Рік тому він грав у ДЮФЛ, нині він — одинадцятикласник, котрий регулярно грає за команду української Прем’єр-ліги. «Карпати», Ігор Йовічевіч та Мар’ян Швед руйнують стереотипи. Нещодавно Ігор Йовічевіч, відповідаючи на банальне запитання про молодь «Карпат» напередодні одного з матчів Прем’єр-ліги, висловив занепокоєння, що в одного з його гравців на носі ЗНО, а отже думками він не лише у футболі. Йшлося саме про Шведа.

Якби щось подібне нам сказали про гравця саме Прем’єр-ліги ще рік тому, це викликало би у кожного з нас щонайменше подив. Звикнути до школярів у найсильнішій українській лізі неймовірно складно й тепер, хоч ті ж «Карпати» вже давно встигли оголосити про вектор розвитку клубу, що формується на власних вихованцях. Однак наразі є всі передумови вважати, що найближчими роками явище дивне перестане бути таким, і коли ми говоритимемо про «молодих і перспективних» виконавців, то матимемо на увазі 16—18-річних футболістів, а не тих, кому вже далеко за 20.

Мар’янові Шведу – 17. Він – гравець основного складу «Карпат». Його кумир старший на 8 років, але йому всього 25. Швед отримує зарплатню в кілька тисяч гривень. У нього немає ні власного авто, ні власної квартири.

Ось чому цей співрозмовник особливий.

– Як поєднувати професіональний футбол зі шкільною програмою таким чином, щоби одне не заважало іншому?

– У школу я, в принципі, ходжу не дуже часто, але коли дозволяє розклад тренувань, то все ж стараюсь її відвідувати. Наприклад, коли тренування о третій дня, то намагаюся йти в школу. Звичайно, футбол для мене важливіший, аніж школа, але забувати про науку не збираюсь.

– З якого віку ви почали ходити в школу саме так – коли дозволяють тренування?

– Коли почав грати у команді U-19. Це сталося рівно рік тому – ось із того часу і почав замислювати про футбол більше, ніж про школу.

– Ваші батьки не переживають із цього приводу?

– У мене ж тато – футболіст (у минулому нині 43-річний Василь Швед грав на професіональному рівні в Україні та Польщі, в тому числі провів кілька сезонів у «Карпатах». – Прим. Ан.В.), тому, звичайно, він мені говорить, щоб я не забував про школу, але, ясна річ, ставиться із розумінням до ситуації.

– Ви навчаєтеся у звичайній школі чи наближеній (підконтрольній) до «Карпат»?

– Навчаюсь у львівській лінгвістичній гімназії з поглибленим вивченням англійської мови, тобто відношення до «Карпат» вона не має.

– І все ж, учителі ставляться до вас із поблажками?

– Якщо чесно, то так. Вони розуміють, що граю у футбол на серйозному рівні. Я, звичайно, як уже говорив, стараюся ходити в школу, і навіть деколи відповідати на уроках, але, звичайно, вчителі намагаються ставити прийнятні оцінки, знижуючи вимоги до мене, порівняно з іншими учнями.

– Як часто у школі вас просять про автограф або спільне фото?

– Ну, в школі, звичайно, було таке: просили і автограф, і сфотографуватися. Я, звісно ж, не відмовляв нікому. Ну і плюс – всі були в шоці, що я дебютував у Прем’єр-лізі, але вчуся при тому ще у школі. Для всіх це якось незвично.

– Буває взагалі, що ви вдома робите якісь домашні завдання чи готуєтеся до контрольної?

– Буває, вчу якісь вірші напам’ять, але, чесно кажучи, це трапляється дуже рідко.

– Як триває підготовка до ЗНО?

– О, так… Уже у квітні в мене ЗНО з української мови, тому стараюся готуватися в інтернеті, пишу там пробні тести. Загалом, намагаюся готуватися так, на скільки мені дозволяє це робити футбол. Якщо чесно, трішки важко. Чи здам? Не знаю. Дуже хочу здати оцінювання, але буде точно нелегко.

– Які предмети ви здаватимете?

– Українську мову – її здають всі, а окрім цього – біологію, історію та географію.

– Які шкільні предмети ви можете назвати улюбленими та навпаки?

– У мене вже давно негаразди з алгеброю, геометрією – загалом, з точними науками. А люблю – історію України, українську мову – предмети, на уроках з яких більше розповідають учителі (усміхається).

– Як розписаний ваш режим дня, коли потрібно потрапити і в школу, і на тренування, коли таке трапляється?

– Якщо тренування о третій чи четвертій дня, то намагаюся прокинутися зранку і йти на заняття. Чесно кажучи, прокидаюся так, що не встигаю на перший урок, який починається о 9.30, але на 10-11 годину стараюся потрапити до школи, тобто з другого чи третього уроку я присутній у школі. Там сиджу до сьомого уроку, після чого відразу їду на тренування. Далі – відпочиваю.

– Чи відчуваєте ви у своїй школі статус зірки?

– Зірки? Звичайно, не відчуваю. Ще рано про таке думати.

– Що після школи, ви вже вирішили?

– Планую вступати до Інституту фізкультури. Практично всі футболісти навчаються там. Так простіше поєднувати футбол і навчання.

– Менш, ніж рік тому ви грали за «Карпати» в ДЮФЛ, менше року – за команду U-19, а тепер – у Прем’єр-лізі. Фантастична стрімкість кар’єрного зросту! Вас не лякає той факт, що все відбувається занадто швидко?

– Я стараюся працювати і вдосконалюватися на кожному тренуванні. Гадаю, мене взяли у Прем’єр-лігу завдяки саме моїй роботі. Звісно, я розумію, що мені також і підфартило, адже ще рік тому Ігор Йовічевіч мене взяв зі школи до команди U-19, а сьогодні я вже в першій команді «Карпат». Але мене стрімкість не лякає, навпаки – я дуже задоволений всім.

– Чи не корисніше було би для вас, якби слідом за U-19 отримали би практику ще й у команді U-21?

– Можливо, і так. Проте якщо ти тренуєшся з першою командою, то ростеш іще швидше, адже поруч із сильними гравцями і ти стаєш сильнішим, розвиваєшся. Тому ситуація така: в Прем’єр-лізі грати дуже важко, але щодо професіонального зросту, то краще грати і тренуватися серед найсильніших.

– Але донедавна ви грали винятково проти дітей, проти своїх ровесників, чи максимум –  проти дев’ятнадцятирічних хлопців, до попередньої зими, коли поїхали на збори з першою командою, у вас не було жодного досвіду гри проти мужиків.

– До Прем’єр-ліги у «дорослий» футбол на хоча би схожому рівні я справді не грав, але ще в юнацькій команді ми грали проти мужиків – команд, що грають у чемпіонаті Львівської області. Звичайно, рівень не той, але в силі такі гравці не поступаються, тільки в майстерності.

– Ну, ви досі відчуваєте проблеми з перелаштуванням на гру в «дорослий» футбол? Є якісь адаптаційні моменти, що впливають на якість вашої гри?

– Важко фізично. На щастя, я пройшов уже два збори з першою командою: перший – двотижневий, другий трішки коротший, і там ми грали проти серйозних команд. Тому все вже більш-менш нормально. При цьому, розумію, що якби не пройшов ці збори, то було неймовірно складно. Вони принесли велику користь.

– Що відбувалося у вас у голові та в душі, коли дізналися від тренера, що дебютуєте в Прем’єр-лізі?

– Це було перед матчем з донецьким «Металургом», перед виїздом на матч. Нас зібрали, щоби поговорити і налаштувати, тоді ж і назвали стартовий склад. Які в мене були емоції? Був водночас дуже здивований, радий, а також був присутній страх – ще б пак – вперше грати на такому рівні! Але загалом, вважаю, з емоціями впорався, і головне почуття, яке перебороло інші – величезна радість.

– Цікаво, які слова знаходить тренер для сімнадцятирічних дебютантів?

– Особисто мені Містер (хто не знав – саме так у «Карпатах» підопічні називають Йовічевіча. – Прим. Ан.В.) сказав грати так само, як у школі, і як у складі U-19. Сказав не думати про те, що граю в Прем’єр-лізі, щоб не переживав і грав у свій футбол – брав ініціативу на себе, віддавав в центр передачі в середині поля, а в третій зоні, зоні атаки, брав гру на себе, йшов в обіграш і пробивав по воротах.

– І як ви оціните дебют?

– Я зіграв усі 90 хвилин, відповідно, мабуть, тренер не був засмучений моєю грою. Гадаю, перший матч зіграв нормально.

– За «Металург» у захисті (а отже ваші шляхи неодмінно перетиналися на полі, хоча на фланзі вам протистояв інший футболіст) проти вас діяв Чечер – футболіст вдвічі старший за вас та дуже потужної антропометрії (як і Путівцев). Чи відчуваєте ви себе ще не сформованим фізично гравцем у боротьбі з такими суперниками?

– Звісно, проти таких футболістів, як Чечер, мені грати складно. Але в той же час я намагаюся грати у швидкісний футбол, тому коли доводиться грати на другому поверсі, головою, то я аутсайдер у таких протистояннях, коли той-таки Чечер вищий за мене на дві голови. Але коли м’яч унизу – це вже інша річ. Там усе залежить саме від моєї роботи з м’ячем.

– Взагалі в Прем’єр-лізі траплялося, що опоненти цькували вас та виводили з психологічної рівноваги хамством, навмисними грубощами, непомітними для рефері ударами?

– Серед дітей подібного справді не буває, коли граєш проти однолітків. А от у Прем’єр-лізі гравці з досвідом вдаються до подібних штучок. Встиг уже відчути це на собі. Але не скажу ні прізвищ, ні команду, яку представляє цей футболіст, бо ви одразу здогадаєтеся, про кого може йтися.

– У вас взагалі дуже молодий правий фланг, коли ви дієте у зв’язці з Мірошниченком – вам усього 17, Денисові – 20. Старший колега вже може собі дозволити направляти вашу гру в правильне русло, накричати, якщо потрібно, і так далі?

– Денис старший, але від нього бувають лише підказки, не більше. Не «пхав» мені, якщо ви про це.

– Як вам зручніше грати: в півзахисті праворуч на фланзі, коли частіше треба зміщуватися в центр для удару робочою лівою ногою, чи ліворуч, коли дії в атаці водяться частіше до «пройшов-навісив»?

– Праворуч, тому що саме на цій позиції, з якої справді треба частіше зміщуватися в центр, я грав з дитинства. Можу зіграти і ліворуч, але мені там не дуже подобається.

– Які ще позиції можете закрити з комфортом для себе?

– Восени за U-19 грав під нападником, і теж в принципі непогано почувався на цій позиції.

– А на вістрі?

– Грав там хіба що на дитячому рівні. А навіть на юнацькому ніколи не мав такого досвіду, тому просто неготовий відповісти.

– Які сторони своєї гри ви вважаєте найсильнішими, і навпаки – слабкими?

– Про сильні не судитиму, бо це прерогатива тренерів. А щодо слабких – треба підтягнути праву ногу – я стараюся працювати над цим. Окрім цього потрібно підтягнути фізичні дані, для чого потрібно ходити до тренажерної зали. А взагалі, ясна річ, для того, щоби стати класним футболістом, потрібно вдосконалюватися у всіх аспектах гри.

– Чи є у вас кумири в нашій лізі, або ж гравці, на яких намагаєтеся рівнятися?

– Звичайно. Це Коноплянка. Він мені дуже подобається, як гравець, тому можна сказати, що він – мій кумир.

– Ігор Дедишин минулого літа говорив, що у всіх гравців команд  U-21 та U-19 зарплата коливається в діапазоні від двох з половиною до чотирьох тисяч гривень без жодних бонусів.

– Так і є.

– Після переводу в першу команду ваше фінансове становище змінилося в кращий бік?

– Поки ще ні.

– Чи маєте ви власне авто (попри неповноліття) та власне житло, чи поки живете з батьками (якщо вони живуть у Львові)?

– Власних авто та житла я не маю. Живу з батьками у Львові.

– Підозрюю, і тренер, і батько, і керівництво «Карпат» часто повторюють вам те, що головне для вас – не зловити «зірочку». Це завдання складне для вас?

– Звичайно, багато хто про це говорить – молоді футболісти часто ловлять «зірочку», і ці розмови не безпідставні, але особисто я стараюся про це не думати. Просто працюю над собою на кожному тренуванні, викладаюся на сто відсотків, і не забиваю голову дурницями.

– Зважаючи на велику кількість молоді у першій команді, стосунки з Ігорем Йовічевічем носять характер жорсткої дисципліни і суворості у спілкуванні, коли молодь виконує накази тренера, чи частіше Йовічевіч просить вас і боїться підвищити голос? Який стиль спілкування обрав наставник?

– Він старається постійно підбадьорювати молодих футболістів. Це головна особливість його спілкування з нами. Тренер постійно просить, щоб ми не переживали і грати так, як ми це робили в команді U-19, старається у всьому нам допомагати.

– Чи вважаєте ви все, що відбувається зараз із вами в «Карпатах» – величезним авансом, чи навпаки – навіть у часи, коли склад був сформований із більш вікових гравців та класних легіонерів, ви все одно отримали б свій шанс, зважаючи на власний рівень гри?

– Якби зараз була нормальна ситуація в країні, у першій команді грали б, як це було раніше, гравці більш вікові, плюс – легіонери, але якби мені тренери дали б при цьому шанс себе проявити, я працював би на кожному тренуванні на двісті відсотків. Це те, що я можу сказати з упевненістю. Але чи дали б цей шанс – не знаю. Ні – то грав би в юнацькому футболі чи за команду U-21, і далі чекав би свого шансу.

– Які цілі перед собою ви ставите у футболі на найближчі роки?

– Хочеться далі грати в Прем’єр-лізі, забивати голи і щоб команда з часом боролася за зону єврокубків. Головне, аби з клубом було все гаразд.

Джерело: Football.ua (автор – Анатолій Волков)