Насправді, 19-річний атакувальник заслуговував визнання ще після першого матчу чемпіонату другої ліги із Буковиною, в якому він видав хет-трик, а галичани перемогли 4:3. Потім був дубль у кубковому поєдинку із Волинню (3:1), і знову по технічним причинам не вдалося поспілкуватися із молодим голеадором.

Та Кисленко — молодець. У 3-му турі чемпіонату під час зустрічі львів’ян із Поділлям (4:0) він знову дав привід говорити про себе. Відзначився ще двома голами, був обраний ПФЛ України та проектом Золотий Талант України найкращим молодим гравцем туру та нарешті відповів на наші запитання.

— Сергію, після трьох турів ти найкращий снайпер група А чемпіонату другої ліги, тобою захоплюються журналісти, захоплюються тренери інших команд. Любиш, коли хвалять?

— Подобається трохи. Більше впевненості додає.

— Сам собі зранку кажеш: «Молодець»?

— Якби не команда, я б цього результату не досяг. Це ж не жарти: сім голів за п’ять ігор.

— Це справді серйозно. Звідки така результативність?

— Гольове відчуття нападника (посміхається).

— Якщо в подробицях, який з тих голів найприємніший, найважчий, найбільш неочікуваний?

— Найприємніший, певне, з Волинню третій, коли крапку поставив. І проти Буковини: четвертий гол забив і три очки команді приніс. А четвертий м’яч у чемпіонаті (у ворота Поділля) вийшов несподіваним.

Сергій Кисленко забив три м'ячі у ворота Буковини

— Тобі як більше подобається забивати?

— І головою, і ногою подобається влучати. Гарно головою граю. Із цих семи чотири лівою забив, два головою, і один правою.

— Без чого навіть з найталановитішого гравця не вийде справжнього забивали?

— Гольове чуття потрібно мати. І дуже багато працювати над собою.

— Ти не розмінюєшся — менше двох не забиваєш. Передчуття, що заб’єш, в день матчу з самісінького ранку мучить?

— Нічого такого немає. Я виходжу і граю. Ніяких ритуалів, просто перед матчем треба бога просити, щоб все нормально було.

— А критику як сприймаєш? Декого вона просто вибиває з колії.

— Не знаю, не звертав увагу. Моє завдання — відпрацьовувати на тренуваннях і в матчах.

— Тренер Львова Андрій Чих більше хвалить чи свариться?

— Він нормально, підказує більше.

— В цьому сезоні ти не забивав тільки Кременю у Кубку, та Агробізнесу в чемпіонаті, при цьому в даному поєдинку Львів програв — 0:1. Настільки добрий захист у Волочиська, чи ти просто не виспався?

— Вся команда у них гарна, а у нас 13 людей на виїзд поїхало, чисто фізично було тяжко грати.

— Поки що саме Агробізнес лідирує у групі А. Він фаворит? А хто ще?

— На мій погляд, і Скала, і Агробізнес, і дві Ниви — хороші колективи. Взагалі шість перших команд сильних, а інші трохи нижчі за класом.

Слідкую і за матчами групи Б, адже там Металіст 1925 виступає.

— Його очільник  Олександр Призетко до себе не кликав?

— Я навіть на перегляді не був в Металісті. Вони знали, що я такий є, але нічого не казали. Був цього року в дублі Олександрії, але не взяли. Там сказали, що я одного рівня з їхніми гравцями...

Так, я вболіваю за Металіст 1925, новий клуб зібрали. Продивляюся їхні матчі, а також Дніпра-1.

— Це ж перший твій дорослий турнір, а для Львова — дебютний чемпіонат? Як враження?

— Сильніший рівень набагато, аніж в юніорській першості. У першій лізі ще сильніше, аніж у другій, там більше боротьби.

— Переді Львовом стоїть конкретне завдання вийти до першої ліги?

— Стоїть потрапити в трійку. А там будемо дивитися. Звісно, хочеться в першу лігу.

— Мало, хто знає, що впевнений у собі найкращий бомбардир другої ліги минулого сезону виступав на юніорському рівні: в чемпіонаті U-19, та ще й у першій його лізі. Щоправда, й там став найвлучнішим гравцем харківської команди УФК-Олімпік — 16 голів у 23 матчах. Тобто, зараз може бути просто продовження серії?

— Ну, так виходить (посміхається), будемо працювати й далі. Мені тренер УФК відомий воротар Андрій Дикань казав, що головне працювати. І тоді все буде добре, і результат неодмінно прийде. І Олексій Чобан, старший тренер УФК також допомагав і казав, що потрібно багато працювати, а все інше додасться.

— Чемпіонат U-19 у першій лізі проводився вперше. Сподобалося?

— Авжеж, ми добре зіграли в груповому турнірі, потрапили до Фіналу чотирьох. Їздили на двоповерховому автобусі. А там посіли третє місце, хоча взагалі розраховували перемогти. Але в матчі з Черкаським Дніпром червону на перших хвилинах отримали, програли, і зайняли третє. Все це, звичайно, запам’яталося.

— До речі у закарпатській Поляні, де відбувався фінальний раунд, УФК-Олімпік здорово напаскудив Львову U-19. Програючи 0:4, ви забили тричі (і двічі — ти), страшно зіпсували статистику, і леви, не програвши жодного матчу, залишилися другими. Навіщо допомагали Черкаському Дніпру, який набрав стільки ж очок, що й Львів?

— Так, у першому таймі було 0:3, на 50-й хвилині — 0:4. І потім ми три забили. Так, Львову зіпсували різницю, але ж собі покращили і зайняли третє місце.

— Львів’яни не образилися, а запросили тебе до себе. Настільки сподобалися твої голи?

— Гадаю, гольове чуття у мене гарне, і саме цим сподобався. Я в потрібний час в потрібному місці знаходжуся.

— Тоді після фіналу чотирьох Олексій Чобан казав нам, що його гравці вже готові грати на високому рівні. Ти так само думав?

— Хотілося спробувати, відчував, що можу грати. Коли надійшла пропозиція, я порадився з дядьком, він займається моїми справами, розмовляв із Андрієм Чіхом, вони нормально домовилися. У мене на рік контракт. Олексій Чобан без проблем відпустив з Харкова, побажав успіху.

— До речі, за підсумками фінального турніру чемпіонату U-19 ти потрапив до символічної збірної в іншому амплуа — півзахисник. Це твоя звична позиція?

— Я з дитинства під нападаючим граю. Так починав у Геліосі, звідти перейшов до УФК-Олімпік і там так грав.

А щодо збірної, то я на турнірі два Львову забив і Черкасам, виходить, три гри — три голи. Нормально.

— Зачекай з Харковом, ти ж не звідти родом?

— Так, народився і виріс у селі Таранівка, це в Харківській області. Звичайне село, сім тисяч населення. Але там секція футбольна була, тренер Микола Пільгуй. Я з ним тренувався, а потім вже пішов у Харків.

Батьки й досі в Таранівці, мама акушером працює, тато торгівельним бізнесом займається.

— Харківська ДЮСШ-9 — твоя перша команда?

— Так, але вона була слабка. Я там почав, зіграв один матч, забив гол і пішов.

— Потім кудись зник і у 2016-ому з’явився вже в Академії Геліоса, грав у чемпіонаті Харківської області (7 матчів, 6 голів).

— Так вийшло, що півроку я взагалі сам тренувався, на стадіоні відпрацьовував удари, вправи різні робив. Потрібно було щось серйозніше і пішов у Геліос, там на Кубок Харкова у міні-футбол грав. А згодом до УФК-Олімпік потрапив.

— До величезного Харкова швидко призвичаївся після Таранівки?

— Нормально, Харків вже добре знаю. Сподобався парк Горького, там часто бував.

— Переходячи до Львова, знав хоч кілька фраз українською?

— Можу трохи, але розмовляю на суржику. Якщо якісь жарти чи специфічні слова, то спочатку не розумів. А потім звик уже.

— У Львові спочатку мешкав в готелі. А зараз?

— Нам знімають будинок на трьох. Я мешкаю з Тарасом Коблюком і Анатолієм Кучинським. По місту пересуваємося здебільшого на таксі, але трапляється, що й на маршрутках їздимо.

Ні, улюбленої кав’ярні поки немає — ще не розгулювалися. А в їжі я не гурман, макарони з косичкою люблю, м’ясо.

Бліц

— Мій перший тренер Пільгуй Микола Володимирович.

— У дитинстві мріяв грати спочатку в Металісті, а згодом в мадридському Реалі. Кумирів два — Роналду і Андрій Шевченко.

— Хобі немає, люблю відпочивати вдома, свіжим повітрям дихати, відновлюватися. Якщо є час, рибалити.