Найкращим молодим гравцем 28-го туру ПФЛ спільно з премією Золотий талант України визнали 19-річного півзахисника Арсенала-Київщини Володимира Тименка. Попри уїдливі коментарі скептиків з приводу свого далеко не блискучого турнірного становища (лише 14 місце), білоцерківський клуб не опускає руки, а продовжує боротися.

У черговому матчі він несподівано для багатьох, і насамперед для суперника, упевнено переграв удома міцний горностаївський Мир — 3:1. Початок перемозі поклав юний хавбек лучників Володимир Тименко, холоднокровно реалізувавши пенальті. За що й здобув визнання експертів та фірмову футболку німецького бренду JAKO, яку ПФЛ вручить йому на одному з найближчих матчів.

— Володя, поздоровляємо із здобутками. Заслужена перемога?

— Звичайно. Йшли до цього через тренувальний процес, розібрали суперника добре, використали свої сильні сторони. Все було по грі.

— Вибач, а чому ж раніше так не діяли?

— Не вистачало фарту футбольного, хоча моментів було достатньо. А зараз все з’явилося.

— Чому саме ти пробивав 11-метровий, хіба ти штатний пенальтист?

— Я був упевнений в своїх силах. Та й раніше бив, ще як грав за Арсенал на Кубок із Вересом, то пробивав. І в минулому чемпіонаті другої ліги, у матчі з Реал Фармою заробив пенальті і забив.

— Позиція в таблиці у твоєї нинішньої команди невтішна. Як гадаєш, вдасться не вилетіти з ліги?

— Все в наших силах. По грі, гадаю, залишимося. Завдання по силах. Якщо чесно, зараз із нашою грою реально набирати очки, будемо намагатися максимально набрати, а там побачимо.

— Важко грати, коли турнірна таблиця тисне на мозок?

— Так, розумієш, що ти внизу, потрібно вириватися і реабілітуватися перед фанатами. Грати потрібно на перемоги.

Раніше на тренування відчувався негатив, а зараз по-іншому пішло. Після нічиєї з Кременем повірили в свої сили, а далі Жемчужина (1:1), Мир, тягар впав і пішло по-новому.

— Тренер Андрій Ущаповський якось розряджав атмосферу, щоб команда не думала про невдачі, чи навпаки нагадував про них?

— По-різному. Головне, щоб не розслаблялися.

— Ти лише з весни у команді. Освоївся?

— Були тут знайомі, ми знали один одного, тому без проблем.

— Команда в Білій Церкві молода, але є й дуже досвідчені виконавці. Харрісон Омоко — це головний колорит не тільки вашого клубу, а й усього дивізіону?

— Це просто чоловічище! Його всі поважають, можна сказати, він як тренер, допомагає, підказує. В такому віці показує результат і гру, це викликає тільки повагу, є прикладом для багатьох.

— Ти у порівнянні з ним хлопчак. До речі, ти захищаєш кольори клубу з рідної Київщини, адже народився у Щасливому. Хлопчаки з цього села приречені ставати футболістами?

— Так, там народився і виріс. Мені здається, це одне із найфутбольніших сіл в області. Можна згадати лише прізвища гравців Сергія Карпенка, Руслана Бідненка... Поруч із нашим будинком школа футбольна, ми з пацанами у дворі постійно грали, тренери помітили, сказали, що у мене виходить, і запросили до себе. Першим моїм наставником був Віктор Олександрович Варениця.

— Ти підріс і почав виступати у чемпіонаті ДЮФЛУ. Корисний турнір?

— Звичайно, там були свої плюси.

— В одному з матчів ви програли Динамо 1:2, а ти забив єдиний гол.

— Так, я тоді грав за Княжу, і після того матчу мені зателефонував Павло Миколайович Кікоть, і запросив.

— У чемпіонатах U-14 і U-15 команда Динамо, складена з футболістів 1997 року народження, посідала треті місця. Не той результат?

— У Динамо гарні виконавці були. Важко доводилося звичайно, але було під силу вигравати чемпіонство, могли. Але не склалося.

— Як жилося в столиці?

— Тяжко, потрібно було адаптуватися, я ще був зовсім молодим. Із часом стало нормально вже.

— З тобою грали хлопці, які нині вже дебютували в УПЛ: Михайличенко і Шепелєв за Динамо, Костишин за Дніпро. Вони найсильніші були з твого року?

— Ми з Шепелєвим, до речі, мешкали в одній кімнаті. Добрі хлопці.

— У 2012-ому ти пішов з Динамо. Певно образливо було дивитися, як твої колишні однокласники виграли поспіль чемпіонати U-16 та U-17?

— Якщо чесно, краще бути в Арсеналі і грати, аніж вигравати з Динамо, але при цьому не грати. Я в Динамо то грав, то не грав, якось мене Гордієнко набрав і запросив до Арсеналу. Він повірив в мене, допоміг вилізти з тієї ями, в якій я опинився, як пішов із Динамо.

А з хлопцями у мене нормальні стосунки залишилися. З Богданом Михайличенком спілкуємося, ми разом із Княжої перейшли і тоді ще затоваришували.

— В командах Арсенала U-16 і U-17 ти вже грав постійно. Радів?

— Певна річ! Там все було по-іншому, головне — ігрова практика. Приємно було знаходитися. Дякую, тренеру Юрію Володимировичу Гордієнкові, він мені допоміг. Я в Арсеналі два роки добре пограв, і пішло — U-19, потім Арсенал розпався. Думав, йти з клубу, але Андрій Михайлович Анненков казав, що розраховує, і я залишився. Тоді грали серед аматорів, у чемпіонаті Києва. У 2015-му вже пішли в другу лігу, в цьому сезоні в першу.

— Надзвичайна метаморфоза сталася з тобою після того, як пішов з Динамо. Якщо раніше ти забивав у чемпіонатах ДЮФЛУ максимум два м’ячі за сезон, то за два наступні роки нагатив 15! Тебе у напад перевели, чи настільки щастило?

— В Динамо я грав по-різному, навіть правого захисника. Але Юрій Володимирович сказав, що я нападник, так і був ним потім, розкрився.

— Стартувати у професіональному футболі з другої ліги важко було не тільки тобі, а й клубові?

— Можна і так сказати, в психологічному плані нелегко було. Всі молоді, клуб новий, відродження.

— Чим тебе насамперед здивував дорослий рівень?

— Коли грав у дитячій школі, там не так багато людей ходить на матчі, на трибунах тільки батьки. А тут болільників багато, до Вереса поїхали в гості, заповнений стадіон! Відношення до футболу в другій та першій лігах зовсім інше.

— А зарплатнею тебе футбол дивував?

— Аякже. Пам’ятаю, перша зарплатня в дитячій школі — півтори тисячі гривень, але... не заплатили тому що там з Арсеналом таке коїлося…

— Важко було канонірам у минулому, дебютному, сезоні у другій лізі?

— Виконавці у нас були, але гралося важко, ми ж тільки увійшли. Коли ж дізналися, що посівши шосте місце, маємо змогу піднятися до першої ліги, в душі була велика радість.

— Зовні Сергій Литовченко такий суворий. Як тобі у нього працювалося?

— Так, він суворий, але в міру. Гарний спеціаліст, ніяких претензій. Знає, що робить. Як людина він добрий, можна було побалакати з ним.

— На початку минулого чемпіонату ти по 90 хвилин бігав, потім грав все менше, навесні 2016-го тільки на заміни виходив. А в першій частині нинішнього сезону взагалі за Арсенал не грав. Не витримував конкуренції?

— Литовченко розраховував на більш досвідчених футболістів, а в мене саме спад пішов, не в тонусі був, почав втрачати упевненість в своїх діях. Чому не пішов влітку? Думав, ще можна щось довести і спробувати, але так вийшло.

Ми сіли з Сергієм Вікторовичем, побалакали. Він пояснив, що на більш досвідчених гравців розраховує, а для мене головне практика. Якщо не буду грати, який сенс тоді футболом займатися, тяжко без практики. Оскільки я толком не грав, вирішив змінити команду. Так, я пішов, як вільний агент.

— Хто ініціював перехід до Арсеналу-Київщини?

— Були запрошення, але тільки в оренду. Нагнітало те, що не граєш, я розумів, рано чи пізно, якщо не буду грати, то занадто багато втрачу. А тут саме тренер воротарів Арсеналу-Київщини зателефонував, запитати, що я і як. Каже, якщо хочеш спробувати, приїзди в Білу Церкву, сказав, що будуть раді, якщо прийдеш. Я погодився.

Так, вже обжився, квартиру винаймаю, поруч парк.

— Виходить, у першій лізі ти ще жодного м’яча не забив, та й у другій лише два, й ті з пенальті. На мало, як вважаєш?

— Звісно, хочеться більше. Але коли граєш правого захисника поки, то головне — менше пропускати. І вигравати. Краще вигравати і не забивати, але щоб команда була вище в таблиці.

— По завершенні сезону, що в планах: залишитися у Білій Церкві, чи повернутися й спробувати заграти у першій лізі?

— Хай це поки залишиться таємницею, не хочу поки думати. Потрібно грати і показати максимальний результат у другій лізі.

— Вибач, наостанок уточнення: Володимир Тименко, тренер воротарів Оболоні-Бровар, часом не твій батько? Просто ти Володимирович, але він занадто молодий.

— Це мій брат, двоюрідний. Всі постійно плутають із батьком, але він брат.

Бліц

— У тебе є футбольна мрія?

— Авжеж. Хочеться заграти в європейському чемпіонаті, виграти якусь лігу, Іспанія там, чи ще щось.

— За який зарубіжний клуб вболіваєш?

— З дитинства за Реал (Мадрид).

— Гра його футболістів найбільше подобається?

— Певна річ. Зараз Марсело в ідеальній формі. А ще Рамос і Роналду.