Кращим молодим гравцем ПФЛ у другому весняному турі 2017 року ПФЛ України спільно з премією Золотий Талант України визнано 21-річного півзахисника Суднобудівника Олександра Толгаренка. Наразі його команда бореться за збереження місця у другій лізі, кожне очко на вагу золота, в останньому ж матчі миколаївців проти одного з головних конкурентів – білоцерківського Арсеналу-Київщина — влучний удар молодого хавбека приніс відразу три очки – Суднобудівник переміг 1:0. При цьому вирішальний удар вдався півзахисникові на 90-й хвилині. Та розпочали ми інтерв’ю трохи з іншого.

— Сашко, минулий, стартовий у цьому році тур, особисто для тебе видався вдвічі сумнішим? Суднобудівник програв Інгульцю-2 — 0:3, а наступного дня у тебе був день народження, з чим тебе хоч із запізненням, але щиро вітаємо.

— Дякую. Звичайно неприємно було. І все ж вся команда поздоровила: в автобусі, о 12-й годині. Я спав, мене розбудили і привітали.

— А через тиждень ти й сам собі зробив шикарний подарунок, забив переможний гол Арсеналу-Київщині.

— Звичайно був щасливий. Гра тяжка вийшла, обидві команди внизу таблиці знаходяться, тож двобій вкрай принциповий був, і забити на останніх хвилинах — це, звичайно, щастя.

— Це Богдан Швець віддав настільки хороший пас, воротар помилився чи удар дуже класний вийшов? Чия найбільша заслуга в тому голі?

— Передусім, командна заслуга. Вийшла контратака, Швець протягнув м’яча і вивів мене один на один, а я пробив повз воротаря.

— Суднобудівник проводив перший матч у цьому сезоні (та й взагалі у чемпіонаті ПФЛ) на Центральному міському стадіоні Миколаєва, а не у Первомайську. Це додавало емоцій?

— Авжеж! Адже ми дебютували у рідному місті, прийшли знайомі, батьки, близькі, багато друзів. У Первомайську такого не було. На щастя, кажуть, до кінця чемпіонату домашні матчі точно будемо тут грати.

— Це вже другий твій гол у нинішній першості. Перший ти забив саме у Первомайську Тепловику-Прикарпаття. Пам’ятаєш, зіграли 2:2, ти ще пенальті реалізував?

— Звісно пам’ятаю, я ж тоді якраз травму отримав. Попросив заміну і саме пенальті поставили. Я підійшов, пробив і мене відразу замінили.

— Що за травма?

— Спину пошкодив, було зіткнення, я невдало впав. Потім сім матчів не грав після цього.

— Пенальті тоді заробив досвідчений Сторубльовцев, а пробивав ти.

— Так я ж штатний пенальтист.

— Чи не замолодий?

— Просто ще ні разу не промахувався, тому і б’ю.

— У вас найекзотичніший тренер в чемпіонатах ПФЛ – американець Деннис Люкенс. Як ви познайомилися?

— Я на обласному рівні за Автомобіліст грав, мені зателефонували, покликали на оглядини в нову команду. Приїхав, зіграв матч і підійшов, сказали залишатися.

— Як ви спілкувалися? Ти так добре володієш англійською?

— Він з перекладачем ходить, а коли того немає поряд, то намагається російською балакати. І трохи виходить.

— Коли робите щось не так, лається все ж по-американськи?

— Він взагалі намагається не сваритися. Та коли ми починаємо сваритися, тоді й він починає.

— На Заході тренерів-менеджерів називають просто на ім’я, ви до Люкенса як звертаєтеся?

— Деннис або коуч.

— Він, певне, кардинально відрізняється від українських фахівців?

— У тренувальному процесі все так само, просто він трохи по іншому дивиться на футбол. А ще — любить молодих футболістів, хоче, щоб вони були в команді.

— У американців тільки в спортивних кінофільмах прийнято виїздити всією командою на пікнік, чи у Суднобудівнику також практикуються вечірки?

— Щонеділі після матчів вся команда збирається в бані. Після перемог також зустрічаємося і відмічаємо разом.

— Як фінансові справи в клубі? Зарплатню видають вчасно?

— Все стабільно платять, там затримки декілька днів максимум. Все добре.

— У складі твоєї команди із 23-ох заявлених на перше коло гравців 22 були вихованцями саме миколаївського футболу. Один одного змалечку знаєте?

— Ну, в основному так. Я з усіма товаришую, та найбільше спілкуюся з Віталієм Мячиним, Владом Минським і воротарем Вадимом Дмитроченком.

— Олексій Толгаренко, 1998 року народження, випускник миколаївської ДЮСШ-5 Динамо – твій родич? Вибач, по-батькові у вас однакове.

— Це мій рідний брат. Але він зараз не грає у футбол, вже працює.

— Сашко, ти починав вивчати ази футболу у відомій школі Торпедо-ВУФК, та в сезоні-2012/13 перейшов до ДЮСШ-5 Динамо, коли там тільки-но з’явився Олексій. Це просто збіг?

— Тренер Геннадій Левицький покликав. У Торпедо не давали грати, і я перейшов у ДЮСШ-5, там мав постійну ігрову практику, там і залишився. Ходили з братом на тренування, хоч він і молодший на два роки, але ходили постійно разом.

— 17-річним випускникам миколаївських футбольних шкіл що потрібно виробляти з м’ячем, аби пробитися до складу головної команди області – Миколаєва?

— Насамперед, потрібне бажання грати.

— Ти не пробився й опинився в Автомобілісті, що виступав у чемпіонаті області. Як гралося?

— Забивав багато. Там тренер — Олександр Валерійович Балакін довіряв і ставив постійно у склад, а я забивав. Дякую йому за це.

— Ти завжди грав у центрі поля?

— Спочатку грав взагалі нападника, але коли в дорослі команди почав потрапляти, то форвардом важко, бо невисокий. Тому ставили під нападником або центральним півзахисником.

— У грудні 2015-го наставник Миколаєва Руслан Забранський буцімто мався переглядати тебе і ще кількох молодих гравців. Запрошував на збір?

— Мене запрошували, але не вийшло. Був шанс, я за область грав, кілька матчів провів але не потрапив, і після цього у Суднобудівник покликали.

— Хто?

— Чаус Юрій Богданович покликав, він тоді був у керівництві і запросив.

— Виступаючи в обласній першості ти із Суднобудівником минулого року паралельно виступав і в аматорському чемпіонаті України?

— Так. В аматорах грали, та я зіграв один матч і знову травмувався. Потім, щоправда, останні дві зустрічі зіграв. Що там за травма? На правій нозі перелом плюсневої кістки. Чотири місяці не грав.

— Як же ти так примудрився?

— У чемпіонаті області, в ногу зіграли, і вийшов перелом. Ігровий момент.

— Добре, що все завершилося благополучно, і влітку минулого року ти із Суднобудівником дебютував на професіональному рівні. Поділись враженнями від чемпіонату другої ліги.

— Все подобається. Звісно, важко спочатку було, все швидше треба робити, але зараз звикаю потихеньку. Будемо рухатися далі.

— У цьому чемпіонаті ти зіграв 14 матчів. Яким похвалишся?

— Найбільше запам’ятався, мабуть, останній, проти Арсеналу, на своєму полі у Миколаєві.

— Зараз ти нечасто забиваєш. Більше подобається віддавати передачі чи просто нефарт?

— Мабуть, більше люблю все ж таки віддавати, я й стандарти виконую в команді. Певна річ, забивати також приємно, але не так багато моментів.

— Олександре, а що далі? Будемо відверті, Суднобудівник борсається внизу таблиці, а ти парубок молодий, амбіцій, певно, чимало?

— Будемо битися, щоб залишитися у другій лізі, а далі буде видно. Побачимо, чи будуть пропозиції, але поки що я тут. Звичайно, хочеться грати у першій лізі або у вищому дивізіоні, але для цього потрібно багато працювати. Ось ми й трудимося.

— Зізнайся, психологічно важко молодому таланту грати в команді, що змагається за виживання?

— В принципі, нічого не тисне. Сторубльовцев і старші гравці пішли в інші клуби, в команді зараз молоді хлопці, грати простіше стало, нічого не давить.

— Окрім першої ліги та УПЛ, який турнір ще подобається?

— Чемпіонат Іспанії.

— Гра якого футболіста імпонує?

— Вболіваю за мадридський Реал, а ось улюблений гравець із Манчестер Сіті — Кевін Де Брюйне.

— Чим заповнюєш дозвілля?

— Із друзями люблю відпочивати, дуже подобається у великий теніс пограти. Можу із задоволенням у компю’терні ігри позмагатися, а ось книжки нечасто читаю.