Чи не найбільш привабливою з-поміж інших зустрічей стартового туру нового чемпіонату другої ліги виглядала дуель Дніпра-1 та Металіста-1925. Зовсім недавно футбольні протистояння Дніпропетровська й Харкова прикрашали Прем’єр-лігу, наразі маємо принциповий двобій молодих клубів у групі Б другої ліги.

Перший очний бій мінімально виграв Дніпро-1 (1:0), єдиний гол на рахунку 19-річного нападника Олега Кожушко. Тож, у ПФЛ України та проекту Золотий Талант України майже не виникало сумнівів, кого ж обрати кращим молодим гравцем першого туру.

— Олеже, давай відразу ділись враженнями, адже їх, певне, чимало: новий чемпіонат, нова команда. Які відчуття?

— Вражень і справді багато. Добре почали, задоволений. Будемо сподіватися, що ні одного матчу не програємо, і якомога швидше вийдемо в першу лігу. Це головне завдання.

— Ти став героєм і матчу з Металлістом 1925, і туру. Як гралося?

— Принциповий поєдинок, ми давно вже не грали, все одно відчувається напруга. А зараз приємні емоції, завжди радісно вигравати, радий, що забив гол, і команда виграла.

Як вдалося відзначитися? Трудовий гол, на тренуваннях ми відпрацьовуємо такі ситуації: я побіг і забив. Міг іще, але так вийшло. Головне, що виграли.

— Ти ще й жовту отримав. За що?

— Сам не зрозумів. Мабуть просто через те, що білі труси були під темними шортами. За це напевне. Я навіть не питав, арбітр просто показав.

— Ти ще був дуже молодим, коли Дніпро Рамоса з’ясовував із Металістом Маркевича, хто ж з них сильніший. Чи вже слідкував?

— Коли в академії Дніпра грали, з нетерпінням чекали цих матчів, навіть на фан-сектор ходив з друзями. Дніпро тоді сильний був — Коноплянка, Стрініч, Калініч, Зозуля, Ротань, з ним навіть вдалося пограти в команді. Академії вони допомагали, було все добре, ми їх поважали і любили як гравців. Тому й радий, що зараз вдалося забити харків’янам.

— На цьому матчі зібралося понад три тисячі вболівальників. Зрозуміло, не та атмосфера, що раніше, а ось у гравців ті емоції, справжні?

— Емоції справжні! Ми в УПЛ грали, і на нас дві з половиною тисячі ходило, а тут нова команда і три тисячі. Це також дуже приємно, в нинішній ситуації, виглядає як 15 тисяч. Сподіваємося, з кожною грою вболівальників ставатиме більше, а нам буде легше грати. Ми ж для них граємо.

— Ти морально вже звик до думки, що після Прем’єр-ліги доведеться борсатися у другій, дертися нагору із самих низів?

— Певна річ, ситуація не дуже. Але це нова команда, тренери, розмовляв з ними, і вони переконали, що у цієї команди великі амбіції, вже через два роки хочемо грати у еліті. Це головне. І моя справа: допомогти цій команді в подальшому займати високі місця в Прем’єр-лізі. Зараз основне, щоб це якнайшвидше сталося.

— У минулому чемпіонаті останнє місце в другій лізі посів Суднобудівник із твого рідного Миколаєва.

— Ну, я не в самому місті народився — поряд, за три кілометри від Миколаєва.

— Як взагалі потрапив до секції Торпедо? Миколаїв достатньо велике місто, аби знайти інші захоплення, спокуси.

— Так я на початку не дуже й спокусився. У мене в сім’ї не захоплюються футболом, просто друг займався в школі Торпедо, відвів мене, і так зав’язалося. Але я не хотів постійно грати, міг місяць не ходити на тренування, а потім повернутися.

— У Торпедо ти займався в групі Івана Дзеби? Хто ще з майбутніх футболістів з тобою вчився?

— Так, я у цього фахівця тренувався, дякую йому, саме він наполіг на тому, щоб я не кидав футбол, щоб не було цих перепадів подобається — не подобається. Спасибі йому, він зробив вагомий внесок у мою кар’єру, що я у підсумку доріс до Дніпра.

Він нам так і казав: Вас 25, а заграє лише кілька. Так і вийшло, з моєї групи заграв мабуть я один. А взагалі там у нас футболка Слави Чечера висіла, він саме з цієї школи.

— У 2012 році Торпедо-ВУФК виграло той турнір у Нікополі, де тебе примітили селекціонери Дніпра?

— Я б не сказав, що мене запросили після турніру, я там не грав. Мене переглядали в чемпіонаті ДЮФЛУ. Ми тільки почали, перші півроку відіграли, і потім мене запросили в Дніпро. Володимир Миколайович Книш це зробив, він працював тренером в академії Дніпра. Я спробував, другу половину сезону грав уже в новому клубі і так пройшов всі сходинки до першої команди.

— Батьки не боялися відпускати тебе до чужого міста? А сам?

— Зрозуміло, такий вік 14 років, взагалі страшно. В колективі можуть не прийняти, а молодий, якщо випав, то назад влитися важко. Але батьки наполягли і я поїхав. Перші півроку тяжко довелося, та згодом вже було нормально.

— Тоді академією Дніпра вже керував Жорді Гратакос? Спілкувався з ним? Він і досі з деякими випускниками листується.

— Так, я саме прийшов, коли бразильців прибрали, й запросили іспанських спеціалістів. Ми спілкувалися, наш рік вважався один із найсильніших. Гарна школа іспанська, на техніку працювали більше.

— Що запам’яталося з чемпіонатів ДЮФЛУ вже у формі дніпрян?

— Наша важка група, нелегко було з неї у фінали пробиватися. Але в останньому сезоні, найуспішнішому нашому, ми вийшли в пульку й посіли там третє місце. А так, всі роки яскраві були, ми давали бій грандам, добрі спомини.

— Після випуску з академії твоя кар’єра закрутилася немов дзиґа. У сезоні-2015/2016 ти 17-річний постійно грав в команді U-19, водночас провів 4 матчі за дубль у Дмитра Михайленка, і навіть дебютував в основі у Мирона Маркевича.

— Так, швидко вийшло, не очікував, що за рік такий ривок станеться. В U-19 гарно пішло, Олександр Поклонський почав мене ставити. Я завжди грав правого нападника, але тренер спробував мене попереду, в мене пішло, почав забивати, привернув увагу Михайленка. І він через півроку мене до дублю взяв. Я й там забив,  поїхав у збірну, і там забив.

Аж раптом Маркевич каже, щоб я на останню гру чемпіонату УПЛ з Олімпіком готувався, вона там вже нічого не вирішувала (і закінчилася внічию 1:1. — Прим. ред.). Мирон Богданович сказав: «Дамо шанс, зіграєш». Приємно було дебютувати, я застав ще той склад, старі емоції.

— Не злякався?

— Звичайно, страшно було — у складі Чигринський, Ротань, Зозуля. Зайшов до роздягальні і не знав, що робити. Чигринський і Зозуля особливо підтримували і допомагали молодому. Тож переборов себе і зіграв нормально.

— Це в тому травневому матчі відчув проблеми з паховими кільцями, чи вже влітку?

— Якраз в останньому турі проблема вже була. Потім поїхав у відпустку і воно все погіршилося, почав збори проходити і стало ще гірше. Все пропустив, півроку не грав, не вдалося відновитися.

Здавалося, тільки-но відновився, і знову воно, не міг побороти, потім у Німеччині…

— …різали?

— Ні, у мене запалення кістки, і грижа пахова, але її, сказали, можна не видаляти. Зробили уколи, полегшало, зміцнював спину і так потроху виліз.

Коли прилетів назад, почав набирати форму, воно попустило трохи. Тільки місяць тому вже так більш-менш почав нормально грати.

— Ви, молоді гравці Дніпра, припускали, що вже в наступному сезоні майже повним складом на чолі з Михайленком перейдете в першу команду і гратимете в УПЛ?

— Ми знали. Мені Єзерський з Нагорняком сказали, що ти поїдеш з нами на збори. Був дуже радий. Коли нас зібрали, просто був розвал і так вийшло, що поїхав.

— Не жаль було ветеранів, на чиї місця ви прийшли? Вони змушені були бігти з Дніпра світ за очі.

— Жаль було, але жалко весь Дніпро було. Вони грали в фіналі Ліги Європи, а через рік розвалюються, жаль було людей, які вклали в команду душу. Гравці всі гарні, гадаю, кожен пішов у хорошу команду, і все у них буде добре.

— Ти зіграв в чемпіонаті УПЛ в 13-ти матчах. Суперництво з ким запам’яталося найбільше?

— Мабуть, від матчів проти Шахтаря й Динамо найбільше вражень, вони виявилися дуже важкими. Але приємно бігати з такими гравцями на одному полі. Це найприємніше, що було, є куди рости.

Олег Кожушко в поєдинку проти Динамо

— Забити тобі гранди не дозволили, та й взагалі голів в УПЛ у тебе ще немає.

— Спочатку було взагалі важко, зокрема й фізично, багато пропустив, не відчував м’яча. Водночас хвилювався, щоб знову рецидиву паху не сталося. Втратив форму і особливо не вийшло вкотитися в сезон. Сподіваюся, зараз налагодиться і через два роки заб’ю вже у вищій лізі.

— Хоча майстер пасу з вами грав неабиякий.

— Так, Руслан Ротань — це взагалі щось неймовірне. Ми тренувалися: дивишся і не віриш, що він поряд грає. Досвід величезний, наче рукою кладе передачі, і з них багато голів забивали. Гарно з ним грати, він як батько на полі, мотиватор, характер, завжди битися до кінця. Така людина повинна бути на полі.

— Олеже, вас відразу по завершенні минулого чемпіонату розділили: хто в Дніпро, хто потім в Дніпро-1? Взагалі, як це відбувалося, і чи зразу ти вирішив іти з Михайленком?

— Ми дограли в Дніпрі, закінчували чемпіонат, казали, що, напевне, будемо у першій лізі. І вже тоді попросили дати відповідь, хто влітку йде, а хто залишається. Я поїхав додому, потім Михайленкові надійшло запрошення очолити Дніпро-1 і Дмитро Станіславович покликав мене із собою. Великі амбіції у клубу, стало цікаво і я погодився взяти участь. Як такого поділу не було.

— Більшість футболістів пішло, в тому числі, й молодь. У тебе були пропозиції?

— Варіанти й були, але я не в формі, та й за кордон ще не готовий їхати, відчуваю по собі. Хочеться вийти на певний рівень і грати насамперед у вищій лізі за Дніпро. Тож зараз думки тільки про це, бажання прискорити процес повернення до вишки.

— Ротань пішов, зате залишився Сергій Кравченко. Зараз вже він з капітанською пов’язкою. Поки що тільки грає, чи вже потроху поводить себе як граючий тренер?

— Він грає, я хочу сказати, що в гарній формі, і на тренерську посаду ще далеко не пора. Дуже потрібен команді як  гравець. Досвід колосальний, 34 роки, і нам корисно грати поряд з ним, він підказує.

— Ти вважаєшся старожилом у команді, вже ближче до ветеранів, чи все ж ще молодий?

— Я ж молодий за віком, але можна сказати, може ближче не до старожилів, а так, підростаюче покоління. Взагалі у нас гарний колектив і немає такого поділу на групи, всі — одне ціле, і це нормально.

— Розкажи про свій теперішній клуб. Все нове: офіс, начальство?

— Нове, за начальство нічого не знаю, президент Юрій Береза, він головний, на кожен матч приходить, приємно, що очі горять, він нас стимулює і підбадьорює, щоб вигравали. А хто ще керує, мене не стосується.

— Подейкують, що зарплатня у вас така ж, що була в УПЛ?

— Плюс-мінус, так.

— Що знав про другу лігу? Що дізнався нового?

— Знаю, що тут багато боротьби, команди непоступливі, у нас розбори проходять, нам кажуть про сильні і слабкі якості суперників. А так особливо нічого не знаю. Хоча для мене всі команди знайомі, немає таких, кого б я не знав.

— Як збираєтеся грати з Дніпром Олександра Поклонського? По-товариськи?

— Це взагалі цікавий поєдинок буде, вже скоро, через кілька турів.

— Свій перший офіційний матч СК Дніпро-1 зіграв у Кубку України із Буковиною — 5:0. Незвично було так рано починати виступи в цьому турнірі?

— Так, в попередньому розіграші ми починали з 1/8 фіналу, а тут вже в 1/64 грали, незвично. Та то нічого, буде більше матчів, можна більше голів забити.

— Ти й відзначився у воротах Буковини, забивши третій м’яч.

— Важлива гра, перша за СК Дніпро-1. Потрібно було фундамент закласти, рахунок 5:0 сам за себе каже. Люди прийшли підтримати, дебют гарний вийшов.

— Перемогу над Металістом 1925 ви подарували Михайленкові на іменини. Це щоб із краватками чи годинником голову не морочити?

— Він ще за декілька днів до дня народження сказав, що найкращий подарунок для нього — перемога в першому турі, та ще й над таким суперником.

— Своє 45-річчя Дмитро Станіславович мріє відсвяткувати вже у першій лізі. Готові зробити такий презент?

— Це навіть не обговорюється, не бачу інших варіантів. Ніхто не хоче ще й на наступний рік залишитися в другій лізі, тільки перша! Ми все для цього зробимо.

Бліц

— Із зарубіжних чемпіонатів найбільше імпонує Англійська прем’єр-ліга, це найцікавіший чемпіонат у світі.

— З-поміж клубів виділив би Мілан, завжди мені подобався. Команда важкі часи переживала, сподіваюся, що ось-ось заживуть. Тому зараз я задоволений, хоч повболіваю за них в єврокубках. А то на три роки клуб паузу взяв.

— Із гравців подобаються Ібрагімович та Агуеро.

— Хобі? Я різносторонній: картинг люблю, рибалку, коли додому приїжджаю, то з татом ходимо. Особливо вдома не сиджу, купа всього — теніс настільний і великий, на водних лижах покататися, усього потроху.

— Друзі-партнери? У нас всі спілкуються гарно один з одним. Раніше підтримував тісніші стосунки з тими, хто зараз в Зорю пішов, та й іншими, хто раніше залишив Дніпро, з тим же Лопирьонком ми нормально спілкуємося.