, відколи я тут, постійно живу на базі. Найдовша моя подорож — до їдальні, що в 15-ти метрах знаходиться. Поїв і назад до кімнати. Більше нікуди не ходжу.

— Романе, а що не склалося в Одесі? Адже з твого боку були лише схвальні відгуки про клуб, та й контракт у січні цього року ти підписав аж на два з половиною роки?

— Ой, така болюча тема… Щойно приїхав, все складалося добре: тренувався з командою, на збори поїхав, забивав там. Потім перевели до дубля, грав за команду U-21, гол забив за них. Деякий час працював то з першою командою, то з молодіжною. Та якщо за дубль грав постійно, то в основі навіть до заявки не потрапляв.

Врешті-решт, сказали, що будуть шукати мені оренду. Їздив у Гірник-Спорт, в Авангард, не підійшов. Повернувся до Одеси, знову запевнили, що пошукають варіанти… У підсумку, ні в оренду мене не віддали, ні грати не давали. Навіть за дубль. Чи я вже такий поганий був, що навіть для молодіжки їхньої не підходив? Згодом сказали, що не розраховують на мене, й готові віддати документи. Забрав їх, та приїхав до Краматорська, де зараз і граю, і всім задоволений.

— Твій колишній одноклубник по запорізькому Металургу Ілля Корнєв після розвалу клубу опинився в Олімпіку, та поки забиває за дубль. Багато суперечок ходить, що краще для молодого футболіста: сидіти на лавці у клубі Прем’єр-ліги, чи грати в основі команди з першого дивізіону?

— Вважаю, у цьому віці найголовніше грати. А Іллюша, до речі, не просто одноклубник, а один із найкращих моїх друзів, постійно спілкуємося телефоном. Ми ж іще у дитячій футбольній школі Металурга познайомилися, потім у команді U-19 разом грали, у дублі, у першій команді трішки. Він потім до Металіста подався, і там навіть за основу Шахтарю забивав. І ось зараз в Олімпіку, днями здзвонилися, розказує, що за дубль виступає. Каже, задоволений.

— Поки що 4 матчі, зіграні у Прем’єр-лізі за Металлург, залишалися для тебе єдиними на дорослому рівні. До речі, а була можливість потрапити до відродженого запорізького клубу, Ілля Близнюк не кликав?

— Особисто мене — ні. Та якщо б я залишився у Запоріжжі, думаю, був би у команді. Але я хочу рости, як гравець, тому й вирушив до Чорноморця. А потім вже не дуже хотілося до Металурга, адже довелося б грати у другій лізі, а зараз є шанс зачепитися у першій. Головне для мене регулярно на поле виходити.

— Романе, а як ти, народившись у Дніпропетровській області, опинився у ДЮСШ запорізького Металурга? Хіба до Академії Дніпра не ближче було?

— Так то я народився у Томаківці, а виповнилося мені два роки, ми переїхали до Покровського, теж у Дніпропетровській області. Хоча там, у селищі у мене багато родичів залишилося. Що ж до академії, то я ні до якої не мав їхати, оскільки займався боротьбою: мій тато — тренер з вільної боротьби. У Покровському ходив до звичайної школи, й лише згодом почав займатися футболом, але у порівнянні з боротьбою це було несерйозно.

Коли ж мені виповнилося років із 10, поїхав на канікули до бабусі. Там була футбольна секція, і тренер Степан Дмитрович Рудич, на превеликий жаль, уже покійний, Царство йому небесне, дозволив з ними потренуватися. А потім несподівано каже: «Ми тут їдемо до Запоріжжя, на матч з Металургом, давай з нами». Зіграв там, і вже їхній тренер каже: «Приїзди до нас на оглядини». Розповів про запрошення мамі, вона — татові, Степан Дмитрович своє вагоме слово сказав, тож, відпустили мене. Відіграв матч на першість міста, й мене залишили.

— З’їздив до бабусі відпочити.

— Еге ж. Зіграв спаринг за сільську команду, а опинився у ДЮСШ Металурга. Хоча спочатку років до 13-ти, я їздив туди тільки по суботам — на матчі. А потім, за рік до початку чемпіонату України U-14, вже перебрався до Запоріжжя на постійне місце проживання.

— На скільки у тебе контракт із Авангардом, і чи встиг вже стати своїм у колективі?

— Угода до кінця сезону. Мені все подобається, особливо — прекрасна атмосфера, стосунки між гравцями в команді. Спочатку я, певна річ, більше спілкувався зі «своїми»: тут вже були старші хлопці із Запоріжжя — Євген Коваленко 1992-го року народження, Дмитро Ульянов, на рік від нього молодший. А зараз вже з усіма потоваришував, дуже подобається, що, хоч у колективі багато дорослих гравців, усі такі веселі, доброзичливі, підтримують, допомагають один одному. Дуже подобається мені тут.

— Нинішній чемпіонат першої ліги — такий же веселий і цікавий. Навіть одноосібний лідер — Іллічівець — втрачає очки. Спробуєш спрогнозувати, хто на фініші опиниться у першій трійці?

— Навіть намагатися не буду. Адже тільки три матчі у чемпіонаті зіграв, ще в одному в запасі був. Судячи з того, що побачив, проти кого грати довелося, то більшість команд приблизно рівна за силою. Так, Іллічівець лідирує, але ми з ним зустрінемося лише найближчого туру, його я ще не бачив. Пам’ятаю ще ту маріупольську команду, що грала у Прем’єр-лізі, бо ходив на матчі, то був сильний колектив. Та й зараз, певне, не слабкий, якщо посідає перший рядок в таблиці.

— Багато кому з твоїх однолітків-футболістів подобається гра або Роналду, або Мессі, хоча самі грають в обороні. Ти як центральний півзахисник, теж у захваті від зіркових голеадорів?

— Гра Мессі, звичайно, це щось неймовірне. Та мені завжди подобався Девід Бекхем, це мій кумир. Я в дитинстві теж починав на фланзі, а оскільки був круглим, швидкості, як такої, не було. Тож дивився, вивчав, як англієць за рахунок пасів грає: він же з місця такі передачі роздавав, закачаєшся. А стандарти як виконував! Після того, як Девід закінчив виступати, почав слідкувати за грою Андреаса Іньєсти. Подобається його мудрість на полі.