Не минуло й місяця, як харківський клуб оголосив про оренду 19-річного захисника молодіжної команди донецького Олімпіка, а юнак вже провів два повних матчі у чемпіонаті Першої ліги, та навіть встиг відзначитися забитим м’ячем. У переможному поєдинку з Авангардом (3:1) новачок сонячних забив гостям третій гол, своєчасно відгукнувшись на подачу з штрафного.

За версією проекту Золотий Талант та ПФЛ України саме Счастливцева було обрано найкращим молодим гравцем першого туру.

— Вадиме, з вдалими дебютами тебе.

— Дякую, звісно й сам радий, перший гол в першій лізі забив. Ми часто відпрацьовуємо стандарти і кутові, щотижня наприкінці тренування шліфуємо.

— Сергій Сизихін похвалив за гол, за дії в обороні?

— Тренер підійшов після матчу і сказав: «Молодець, так далі й грати».

— А партнери?

— Хлопці поздоровили з дебютним голом, друзі телефонували і вітали.

— Твій колишній партнер по молодіжній команді Олімпіка Владислав Шарай, що нині виступає на правах оренди за Авангард, певне, не вітав, засмутився?

— (Посміхається). Я його й не бачив після гри. Хоча перед матчем ми поспілкувалися, та й під час гри також (сміється).

— Ти, до речі, вже остаточно влився в згуртований харківський колектив? Чи більше спілкуєшся з партнерами по дублю Олімпіка, що прийшли до Геліоса разом із тобою — Козловим, Котляровим?

— З усіма хлопцями нормальні стосунки, постійно спілкуємося в автобусі, коли їдемо на гру. Команда добре прийняла, все класно. Семенина ще в Олімпіку грав, з капітаном Лобойко гарно спілкуємося, граємо, Сергій Кравченко — усі хлопці нормальні.

Звичайно, товаришуємо і з олімпійцями, з Котляровим ми взагалі квартиру знімаємо разом.

— Він якось несподівано пішов з Олімпіка, ніби й до основи підпускали.

— Чесно, не знаю. Йому сказали, що краще стабільну ігрову практику отримувати в другій команді, завойовувати місце. В першій команді Олімпіка важко, там Заур (Махарадзе. — Прим. ред.) і тяжко пробитися.

— Ти відразу пройшов в основу Геліоса. Настільки сильний, чи в команді проблеми у захисті, чи Сизихін так сильно в тебе повірив?

— Знов таки не знаю, у товариських матчах я намагався, доводив, щоб грати в основі. Я прийшов сюди не сидіти на лавці, а виходити на поле.

— Твій новий тренер на прес-конференціях увесь такий суворий. Яким він тобі видався під час особистого спілкування?

— Перед тренуваннями і після них він завжди питає, як я почуваюся. А особисто ми тільки одного разу спілкувалися перед грою, він мені на помилки вказував.

— Ти зразу зрозумів, чого від тебе хоче коуч?

— Так, він пояснював, що хоче від мене, і що потрібно на полі робити. Я почув його і намагався виконувати саме те, що він хоче бачити.

— Цікаво, а ти знав, що в останніх сезонах у Геліоса була майже непробивна оборона? Чи не найкраща в усій лізі, звідси й найменше пропущених м’ячів після Іллічівця у попередньому чемпіонаті.

— Я особливо не слідкував протягом сезону, але в кінці, коли вже були розмови, що я піду в Геліос, дивився склад, тренерів, цікавився, як вони грали. Тренер казав, що вони менше за інших пропускають, тож він хоче, щоб ми і в цьому сезоні менше пропускали, а більше забивали.

— Хто керує обороною, найкраще підказує?

— Лобойко, він капітан, напевне найбільше і найкраще дає підказки. Він взагалі спокійний такий, і мені каже, не хвилюватися. А зараз вже і я йому можу підказати, і він мені. Зігруємося.

— Тренувальні методи Сизихіна відрізняються від вимог до захисників у Олімпіку?

— Мені не дуже важко було, просто тут по-іншому грають, тут старші всі. Там я грав в дублі, де всі футболісти молоді, та й загалом у кожного тренера своє бачення футболу.

— Як тобі два перші матчі в абсолютно новому турнірі?

— Тут вже мужики, жорсткіше грають, набагато більше бігати потрібно. Та й нападники тут такі здорові і досвідчені, тяжко грати проти них.

Вадим Счастливцев відкрив лік голам у складі Геліоса

— Твої очікування від чемпіонату виправдалися?

— Не знаю навіть чого я очікував від турніру. Роман Санжар казав, що тут мужики і доведеться чіплятися за основу. Буде тяжко пробитися, і тяжко грати, морально мене налаштував. І я приїхав готовим, спаринги були хороші, з Олімпіком два матчі провели.

Мені комфортно тут грати, команда гарна, буду намагатися приносити їй користь.

— Порівняєш суперників Геліоса у двох перших турах?

— Балкани особливо не запам’яталися, а ось з нападником Авангарду було тяжко грати (Вадим Шаврін. — Прим. ред.). Він гол забив і ми програвали по ходу матчу, але, слава Богу, виграли.

— Ціль Геліоса на сезон — вихід до Прем’єр-ліги. Рельно?

— Так, цілком реально. Я впевнений, що ми можемо цього досягти.

— А ти в курсі, що в двох останніх сезонах команда навіть до трійки не потрапляла?

— У попередньому чемпіонаті Геліос посів четверте місце. Перед цим був п’ятим, тобто вони з кожним роком вище. Я знав цю команду, ще коли Олімпік в першій лізі грав. Я в академії тоді займався і слідкував за Олімпіком, приходив на іхні матчі, дивився і на суперників, зокрема, на Геліос. Звісно, не гадав, що тут опинюся, але так вийшло.

— Хто на твою думку буде найреальнішим конкурентом у боротьбі за путівку до УПЛ?

— Думаю, Колос і Десна. Хоч вони і втратили очки на старті, та мені здається, ще наберуть форму. До Колоса прийшли гарні новачки, команда багато забиває, я дивився статистику попереднього сезону. І спаринги гарно грали. Я думаю нам тяжко з ними буде.

— За перемоги й голи у Геліосі преміюють?

— За перемоги премії є, а за голи не знаю, не чув.

— За поразки й картки штрафують?

— Якщо після свистка вдарити по воротам, то такі штрафи є.

— Ти — орендований, а зарплатню одержуєш в Олімпіку, чи…

— …в Геліосі, ми домовилися по умовам.

— З Авангардом ви грали на Геліос-Арені. Ветерани команди, певне, зраділи, що після перерви повернулися на рідний стадіон?

— Мені сподобався стадіон, гарний, красивий, рідні вболівальники.

— А з місто познайомився вже?

— Звісно, відрізняється від Києва, мені столиця більше подобається. Але ми вже встигли тут багато походити, в центрі були. Непогане місто, затишне.

— І набагато більше, аніж те, де ти народився.

— Так, адже моє рідне містечко Путивль, що на Сумщині, невелике. Ні, в нашій родині спортсменів немає, тато — приватний підприємець. А у футбол я випадково потрапив: просто повз стадіон йшов і побачив тренування пацанів. Сказав мамі, що хочу грати, і мене записали в секцію, почав займатися.

Мій перший тренер Микола Дмитрович Дружинін дав мені основні навички і можливість поїхати до Донецька, почати кар’єру в Олімпіку. Саме він повіз на оглядини, мені тоді 13 років було. Взяли туди, якраз в ДЮФЛУ, в команді U-14 починати. За це я йому дуже вдячний.

— В Шахтар й не потикалися?

— Хотілося звичайно, але я не міг, я ж вдома тільки для себе займався, дворовий футбол, нічого особливо не вчили. А тут потрапив в Олімпік, поля такі, школа.

— Зовсім не боявся їхати до такого великого міста?

— Спочатку незвично було, без батьків, ще й далеко. Хоча вдавалося раз у декілька місяців навідатися додому. Спочатку тяжко, а потім потоваришував з хлопцями, і вже комфортно було.

Звичайно подобалося в ДЮФЛУ грати. У нас така команда, ми не дуже сильні були, але в U-16, здається, вже були нормальні завдання на сезон, і ми добре грали.

— У квітні 2014-го довелося терміново залишати місто? Ти ж навіть ще школу не закінчив.

— Закінчував у Путивлі, ми поїхали. Потім переїхали до Білої Церкви, був відбір, хто туди поїде, і почали там базуватися, дубль і команда U-19 там і досі знаходяться, домашні матчі проводять. Я за обидві команди грав, на два фронти, стільки матчів, важко було.

— До Києва втікали: на дискотеки, в ресторани?

— Та у нас всі хлопці цього не любили. До того ж ми грали в дублі, а там небагато грошей було.

— Сезон-2015/2016 став для Олімпіка U-19 козирним? Здобули срібло юніорського чемпіонату України.

— Звичайно, хоча ми дуже хотіли все ж таки виграти. Після половини сезону йшли на першому чи на другому, не пам’ятаю вже. Хотіли виграти, але Динамо було дуже сильне, взагалі не мало собі рівних. Ми їм програли на виїзді і внічию вдома зіграли.

Та друге місце для нас теж гарний результат. Ми пишалися собою, що ми сильніші за Шахтар, який фінішував третім. Такий собі невідомий клуб, а посів друге місце, такого ще не було.

— Клуб теж дуже пишався вами. А урочистості якісь з цієї нагоди вам влаштував?

— Так, після останнього туру був банкет, святкували командою. Я особливо не відзначав, тому що наступного дня вже їхав до збірної.

— Минулого сезону багато хлопців із тієї срібної команди, й ти зокрема, виступали вже за молодіжку Олімпіка. Та зачепитися за медалі чемпіонату U-21 не змогли. Що завадило?

— Не знаю, ми перший рік в дублі взагалі останніми стали. У минулому чемпіонаті було тяжко, у нас молоді гравці, ми 1998-м роком грали, а в Динамо і Шахтарі все ж більш вікові футболісти, та й класом вище.

Ми билися із Карпатами за бронзу, але програли багато і не було можливості наздогнати. Хоча четверте місце також гарний результат.

— Ти не вагаючись йшов в оренду? Адже міг спокійно й надалі виступати за дубль.

— Мені Роман Миколайович (Санжар. — Прим. ред.) сказав, що постійної практики в першій команді Олімпіка не обіцяє. А в такому віці краще грати стабільно і набиратися після дублю досвіду в поєдинках із мужиками, це добрий трамплін. Він каже, що дубль — це дитячий футбол, а перша ліга — вже дорослий. І це велика різниця.

— Реально багато чому доводиться вчитися?

— Я вже тренувався з першою командою, і розумів, що буде. Тут не важко, є звісно щось нове, але здебільшого те, що я знаю. Тому було не важко освоїтися.

— Ти згадав про збірну України. Навесні цього року ти у складі команди U-19 під керівництвом Володимира Єзерського не подолали еліт-раунд чемпіонату Європи-2017. Хоча й перемогли Грецію (2:0), поступилися голландцям (0:2) і фінам (1:2). Чому?

— Взагалі гарні враження залишилися. Готувалися в Києві, на нас Рауль Ріанчо дивився. Тренер готував і постійно казав: «За вами слідкують, треба доказувати, є можливість в першу збірну потрапити». Ось ми всі й намагалися доводити.

У першій грі все вдало вийшло, хоча й червона була. А ось у другому матчі там пенальті спірне, ми грали в Голландії із голландцями, зрозуміло, що їм трохи судді допомагали. Ми поступилися в другій зустрічі, у нас мало шансів залишалося, потрібно було, щоб Голландія програла, але це було майже нереально.

На останній поєдинок із фінами готувалися, тренер казав, що потрібно чіплятися за цей шанс. Та на нас, мабуть, вплинув попередній програш, вийшли не такі налаштовані, як раніше.

Бліц

— Народився у Путивлі (Сумська область).

— Перший тренер — Микола Дмитрович Дружинін.

— У зарубіжних чемпіонатах вболіваю за мадридський Реал, із футболістів подобається Серхіо Рамос.

— Мрія є: грати за першу збірну. Звичайно, хотілося б виступати за Шахтар, але більше хочеться спробувати себе за кордоном. Наприклад, в тому ж Реалі (сміється). А що? Потрібно ставити перед собою максимальні завдання.

— Хобі немає. Люблю просто з друзями спілкуватися, сходити кудись, побігати у футбол у дворі. Якщо чесно, то весь час на думці лише футбол.