З перемінним успіхом проводить свій дебютний сезон у першій лізі столичний Арсенал. Важко сказати, чи посилив він загальний рівень турніру, але своєрідністю запам’ятався це точно. Та й місце посів пристойне — восьме. До Вереса з Колосом ще далеченько, а ось у порівнянні з іншими новачками, що прийшли разом із канонірами з другого дивізіону, це гідний результат.

Одним із його ковалів можна з упевненістю назвати 21-річного півзахисника Андрія Домбровського. Із 20-ти поєдинків, проведених киянами у чемпіонаті, він зіграв у 16-ти.

— Андрію, твій клуб завершив сезон на мажорній ноті, перемогою у принциповому дербі над Оболонню — 2:1. Надовго запам’ятається та вікторія?

— Так, важкий був матч. Почали непогано, пенальті забили, та потім гра почала складатися не на нашу користь, суперники стали нас перегравати, тож довелося побігати у першому таймі. Добре, що другий гол забили, хоча потім Оболонь скоротила рахунок, довели матч до перемоги. Гадаю, така видовищна гра глядачам сподобалася, це найголовніше.

— Напруга починалася ще до гри: у вас було порівну очок (по 26), та й суперник — бронзовий призер попередньої першості — хороший дратівник?

— Авжеж, це ж дербі. Тренерський штаб навіть трішки по-іншому нас налаштовував на цей поєдинок, тому ми дуже хотіли перемогти й у гарному настрої піти у відпустку. Радий, що вдалося.

— У першому колі ви також переграли пивоварів — 1:0, певне, це також додало зустрічі нервової напруги?

— Я теж думаю, що Оболонь запам’ятала той матч, і дуже хотіла реабілітуватися. Ми заздалегідь знали, що вони будуть грати дуже самовіддано й жорстко. Та ми також хотіли довести, що у нас хороша команда, і ми гідні цих перемог.

— Що ж там все-таки трапилося у другому таймі, що призвело до цієї грандіозної бійки?

— Я початок ситуації не дуже добре роздивився, бачив лише, що була боротьба, наш капітан упав, а кілька гравців суперника підбігли й почали по його ногам тупцювати. Бити ногами лежачого — це вже занадто, тому наші всі й побігли, так і почалося.

— На запису погано видно, ти яку брав участь у подальшій штовханині — махав кулаками чи розбороняв?

— Більше розбороняв. Це ж футбол, врешті-решт. Ми ж не на боротьбу прийшли, то зовсім інша секція. Треба поважати і себе, і суперника, а подібні моменти не прикрашають футбол.

— Ти не так давно виступав на дитячо-юнацькому рівні. Там емоції, певне, теж кипіли?

— До речі, я з такими моментами у своїй кар’єрі ще не стикався. Траплялося, там поштовхалися і все — розійшлися. Ігровий момент. А щоб до такого доходило, не пригадаю.

— До речі, на дитячому рівні ти дебютував у сезоні-2009/2010 в команді з незвичайною назвою КОК ДЮСШ Гарт-Рось з Ірпеня. Як ти там опинився?

— Починав я свою кар’єру в ДЮСШ Переможець, ми так, посередньо виступали у чемпіонаті Києва. Право грати у чемпіонаті України в нашій зоні здобувало лише п’ять перших команд а ми посіли сьоме місце. У нас не було шансів. Тоді ми з’єдналися з ірпінською командою, вона потім почала називатися Рось. Були футболісти з нашої команди, з їхньої, так і виступали, щоб мати ігрову практику, отримувати досвід. Це було краще, аніж у чемпіонаті міста грати.

— За наступні два сезони ти змінив ще дві команди, грав за Зміну-Оболонь та Зірку. Ті чого такий невгамовний?

— Так вийшло, що тренеру з Оболоні був потрібен футболіст саме на мою позицію, а він товаришував із нашим наставником Олександром Каплоушенком. На той час ми не виступали в чемпіонаті України, і так вийшло, що на місто я грав за Переможець, а на Україну — мене брали в Оболонь.

— Там з твоїм нещодавнім противником — воротарем Оболоні-Бровар Назарієм Федорівським перетинався?

— Ні, я ж на рік, півтора старший. Просто приходив на тренування та матчі, цим все і обмежувалося. У весь тренувальний процес не сильно занурювався.

— Ти такий білявий. Цікаво, яке прізвисько мав у школі?

— Саме Білий, іноді й досі так називають. Та в основному, Андрій, Андрюха. Або Доба — через прізвище. Та поки нічого не прижилося.

— Закінчив школу у Києві і опинився у Маріуполі, в Іллічівці. Як так вийшло?

— Мій перший тренер у Переможці допоміг поїхати туди на перегляд. Побув два тижні в дублі, сказали, що молодий ще, їдь на збір з командою U-19. Там ще два тижні тренувався, сподобався тренерам і підписав контракт. А спеціально ніхто мене не кликав і не запрошував до Іллічівця.

— Два сезони виступав ти за маріупольских юніорів, був навіть їхнім капітаном. Чому пішов? Війна почалася?

— Не скажу, що воєнний конфлікт відіграв велику роль. Команда продовжувала існування, тривав тренувальний процес, та й у Маріуполі не дуже це все відчувалося. Звичайно, чутно було постріли, й вибухи, але не дійшло до нас — бойові дії більше у Донецькій області велися.

Просто у мене закінчився контракт, за віком я вже не мав права грати у команді U-19, а до дублю його тренери брати мене не захотіли. Так вийшло. Тож я й пішов до Арсеналу.

— Навесні 2015-го ти грав за канонірів ще на першість Києва, а потім вже у другій лізі?

— Саме так, я із самого початку в клубі, з аматорського рівня.

Андрій Домбровський (Арсенал) проти Віктора Коваленка (Шахтар)

— Влітку минулого року Арсенал очолив болгарський фахівець Ангел Червенков. Ти тоді у захваті розповідав, що тренувальний процес помінявся, став цікавішим, більш професійним. Чому ж тоді іноземець протримався менше, аніж півроку?

— Навіть не знаю, це, мабуть, краще у керівництва запитати. Були, певне, свої моменти. Можливо, болгарин одне хотів, а керівництво — інше. Думаю, просто думки не зійшлися.

— Нинішній наставник Сергій Литовченко закінчував кар’єру саме в Арсеналі, потім був тренером з грудня минулого року — головним. Легко було знайти спільну мову?

— Я, коли прийшов до Арсеналу на місто грати, він ще був діючим футболістом, за нас бігав. Хороша людина, на полі, в тренувальному процесі, у житті. Взагалі з ним ніколи не було якихось розбіжностей, спільну мову відразу знайшли, все добре і в людських стосунках.

— Як тебе прийняв другий дивізіон — твій перший дорослий турнір?

— Не скажу, що мені було якось особливо важко. Адже до цього у чемпіонаті Києва я вже звик, що і в нас, і у командах суперників всі старші й доросліші за мене. За рахунок самовіддачі вибивав собі місце у складі, на повну діяв у кожному матчі.

— Зізнайся, адже навіть не думали каноніри, що у цьому сезоні виступатимете вже у першій лізі?

— Чесно? Це був дуже приємний сюрприз. Адже ми посіли шосте місце у другій лізі і піднятися нагору шансів не було. І так трапилося, що ми були у відпустці й побачили новину в інтернеті, що перша ліга розширюється до 18 команд, тож у нас є можливість туди потрапити. Так і сталося, і всі ми дуже зраділи, що можемо спробувати свої сили на більш високому рівні. Гадаю, у нас непогано вийшло.

— І якими були перші враження? Ще ж не грав на такому рівні?

— В принципі, друга ліга не дуже й сильно відрізняється від першої, команди схожі: там кілька теж є клубів, котрі виділяються рівнем, підбором виконавців. Та в обох турнірах однаково треба якнайсерйозніше налаштовуватися на кожен матч, і реально перемагати у кожній зустрічі.

— Але ж ти ноги в жорстких стиках не прибирав, значить, міг на тебе хтось образитися, поштовхатися?

— Не знаю, якось не задумувався над цим й ніколи не страждав від таких думок. Мене тато у дитинстві вчив: мовляв, будеш боягузом, станеш прибирати ноги у зіткненнях, нічого в тебе не вийде. Відтоді я з цим мотивом живу, так самовіддано граю й продовжу грати.

— Для твого одноклубника Есеоли авторитетів, здається, не існує: ні серед суперників, ні з-поміж арбітрів.

— Насправді він такий чудовий хлопець! Своєрідний, щоправда, трішки запальний.

— Його часто вилучали у цьому чемпіонаті, це відбивалося на результатах та грі Арсеналу?

— Дивлячись, з якого боку глянути. Можливо, це десь  впливало на гру команди, водночас, не варто забувати, що він багато забивав і допоміг нашій команді. Тому на виступ Арсеналу, гадаю, це не дуже вплинуло.

— До речі, він на тренуваннях так само швидко бігає? Хтось на парі з ним пробував змагатися?

— Ні, певне, у нашій команді його ніхто не обжене. Дуже швидкий футболіст, це його козир.

 — Знаю, у дитинстві тобі подобалася гра капітана Ліверпуля англійця Стівена Джерарда. Зараз за діями якого футболіста слідкуєш з інтересом?

— Наразі найбільше імпонує гра Луки Модріча з мадридського Реалу. Я на нього ще й візуально трішки схожий, тож хлопці в команді іноді протравлюють з цього приводу.

— А у першій лізі є футболіст, чий стиль подобається?

— Важко виділити, у кожній команді є гарні футболісти, та не скажу, що є такі, топ-рівня, на яких я б задивлявся, відкривши рота. Багато хороших, проте таких, як Лука тут не зустрінеш.

— А загалом рівень чемпіонату тобі подобається?

— Певна річ, це ж неоціненний досвід. Ще молодий, є шанс показати себе, проявити. Першу лігу багато людей дивиться, можна рости, підніматися вище, ставити перед собою нові цілі й добиватися їх. Хороший чемпіонат і мені в ньому дуже подобається.

— Окрім вашої бійки з оболонцями кінцівку чемпіонату явно не прикрасив гучний поєдинок Іллічівця з Гірником-Спорт. Твоє ставлення до гри на контору?

— Різко негативне. Це вкрай погано, коли футбол втрачає інтерес. Який сенс виходити на поле, битися, якщо заздалегідь відомо, як закінчиться матч? Це взагалі не прикрашає гру. Але така вже реальність, в українському футболі ледь не половина команд займається такими речами. Нічого, є департамент по боротьбі з цією економічною злочинністю, сподіваюся він наведе лад, з часом всі ці негативні моменти зникнуть і наш футбол буде тільки рости.

— Чого очікувати від твоєї команди навесні? Яке взагалі ставилося завдання на сезон?

— Важко сказати, та упевнено можу сказати, що Арсенал не буде простою командою для всіх суперників. Гадаю, жоден з них не скаже ще до матчу, що він зустрічається з нами упевненим у свої перемозі. Очками розкидатися не збираємося, президент у нас амбіційний, тому на кожен поєдинок будемо налаштовуватися й спробуємо виграти. Певен, тоді й завдання інші будуть ставитися, а Арсенал буде тільки процвітати.

— Зараз у футболістів першої та другої ліг заслужена відпустка, відпочиваєш а повну?

— Не скажу, що я великий шанувальник нічних клубів чи якихось тусовок. Навпаки, дуже домашня, та ще й одружена людина. Дуже люблю проводити час із Римою, звичайно, іноді можемо з друзями сходити у кіно чи до кав’ярні. Люблю у більярд пограти, у боулінг.