Доволі зухвалим виходить у Балкан дебют у чемпіонаті другої ліги: за підсумками осінньої частини вона посіла пристойне шосте місце. Її захисника Ігоря Юречка, якому сьогодні виповнюється 22 роки, можна з упевненістю назвати одним із ключових виконавців амбіційного колективу. Незамінний бек відіграв від свистка до свистка всі 19 поєдинків команди у чемпіонаті, ще один у Кубку України. Під час підготовки до другої половини першості й відбулася наша бесіда із молодим футболістом.

— Ігоре, в рамках першого учбово-тренувального збору Балкани тричі зіграли з молдавськими клубами. Чому жодної перемоги?

— У нас два місяці відпустки було, і відразу грати проти команд із Прем’єр-ліги Молдови, той же Шериф там іде на перших місцях, важкувато виявилося. Та ще й на тлі тренувань.

— Найболючіші враження від програшу саме тираспольцям?

— Еге ж, 0:7. Команду суперника дуже хороша, гарний урок отримали. Зате тепер знатимемо, всі свої помилки. Головне, правильні висновки робити. Адже другий матч провели вже більш-менш (Балкани програли команді Сфинтул Георге з молдавської Дивізії А, аналог нашої першої ліги, із рахунком 1:2. — Прим. ред.). А третій — ще краще, внічию 0:0 (зі Сперанцею із вищої ліги Молдови). Тож, додавали.

— Ви грали у Тирасполі, а між матчами верталися додому?

— Саме так. Тому й від дороги була втома. Адже постійно їздимо автобусом: в день матчу вирушали до Молдови, відразу грали, потім назад.

— Добре, тепер про приємне. Зізнайся, як і будь-який новачок, Балкани не планували у першому профі-сезоні звитяг? Тут бодай втриматися у лізі?

— Спочатку задачі на ставилися. Потім демонстрували непогану гру, але в нас основні гравці травмувалися, довелося робити ротацію, догравали таким неповним складом. То ж конкретне завдання було одне: по можливості набирати очки у кожному матчі.

— Це твій другий прихід у лігу. Вже не почувався новачком?

— Правду кажучи, саме ним себе і відчував. Адже за Реал Фарму я свого часу лише в одному матчі чемпіонату другої ліги зіграв, тож сильного досвіду не набув. Тому й почувався зараз таким само дебютантом, як і команда.

— Ти відіграв в усіх 19-ти поєдинках по 90 хвилин. На фініші був виснаженим?

— Зізнаюся, втома була. Адже після виступу в минулорічному чемпіонаті серед аматорів відпустки не було, і відразу друга ліга, ще більше втоми накопичилося. Всім тяжко було.

— Зате тренер тобі довіряє, судячи з усього.

— Ну, мабуть, що так можна сказати.

— Найважчий матч проти кого відіграв ти, команда?

— Можливо, проти Жемчужини (0:2). Газон такий, нелегко було на ньому грати, ще й холодно якраз стало. Поле замерзло, і заважало показати хороший футбол.

— А перемога над яким суперником сподобалася?

— Мабуть, у матчі з Кременем, у нас вдома. Ми виграли 1:0, показали при цьому характер, ще й за поганої погоди.

— Який нападаючий став особисто для тебе найнезручнішим у чемпіонаті?

— Певне, Худобяк таким виявився. Проти нього діяти було важче, аніж проти інших форвардів.

— У тебе всього 2 жовтих. Не любиш порушувати, чи стараєшся збити суперника так, щоб суддя не помітив?

— Я в принципі не люблю такі брудні штучки. Та й взагалі так виходить діяти, що без фолів.

— Ти взагалі не забивний захисник. Чи почнеш, як інші, на відсутність фарту грішити?

— Згоден, мало відзначався голами, хоча й підключаюся на стандартах. Гадаю, має прийти. Не буде ж так завжди.

— Зі зростом 185 см ти маєш непогано головою грати, зокрема, й забивати.

— Ну, моменти є. Та не залітає чогось.

— Давай про дитинство. Ти народився в Одесі, й певне, завжди вболівав за Чорноморець?

— Все правильно, там народився, тому за кого ще вболівати?

— Хто був найулюбленішим футболістом у складі моряків?

— Як тільки у шість років почав займатися футболом, дали 24 номер. Пам’ятаю, відразу подивився, хто тоді грав за Чорноморець під цими цифрами. Ним виявився Юрій Митєрєв, був такий відомий футболіст. Тоді я, як раз вперше і дізнався, про Митєрєва.

— Ти — вихованець відомої ДЮСШ-11 Чорноморець, найталановитішим її випускникам пряма дорога до юніорської команди одеського клубу?

— Так, виступав за ДЮСШ-11. А до Чорноморця U-19 не потрапив, певне, через те, що був недостатньо хорошим для цього рівня.

— Тому й пішов до Реал Фарми?

— У них було співробітництво, і для тих, хто хотів продовжити життя в футболі, зробили другу команду Реал Фарми. І ці гравці, у кого не вийшло, далі були в Реал Фармі-2, там грали. Так допомогли виходить.

— Ти дебютував у другій лізі, у сезоні-2012/2013, точніше, у травні 2013-го. На той час тобі вже виповнилося 18 років.

— Так, вийшов на заміну у матчі проти тернопільської Ниви, хвилин 20 відіграв. Ми поступилися на виїзді 0:6. Які враження залишилися? Я був у команді, але не розумів всієї напруги цього чемпіонату. Почуття були пам’ятні, вийшов, багато глядачів, приємно, але не звично.

— А за рік до того і у Кубку 15 хвилин проти тієї ж Ниви відбігав.

— Тоді я взагалі не сподівався, що вийду на поле. Ми програвали — 0:1, і тут мене на 15 хвилин випускають! Навіть не очікував.

— Ти був високим, але ж зовсім юним. Досвідчені суперники просто відтирали від м’яча?

— Так, у нас тяжко було. Ходив на тренування Кузнєцов, із ним було важко, але у боротьбі із такими нападниками і досвід швидше приходить. В другій лізі тільки Худобяк цим запам’ятався.

— Ти потрапив до Реал Фарми, коли вона базувалася в Южному. На футбол люди ходили?

— Тоді не ходили навіть. Може, там десяток вболівальників. Потім команда переїхала до Овідіополя. Навіть не знаю, чому, не цікавився. Мене тоді, по-моєму, вже й не було в команді.

— Під час сезону-2013/14 у тренерський штаб прийшов знаменитий Тимерлан Гусейнов. Яке враження справив колишній голеадор?

— Якраз як він прийшов, я й перейшов у Одесу.

— Чому? Не знайшов спільної мови із Владиславом Зубковим?

— Тоді його ще не було. Ми ж знаходилися у другій команді, і тоді на нас не розраховували. Тому, умовно кажучи, й віддали нас в Одесу в оренду. Там Андрій Пархоменко, Валентин Полтавець… Виступали на чемпіонат міста, зимова першість, були плани виступати вище, але не вийшло у керівництва.

— І у 2015-му ти опинився у Балканах?

— Це якраз, коли я в Одесу потрапив, її Пархоменко з Полтавцем тренували. Потім Пархоменко поїхав в інший клуб працювати, і залишився тільки Полтавець. Я тренувався там, і саме завдяки йому потрапив до Балкан. Коли вже Андрій Пархоменко повернувся в Балкани, то він попросив подивитися мене і ще двох хлопців. Ми прийшли, сподобалися і нас взяли. Завдяки тому, що Пархоменко знав нас і йому легше було визначитися з вибором.

— Судячи з усього, ти вчасно прийшов?

— Так, так, саме у 2015-му Балкани вперше виграли чемпіонат України серед аматорів. Ще й до фіналу Кубка дійшли.

— Наступного року також чемпіони. Реально найкрутішими були?

— У першому сезоні у нас серйозний конкурент був — Рух із Винників. У фіналі ми з ними важко грали, але виграли. А на другий рік вже не було таких суперників, як Рух, сильних.

— Минулого року ви стали чемпіонами вже після того, як ПФЛ допустила Балкани у чемпіонат другої ліги. Можна було й не пнутися?

— Хотілося показати свої сили. Подивитися, як ми зможемо на цьому новому рівні себе проявити. Тим більш, вболівальники спостерігали, і перед ними потрібно себе показувати.

Ігор Юречко (№17) є основним гравцем Балкан

— Балкани стали пергою командою, котрій вдалося двічі поспіль виграти аматорський чемпіонат. Премію якусь дали?

— Ну, звичайно… Потім перейшли у професіонали, вже підписали контракти.

— У команді з Зорі ти з Полтавцем знову став одноклубником, разом здобували чемпіонство. Щастить тобі на зустрічі із крутими гравцями, що були зірками у вищій лізі?

— Звичайно приємно із такими футболістами грати, які на такому рівні виступали. В дитинстві ходив і дивився на них, а тут на футбольному полі разом. Напрочуд приємно і класно з ними грати.

— Разом із ним, тільки тренером воротарів, прийшов не менш відомий виконавець — Ігор Шуховцев. Серйозний дядько?

— Як людина і як тренер — він добрий. Хоч і не молодий, але розуміє гумор, розуміє молодих, шуткує з нами.

— Тренувався з вами, чи тільки рулював процесом?

— І тренувався, і рулював. Після матчів, коли відновлення йде, міг побалуватися з нами. І на воротах стояв.

— З таким поповненням гріх було погано виступати у другій лізі.

— Звичайно. Хоча травми даються взнаки, ветерани вже не дуже багато пограли, доводилося більше на заміну виходити.

— Зоря хоч і велике, але село. Ви туди тільки грати приїжджаєте, чи іноді й живете?

— Траплялися такі моменти, коли матчі підряд були. Так, щоб не мотатися туди-сюди весь час, ми виїздили туди, і там ночували. Щоправда, не в самій Зорі, а трохи далі, поряд із селом. В самій Зорі жодного разу не ночували.

— З-поміж пам’яток вашого села значаться два стадіони, дискотека, ковбасний цех, цілих 20 магазинів і навіщось два десятки барів! Заходите після матчів стрес зняти?

— Знаєте, коли в аматорах ще бігали, то заходили посидіти командою, чаю попити. Влаштовували такі посиденьки після матчів, особливо переможних. Зараз вже ніколи, графік напружений.

— До початку чемпіонату ще більше місяця. Чим займаєшся на дозвіллі?

— Так зараз особливо й часу немає — збори. Перше тренування зранку, друге вдень, після невеликий відпочинок. Увечері після другого тренування приходиш додому і все, день скінчився.

— Але ж була відпустка?!.

— Не вийшло нікуди поїхати, відпочивав удома. Новий рік із друзями зустрічав, і так, у колі сім’ї відпустку й провів.