Найкращим молодим гравцем 31-го туру ПФЛ спільно з премією Золотий талант України визнали 21-річного півзахисника «Ниви» Тимофія Брижчука. Лише взимку він повернувся до рідної Вінниці після кількарічних мандрів, а сьогодні вже є лідером команди. У вкрай важливому виїзному матчі з «Інгульцем-2» його команда здобула одне очко, що дозволило «Ниві» одноособово посісти сьоме місце в таблиці другої ліги. Сам хавбек  був чи не найкращим на полі.

За що й був відзначений експертами та буде нагороджений фірмовою футболкою німецького бренду JAKO, яку ПФЛ вручить йому на одному з найближчих матчів.

— Тимофіє, нічия, звісно, гарний результат, але перемогти «Інгулець-2» було б краще? Скоротили б відставання від нього.

— Хотіли виграти, налаштовувалися на перемогу. А після нічиєї ми засмутилися, я вважаю, негативний результат для нас. Реалізація моментів підвела, у нас чотири можливості було, щоб забити, але не вийшло.

— До фінішу залишилося кілька турів, «Нива» себе й так непогано почуває в таблиці. Невже перед командою ще стоять якісь турнірні задачі? Чи вона будується вже на наступний сезон?

— У нас зараз завдання, як можна вище фінішувати. Для цього треба виграти матчі, що залишилися, а потім вже чекати наступного сезону. Та все може статися, он, минулого року шоста команда в першу лігу вийшла, все можливо. Тож, будемо намагатися якомога вище фінішувати.

— Ти майбутній сезон вдома проведеш, чи за традицією подасися в далекі краї?

— За традицією (сміється)… Не знаю, що буде далі. Мені подобається грати вдома, але якщо буде конкретна пропозиція від клубу вище, і «Нива» буде не проти відпустити, то я поїхав би, проявити себе.

— Ти народився саме у Вінниці, і тут закінчив ДЮСШ?

— Так я грав в дитячій школі, наприкінці мого навчання вона вже називалася «Школа Блохіна-Бєланова», а до того просто СДЮШОР «Нива». Я все дитинство там провів, і закінчив її.

— Як потрапив до футболу?

— Я із самого дитинства у спорті. Спочатку спортивною акробатикою займався, до 9 років. Та мені дуже подобався футбол, я у дворі з хлопцями постійно грав, от і вирішив перейти з акробатики до футбольної школи. Перехід легко дався, і так потроху втягнувся. Спочатку за одну команду грав, потім в СДЮШОР «Нива» перейшов, і випускався вже зі «Школи Блохіна-Бєланова».

— У тебе змалку потяг до подорожей? То ти в Козятині грав, то в «Шахтарі» у 2010-му. Гірники орендували тебе на матчі фінальної пульки?

— У нас чемпіонат U-14 саме завершився, і після нього запросили на перегляд мене і Андрія Маляренка, це брат Ігоря Маляренко, який зараз за нас у «Ниві» грає. Ми поїхали і нас вибрали, там можна було трьох дозаявити на фінальну частину. Ми допомогли тоді «Шахтарю» виграти чемпіонат у цьому віці. Потім повернувся в Вінницю і грав там.

— Якому ж тренеру не сподобався, раз не залишився у Донецьку?

— Там у них щороку тренер змінюється. Коли вигравали, був Коваль, зараз в академії «Шахтаря». Були зацікавлені в мені, але при переході до U-15 прийшли нові наставники і вони сказали, що не зацікавлені.

— Засмутився? Був би зараз із земляком Борячуком?

— Ми із  Андрієм грали разом у дитячій школі, він потім у «Шахтар» поїхав, років у 13. А до того ми в одного тренера займалися, у Валерія Афанасійовича Базалицького.

— Закінчив ДЮСШ «Нива» і на чемпіонат області бігав?

— Так, і у вищій лізі чемпіонату України по юнакам (ДЮФЛУ).

— Як тебе там розгледіли аж із Севастополя?

— Є такий скаут у «Шахтаря» Василь Попов, який мене відібрав до U-14. Коли закінчили виступи у ДЮФЛУ, він сказав: є варіант в Севастополь поїхати на перегляд, там гарні стосунки були. Я із радістю поїхав і там залишився. Подобалось місто, команда, тренерський штаб,  тоді Андрій Миколайович Добрянський був. Все йшло добре, але у зв’язку з ситуацією, що сталася, команду закрили і все, всі хлопці з України роз’їхалися.

— У «Севастополя» була крута команда U-19? З ким із відомих футболістів грати доводилося?

— У нас гарний колектив склався, зараз грають Дмитро Махнєв в «Нікополі», Денис Бондаренко в «Мирі». Давали і з дублюючої команди хлопців — Кухарук, Кухарський, Червонецький Тарас в «Тернополі» зараз. Вони на рік старші, але грали з нами.

— Потім раптом ФК «Вінниця» і обласна першість, аматорський чемпіонат країни.

— Приїхав після Севастополя із травмою, і коли був період трансферів, не міг поїхати на перегляд. Довелося залишитися у Вінниці, грати на аматорському рівні у ФК «Вінниця». Там непогана команда підібралася, і Нгаха Колінз, який зараз тут у «Ниві», Діма Попов, Ярик Браславский, Когут, такий рівень другої ліги. Ми вийшли в фінальну частину, але я потім в київський «Арсенал» поїхав.

— Так, і дебютував минулого сезону на професіональному рівні: з «Арсеналом» у другій лізі. Як трапився цей трансфер?

— У ФК «Вінниця» працює тренер Володимир Борисович Циткін, він ще юнацьку збірну України тренував, і у нього помічник був Юрій Грицина, і він же був помічником в «Арсеналі», Андрієві Анненкову допомагав. Також агент із Вінниці спостерігав за мною і запропонував такий варіант. І ось вони поговорили, що є хлопець, я приїхав на перегляд іще з одним футболістом із Вінниці — Владом Васалатієм, і так ми залишилися у Києві.

У першій грі на Кубок вийшов на заміну, потім в чемпіонаті двічі чи тричі був на заміні, а потім уже постійно грав.

— Як складалися стосунки із тренерами «канонірів»?

— Спочатку був Анненков, з ним комфортно було працювати, потім прийшов Ангел Червенков і також гарні відносини склалися, цікаво було працювати під керівництвом досвідченого іноземного спеціаліста. Він підказував, в якому напрямку розвиватися.

Та й у стосунках із партнерами перешкод не було, товаришував з усіма, але більше спілкувалися із молодими хлопцями, там Коля Ковталюк, Влад Васалатій, Денис Оджукву.

— Наприкінці першої половини чемпіонату-2015/16 ти вже був в основі «Арсенала». Навіщо зірвався у «Кристал»? Грав би зараз у першій лізі.

— Коли за обопільної згоди вирішив піти Червенков, прийшов Литовченко і сказав, що робитиме ставку на досвідчених хлопців, і краще мені піти за ігровою практикою в іншу команду. Це в першу чергу краще для мене. Так я і розірвав контракт з «Арсеналом».

А невдовзі агент запропонував поїхати у «Кристал» на перегляд. Там тренером був Шевцов Сергій Анатолійович. Я приїхав, потренувався, запропонували контракт і я підписав.

— Шевцов спеціаліст з неоднозначними методами.

— Нормально працювалося. Він трохи емоціональний тренер, але все нормально було.

— Ти дограв у Херсоні попередній чемпіонат, і розпочав нинішній. Влітку нікуди не рвався на перегляди?

— Ні нікуди не їздив, розумів, що потрібно ставати лідером команди, додавати, виходити на новий рівень, щоб запросили до першої ліги. Я працюю, щоб мене побачили і запросили.

— Першу частину поточного чемпіонату «Кристал» добре пройшов, в серединці, набрав 26 очок, дехто й досі не може наздогнати, хочу херсонський клуб і знявся навесні зі змагань.

— Так. У нас був гарний колектив, хоча не повністю розкрили потенціал, могли більше набрати очок. Гарна команда була.

— А що ж трапилося взимку?

— Шевцова не влаштовувало ставлення керівництва, не влаштовувало фінансування, яке було для нас. Він почав про це говорити, і так вийшов конфлікт між керівництвом і ним. Після цього було багато розмов, що потрібно догравати чемпіонат, та не було гарантії, що нам заплатять все. Проте вирішили залишитися з хлопцями, там Якименко прийшов і ми чотири матчі дограли. Після чого нам сказали: хто хоче, може залишитися, а хто хоче, хай іде. Наскільки я знаю, там відсотків 70—80 пішло, не хотіли залишатися, всім віддали документи, розірвали контракти.

Потім пішли розмови, що все буде нормально, я так розумію, сподівалися, що клуб буде. Але після Нового року там в політиці чи що, і вони так і не зібралися, хоча були розмови, що зберуться. Але команда розвалилася.

— Тобі по грошам залишилися щось винні?

— Там все закрили, на той момент, коли розривали контракт, все виплатили. Може тим, хто залишився на грудень, винні, але зі мною розрахувалися.

— Додому поїхав?

— Так, а Нгаха знав, що я пішов з «Кристалу» і запропонував спробувати у Вінниці. Сказав, що створюється команда, яка боротиметься за вихід у першу лігу, новий колектив. І запропонував спробувати. Я сказав, що не проти, давно хотів грати в рідному місті на професійному рівні. Можна сказати, моя маленька мрія. І з січня, з перших зборів, працював, а потім підписав контракт.

— Зараз ти один із лідерів команди. А спочатку непросто було, все ж новий колектив?

— Нічого такого тяжкого не було. Це коли приходиш в команди, і нікого не знаєш, тоді нелегко. А тут я граю хлопцями, чоловік сім, вісім, із Вінниці, яких знаю давно, з якими грав у ФК «Вінниця», і так просто хлопців знаю. Не було нічого такого, все комфортно.

Тимофій Брижчук (Нива)

— А ось тренер ваш – Володимир Горілий — справжній новачок в команді.

— Він прийшов за сім днів до першої гри другої частини чемпіонату і відразу завоював довіру футболістів. Відтоді нам комфортно працювати разом, гарні стосунки з тренером. Ми намагаємося, граємо, все добре.

— Із трійки лідерів «Нива» програла тільки «Жемучижині» (0:2), з «Кремінем» була нічия (2:2), «Рух» ви взагалі обіграли (2:0). Одесити найсильніші?

— На мій погляд, за підбором гравців найсильніший «Рух», але за організацією гри і дисципліною я вважаю «Жемчужина» попереду всіх. У неї побудована командна гра, здорово діють на контратаках, в цьому компоненті вони найсильніші. Так вийшло, що в тому матчі ми невдало зіграли, а вони добре використали свої моменти. Зіграй ми по іншому, були б шанси виграти.

— Ти об’їздив чи не всю країну. Де найкрасивіші місця? В Криму?

— Мабуть, що так, Севастополь гарне місто, курортне. Але й Вінниця також подобається, красиве місто, європейське.

— Зараз удома живеш?

— Так, із батьками. Вдома добре. До того ж у нас багато людей живе футболом. Відтоді, як я почав грати, знайомі і друзі постійно розпитують, цікавляться, ходять на матчі. Місту потрібна команда, відчувається, що й людям команда потрібна і це приємно.

— Футболіст Антон Анатолійович Брижчук, 98-го року народження, твій молодший брат?

— Саме так. Мешкаємо разом, але зараз він поїхав і грає у Словаччині. Ми щодня спілкуємося, я йому підказую, що можу, адже у нас спільна професія.

Бліц

— Народився у Вінниці, вихованець ДЮСШ «Нива».

— Перший тренер Валерій Афанасійович Базалицький.

— Із українських футболістів подобається гра Ярмоленко, він, мабуть, найсильніший. Тарас Степаненко також високого рівня футболіст.

— У зарубіжних чемпіонатах улюблений клуб дитинства – «Мілан», також вболіваю за лондонський «Арсенал». Гра Месута Озіла подобається, і в останні роки Нголо Канте вражає, його прорив, стрибок із французької ліги до звання кращого гравця АПЛ просто вражає, подобається його робота на полі.

— Футбольна мрія — грати в збірній України.

— Особливих захоплень немає. Подобається в настільний теніс грати, книжки читаю, люблю на природу поїхати відпочити.