Кращим молодим гравцем ПФЛ у першому ігровому тижні 2017 року визнано 20-річного голкіпера Полтави Володимира Кринського. Його команду у Києві чекала зустріч з Оболонню-Бровар, що випереджала полтавців на три очки й знаходилася сходинкою вище. Гості здобули важку перемогу — 1:0, а Кринський не просто зберіг свої ворота сухими, а й завадив супернику реалізувати 11-метровий.

— Володимире, визнання чисто символічне, але, певне, все одно приємно?

— Звичайно, приємно. Тим більш, раніше такого не траплялося: у чемпіонатах ДЮФЛ я виступав за харківське училище, ми особливо не виблискували, тож і я не виділявся.

— Для початку розкажи про свої враження від матчу з Оболонню-Бровар…

— Наприкінці першої частини чемпіонату регулярно грав, тому особливого хвилювання вже не було, досвіду набрався. Тим більш, що минулу гру на Оболонь-Арені проти Десни відіграв теж вдало (Полтава перемогла 1:0. — Прим. ред.), тому психологічно легко було стояти на цьому полі. Може й це посприяло.

— У разі перемоги ви наздоганяли суперника. Додатковий тиск?

— Певна річ, очки нам вкрай потрібні були. Якби ми програли, вони б відривалися від нас вже на шість пунктів, тоді було б зовсім важко піднятися в таблиці.

— 36 хвилина, коли Олег Слободян не забив тобі пенальті, стала ключовою в зустрічі?

— Гадаю, що так. Вони ж контролювали м’яч, ми оборонялися. А тут пенальті відбили, і у нас відразу ж з’явився момент, могли 1:0 ще у першому таймі зробити. Тож цей епізод додав упевненості, особливо мені.

— Завчасно знав, куди стрибатимеш? Чи ти по удару орієнтуєшся?

— Скористався першим відчуттям: куди задумав, туди й стрибаю. Тому що дивитися за розбігом гравця і вгадувати — це напрочуд важко, та й не вмію я це робити.

— Який ще епізод матчу врізався у пам’ять?

— А більше нічого особливо й не запам’яталося, вся наша команда діяла компактно, і біля наших воріт у другому таймі навіть моментів не було. Тож я, можна сказати, відпочивав, спасибі партнерам.

— Скільки у твоїй футбольній біографії було відбитих пенальті?

— Так навіть і не пригадаю. Щось ніби й парирував колись (сміється).

— Кого з воротарів вважаєш справжніми майстрами в цьому компоненті?

— В Україні, мабуть, це буде Андрій Пятов, він і за збірну вирішальні пенальті відбивав, і Шахтарю таким чином допомагав. А у світі — мені Касільяс подобається, на мій погляд, теж непогано справляється.

— Володя, у вашому клубі надзвичайно люблять голкіперів: вас і так було троє — Бонь, Мусієнко й ти, а перед початком нинішнього сезону ще й Юрія Камінського із колишнього Динамо-2 запросили. Оце конкуренція!

— Так травми ж переслідують. Ось і Юркові не пощастило: щойно прийшов, одержав пошкодження, відновився і знову травмувався. А зараз на зимових зборах вже Бонь зламався, проблеми з переднім м’язом стегна. Сподіваюся, він найближчим часом повернеться й буде цікаво з ним конкурувати.

— Після закінчення харківського УФК ти відразу опинився у Полтаві?

— Ми тоді належали Металісту, був там на перегляді, але не підійшов. Зателефонував агентові, він мені за два дні підшукав варіант з Полтавою, я й приїхав.

— Нинішній сезон, як і два попередніх, ти розпочинав у запасі, зрідка потрапляючи до заявки на матч. Колишній тренер Полтави Анатолій Безсмертний не довіряв?

— У мене пауза виникла, років зо три не грав. А тут — Бонь, Камінського підписали, у них досвід, люди вже пограли. Я сам розумів, реально дивився на речі, що мені рано ставати в рамку у матчах першої ліги.

— Коли Безсмертного на початку сезону змінив Юрій Ярошенко, для тебе все кардинально змінилося? Чи поступово зрушення відбувалися?

— Плавно все проходило. Зміна тренера — це завжди новий стимул. Анатолій Петрович вже давно знав, хто й на що здатен, його було вже важко здивувати. А тут новий тренер, ще й Бонь зламався, і ми з Камінським залишилися. Відразу подумав: треба брати ініціативу в свої руки. Юрко саме видав невдалу гру, тож я знав, що мені дадуть шанс. Хвалити Бога, що все так склалося.

— Ти дебютував у першій лізі 8 жовтня 2016-го, той матч Колосу ви програли 0:1. На все життя запам’ятав гол Олександра Бондаренка?

— Безумовно. Тоді на полі мені здалося, що мій гол, засмутився. Потім ще багато разів переглядав той епізод, розбирав. Та, погодьтеся, не я перший із воротарів, і не останній, хто пропускає голи.

— Який матч із своїх дев’яти виділив би? Перший сухий із Десною, чи кубкову перемогу над Карпатами — 2:1?

— Виділив би, однозначно, поєдинок із Десною. Мені тоді й фартило, і я навіть сам собі дивувався. А матч з Карпатами запам’ятався тим, що видався дуже важким. Особливо другий тайм, ми відбивалися, як могли. Зараз згадувати про це легко, а тоді був справжнісінький кошмар, всі нерви на межі.

— Зараз тобі все подобається. А два роки тому, сидячи на банці, не жалкував, що смикнувся відразу у дорослий футбол?

— Анітрохи. Я ще до Полтави їздив у Ворсклу, пропонували виступати за команду U-19. Та агент відразу сказав, що це дитячий рівень, і потрібно обирати Полтаву: Так, спочатку не гратимеш, але, гадаю, користі більше буде. Я погодився, думаю, не прогадав. Цікаво тренуватися й перебувати в команді із дорослими професіональними футболістами.

Бліц-опитування

— Я народився у селищі Чкаловське, Чугуївського району, Харківської області.

— Мій перший тренер Володимир Іванович Піцаков.

— У європейських чемпіонатах вболіваю за мадридський Реал і трішки за Порту, бо саме там зараз грає Ікер Касільяс.

— Моя футбольна мрія? Хотілося б за кордоном пограти. Мені дуже подобається чемпіонат Англії, але розумію, що потрапити туди надзвичайно складно.