Любомир Білоус: «Контракт зі Скалою ще на два роки»

Любомир Білоус

Що й казати, нелегким видалося нинішнє міжсезоння для стрийського клубу. У місті так довго мріяли про повернення до першої ліги, у цьому сезоні команда й стартувала там, але відігравши тільки половину залишилася без спонсорів. Першою реакцією клубного керівництва було бажання знятися з чемпіонату. На щастя, здоровий глузд переміг, у Стрию пішли вже традиційним для українського футболу шляхом: скоротили зарплатні гравцям. Хто не погодився, тому безперешкодно надали статус вільного агента, місця ветеранів займуть молоді вихованці.

Таким чином, у першій команди із минулорічного складу лишилася лише жменька більш-менш досвідчених гравців. Одним із стариків неочікувано для себе став 21-річний захисник Любомир Білоус, з яким кореспондент нашого сайту поспілкувався під час підготовки команди до продовження боротьби у чемпіонаті першої ліги.

— Розкажи, коли ж почалися біди Скали? У першому колі були якісь передумови для нинішньої ситуації: затримки зарплатні, чутки всередині клубу?

— Нічого такого, мені подзвонив тренер, запросив, дав шанс. Було все стабільно, мене все влаштовувало, все для футболу є — умови, проживання, поля. Президент нормальна людина, і це найголовніше.

— Для тебе стало несподіванкою, коли зайшла мова про зняття команди з чемпіонату?

— Однозначно, тому що ніхто не очікував подібного. Ухвалили таке рішення, сказали, всім вільних агентів дають, хлопці приїхали, розірвали контракти. А ще сказали, далі буде видно. Я так розумію, поки що відмовилися спонсори, ось і прийняли таке рішення. Розірвали контракти. Був у пошуках команди, але зараз знову тут (сміється).

— Кміть пояснив: Вирішення наших бюджетних проблем знайшли у скороченні зарплат. Тобі також сильно порізали платню?

— Зараз у нашій країні нова мінімальна зарплатня, і ми на мінімалку підписали контракти. Поки що так. Що буде далі, ніхто не знає. Яка мінімальна зарплата в Україні, така і тут. Я погодився на такі умови, тому що в мене немає інших варіантів.

Любомир Білоус

Любомир Білоус

— Василь Малик попрощався з командою? Що сказав тобі екс-тренер наостанок? Не радив тікати?

— Ми не прощалися, бо ніхто не знав, що таке станеться. Але коли все стало зрозуміло, якраз Різдво було, і до мене телефонував Василь Іванович. Знаю, що до всіх гравців телефонував, вітав зі святами, розповів, що так вийшло. За роботу подякував, все зробив по-людськи. Вибачався, що так сталося, хоча він і не винен в тому. Так само і другий тренер телефонував.

— Як сприйняв рішення, що Скала все ж таки буде догравати чемпіонат юніорами, аби не втратити місце у першій лізі?

— Особисто я задоволений, що команда залишилася, і в Україні не зник ще один колектив. А те, що будуть грати юніори, так це шанс молодим проявити себе, показати, на що вони здатні. Тут талановита молодь, і дуже хоче грати.

Зараз всі кажуть, що Скала буде юніорами грати, ослабне. Аж ніяк, ось, наприклад, зустрічалися з Вересом, так у першій частині матчу ми їх переграли. На молодь тут велика надія, думаю, вони додадуть і в першій лізі.

— Ви навіть виграли перший тайм у рівненців (2:0), але програли матч — 2:4.

— Ми до того з обласними командами грали. Не так гра виглядала, там трохи слабші суперники. А тут мені сподобалося, з яким настроєм вийшли молоді хлопці, що вони не боялися битися, брати на себе гру. Просто ніхто не очікував, що ми так зможемо грати. Сподобалося, коли побачив, що є в молодих хлопців задатки. З ними буде важко, але грати ми зможемо.

— А що то за історія із телефонним дзвінком напередодні матчу, з проханням про здачу? Начебто якісь люди суму велику ставили, аби ви програли перший тайм. Ви ж певне цю ситуацію обговорювали в команді?

— Загалом я теж дізнався про це з інтернету, взагалі нічого не знав. Наступного дня тренер на тренуванні розповів, що подзвонили нашому центральному захиснику, він відразу розповів керівництву. Сказали йому, що молодець, бо відразу попередив. Гнатів нагадав, що зараз прийняли закон в Україні, що за таке саджають, просто на майбутнє, щоб не забували.

Та гадаю, тут ніхто такого не буде робити. Якби мені таке запропонували? Відразу б сказав, що ви не туди звернулися і забудьте мій номер. Ця людина, наш пацан, правильно зробив, що відразу сказав і що так назовні все вийшло. Але до матчу і після матчу ніхто не знав, і той молодий нам нічого не сказав, знаю, що тільки президенту доповів.

— Із новим очільником команди — Романом Гнатівим був знайомий раніше? Яке враження справляє, як людина, як тренер?

— Я його заочно ще по школі УФК-Карпати знав, він 1996-й рік тренував, але особисто не був знайомий. Потім він сюди, в команду U-19 прийшов. Коли мені зателефонував сказати, що розраховує на мене, я відразу приїхав, познайомився.

Можна сказати — тренер розумний, толковий. Знає, чого хоче, імпонує його стиль тренувань, підхід до роботи. Особисто я отримую задоволення від роботи з ним. Ось я його лише півмісяця знаю, але вже склав про нього гарне враження, думаю, він цілком готовий до першої ліги.

— Ти сам за місяць перетворився із молодого гравця в одного з найдоросліших, став одним із ветеранів команди. Вже звик до цієї думки?

— Навіть не звикав, бо не скажу, що набагато старший за інших, якось в тренувальному процесі цього не помічаю. Тут є й доросліші за мене — Бровко, Антонів. Мені тільки 21 рік, і я себе поки не вважаю старшим, таким, що можу виділятися. Молоді — вони такі самі, як і я, вони мені всі на один рівень, немає такого розподілу на старичків, це ще зарано.

— Що ще нового в клубі: окрім тренера та гравців із U-19?

— Нічого нового, повернулося нас шість чоловік із торішнього складу, прийшли хлопці-юніори, готуємося, вже заявку подали. Чи буде хтось на перегляд приїздити, я сумніваюся. Можливо, але думаю, просто тренер і президент задоволені молодими хлопцями, знають, що вони зможуть грати. Може хтось і повернеться, знаю, молоді хлопці там їздили на перегляд, ось Роман Герич повернувся. А що далі буде, не знаю, поки все на краще йде, все на позитиві.

— У першій частині чемпіонату ти зіграв лише в шести матчах із 20-ти. Чому так мало?

— Я ж як в команду потрапив? Після того, як шість місяців не грав, мав операцію. Коли запропонували йти в Скалу, відразу попередив тренера, що після травми. Він відповів: Дам тобі шанс. Я вже за місяць до того готував себе самостійно. Коли приїхав в команду, потренувався тиждень, тренер каже: Думав, що ти в гіршій формі. Нормально виглядаєш. Ось такий подарунок, взяв відповідальність на себе.

По ходу сезону в заявку потрапляв. Дав мені шанс проти Буковини, але потім сам визнав, що не треба було мене з перших хвилин випускати. Я не грав півроку, треба було на заміну, щоб я відчув гру. Коли вийшов, було важко, але зіграли як зіграли. По ходу сезону там вже не знаю. Я йому вдячний, що взяв мене в команду, дав можливість зіграти. Я взагалі не сподівався, що після тої перерви, поки не грав, опинюсь в якійсь команді. Тому на тренуваннях робив все, що міг.

Любомир Білоус

Любомир Білоус

— Хоч і грав через раз, зате по 90 хвилин. Хто був твоїм конкурентом на правому фланзі оборони?

— Ну, чесно сказати (сміється) у нас склад мінявся. Бувало Білий Олег справа, Стасишин Назар, бувало і Петро Стасюк виходив. У нас в команді постійного місця ніхто не мав. Склад мінявся і ти не знав, де можеш вийти. Я спочатку грав справа, потім зліва, потім знову справа, тому одного конкретного конкурента не було. Загальна конкуренція була, але не знали, куди готуватися.

— Який із матчів прийшовся до душі?

— Запам’ятався поєдинок із Гірником-Спорт. Я не грав там чотири чи п’ять турів. І мене виставили лівим захисником, трохи незвична для мене позиція, та мені все одно, де грати. Нам вдався перший тайм, переграли суперника, сподобався наш футбол, був дуже задоволений. В другому таймі трохи розслабилися, але дотрималися, не дали нічого створити, я тоді двічі м’яча з пустих воріт вибив. І ми перемогли — 3:2.

— А за який соромно? Тобі, команді?

— Я так можу сказати: в кожному матчі, де я грав або сидів у запасі, бачив, що команда викладається на всі сто. Старалися, показували   хороший футбол. А соромно було, коли я бачив, що нас засуджують, що проти нас арбітри, і це було дуже прикро.

Як грати той же матч проти Інгульця, коли нам на останніх хвилинах забили, там офсайд був, сперечалися, але марно… Важко було грати в Миколаєві, судді теж були не на нашому боці, все йшло не так. Реально нас засуджували і ми це розуміли, нам і тренер казав, нічого не можу з тим зробити. Тому за жоден матч соромно не було, команда старалася, билася і хотіла як краще.

— Яка з цих проблем болючіша: упереджене суддівство чи договірні матчі?

— На мій погляд, договірні матчі — це велика проблема, що її створюють треті стороні, які в те влазять. Займаються усім цим, і спонукають футболістів на це. Мені здається, потрібно карати, а не просто там сказали, посварили і все. За таке треба братися всерйоз. Бачу, вже беруться, у новини відразу потрапляє, хоч беруться вже люди.

Проблема в тому, що є матчі, де роблять ставки, з суддями домовляються і футбол перетворюється в лото-забаву, просто тоталізатор. Розчаровуєшся в тому, бо наш український футбол не заслужив такого. Хай там, де хочуть собі роблять в інших чемпіонатах, а звідси треба викорінювати це. Результат буде тільки тоді, коли цим будуть наші органи займатися.

— Як взагалі чемпіонат? Адже ти вже грав у ньому три роки тому. Щось змінилося? Може, сильнішим став?

— Особисто для мене цікавішою стала перша ліга, цікавіші команди. Коли я грав у Буковині, не так було, зараз команди першої ліги набагато вище підняли свій рівень, цікавий футбол показують, цікаво грати проти них. Я задоволений нашим чемпіонатом, видно, що потроху, але йде вгору.

Просто треба, щоб наші люди приходили на футбол і підтримували так, як треба. Думаю, якщо ти народився в місті Стрий, то маєш прийти і вболівати. Якщо в Рівному народився, то приходь і вболівай за Верес. Тоді буде позитив, ти виходиш на поле і бачиш вболівальників, трибуни женуть тебе в атаку, отримуєш задоволення. Тому хочу сказати людям, щоб не забували про футбол, ходили на матчі своїх команд, тоді все буде добре.

— Любомире, тепер однозначно матимеш більше ігрової практики. Готовий?

— У нас уже збори шостий тиждень, фізично ще не дуже готовий, але думаю, до чемпіонату набереться форма. Готовий грати, битися, доводити. Знаю, дадуть шанс, і треба просто показувати, що не дарма тобі його надали. На тебе покладають надії і не можна нікого розчаровувати. Гадаю, ми готові грати в першій лізі, і нас ніхто не має права ховати.

— Хоча перший тур пропускаєш, карток нахапав. Прикро?

— Дуже. Я ще як виходив на той останній матч, собі поставив першу ціль: не отримати жовту. А вийшло так, що отримав її, розчарований був. Починати турнір і пропускати перший тур це завжди прикро. Адже ближче до старту чемпіонату вже склад награється, а я знаю, що не буду награватися, бо не зможу допомогти в першій грі. Та я вже нічого з тим не зроблю, як є так є, значить, так має бути. Просто менше треба жовтих карток заробляти (сміється) і обережніше грати.

— До речі твоя статистика у чемпіонатах ДЮФЛУ свідчить, що за чотири роки ти заробив 11 жовтих, і одну червону. Змалечку жорстко граєш?

— Якось так склалося. Ще у школі Карпат мені тренер казав: ти як собака на полі, аж іскри летять, точно будеш захисником. Це в характері у мене з дитинства: не поступатися, в кожному епізоді до кінця грати. Коли дорослішаєш, потрібно вмикати голову, де потрібен підкат, а де не треба. Але на полі заграєшся, емоції, то можеш і полетіти у стик.

— А розкажи, хто ж прилаштував тебе у гру? Хто привів до секції? І це відразу були Карпати?

— Я ж родом із самого Львова. Там народився, там мешкав, і там почав грати у футбол в Карпатах. Де ж іще? А ініціатором футболу стала моя мама. Так, не дивуйтеся, вона хотіла, щоб я чимось займався, і відправила мене на футбол. До речі, тато був проти, не було в нього такого запалу. Але мама взяла і відвела на футбол, сказала, що я маю бути футболістом, побачила, що мене тягне до цього. Прийшов, зацікавився, батьки побачили, що то моє і з другого класу в спецшколу мене й взяли. Всі були задоволені.

— Що, окрім карток запам’яталося з часів ДЮФЛУ? У Карпат завжди сильні дитячі команди, й донині.

— Так справді, в нас була гарна команда. У дитячих чемпіонатах є фінальна пулька, ми у 9-му класі вийшли до неї, посіли четверте місце, програли у фіналі Шахтарю. А у 10 класі вийшли в пульку і бронзу взяли. Я ще пам’ятаю, віддав гольову передачу, ми виграли і зайняли третє місце. Чемпіонат України, стати третіми, це було престижно, в мене навіть десь є медалька, гарна пам’ять.

— Ти майже у всіх поєдинках грав від свистка до свистка. Таких називають двожильними. Не втомлювався, раз не міняли?

— Ні, знав, що то мені треба. Не уявляв, що приходить день матчу, і я не зіграю, знав, що маю грати, що можу. Та й така позиція, що не будуть міняти, тільки якщо травмуюся. Певна річ, був задоволений, що тренер завжди ставив мене.

— Пішов ти стрімко: у неповних 17 років вже грав за команду U-19, у 18-ть вже потрапив до дубля. Чому там відіграв лише 8 матчів? Закінчив чемпіонат-2013/14, провів один поєдинок у наступному сезоні та й по тому.

— Так, був тоді в дублі, почав сезон, і мене неочікувано в Буковину відправили, в оренду. Керівництво сказало, не розраховуємо поки на тебе, їдеш в оренду. Поставило таке завдання. Хоча я думав, що залишуся в Карпатах. Та в останній момент передумали і сказали їхати в оренду. Виходу немає, треба, значить, їдь. Іншого варіанту не було.

Поїхав у Чернівці, отримав неоціненний досвід. До цього, граючи за U-19 і за дубль, я не уявляв, що таке перша ліга. Думав, там таке собі, але потім зрозумів, що все серйозно. Було дуже важко, після Карпат — спартанські умови, але я змирився, адже мені потрібно було грати, потрібна практика. Залишився, на рік оренду підписав, і там почав сезон. Чотири матчі провів, але травму отримав і до кінця року вже не грав.

— Тодішній тренер чернівчан Юрій Гій відразу почав тебе випускати на поле.

— Так, я приїхав, познайомився. Він знав, що я з дубля приїхав, казав, буде давати шанс грати. Тренер відразу почав довіряти мені.

— Два матчі чемпіонату зіграв нормально, а потім у зустрічі з Гірником-Спорт у серпні 2014-го, окрім того, що програли (1:2), ще й ключицю зламав. Як ти так примудрився?

— Так я вийшов перший матч в основі, до цього тільки на заміну, і в кінці першого тайму пішла боротьба корпус в корпус, а суперник там великого зросту, я від нього відлетів і невдало приземлився. Зламав ключицю, вилетів на два місяці. А коли вже був здоровий, до кінця залишалося три гри, і не було сенсу мене випускати.

— Довго лікувався? Повідомляли, що відразу до Львова поїхав, там що — операцію робили?

— Поїхав до Львова, тому що належав Карпатам вони були зобов’язані вилікувати мене, сплатити все, що треба. Планувалася операція, але лікар з Карпат сказав, що обійдемося, і я проходив у них відновлювання. За це їм вдячний, вони мене не кинули, вилікували. Відновлювальний процес пройшов на базі Карпат.

— Влітку 2015-го знову матчі за дубль Карпат, і знову новий клуб. Тепер вже Верес із другої ліги. Тебе запросив Олег Лутков?

— У Вересі мій колега з Буковини Микола Жовтюк грав. Перед матчем Кубка України з Арсеналом, він мені передзвонив і спитав, чи я вже знайшов клуб. Я відповів, що поки ні, Карпати мали шукати оренду, але нічого не знаходили. А він каже, мовляв, я поговорив з Олегом Лутковим, він хоче, щоб ти приїхав сюди.

Певна річ, я відразу погодився, і після Арсеналу мені вже зателефонував сам Лутков, сказав, що запрошує мене до клубу, треба приїхати на перегляд. Я приїхав, і за три дні підписав контракт. Олег Лутков дав мені шанс грати, за що я йому дуже вдячний.

— В осінній частині того сезону (2015/2016) ти провів 12 матчів. Окрім одного, в усіх по 90 хвилин. Тренер настільки довіряв?

— Так, довіра була, не шукав нікого на заміну, був упевнений в мені, за це йому також велика подяка.

— Кажуть, умови були створені в клубі просто неймовірні.

— Прожиття і харчування на найвищому рівні, у першій лізі таких умов в команд немає. Жили в готелі за містом, все шикарно.

— Тільки тренуватися ніде було?

— Були деякі проблеми, не могли домовитись з полями, але рятувало те, що вдавалося тренуватися на центральному полі. Його зробили, там приклали Карпати зусиль, і час від часу вдавалося тренуватися.

Але якихось сильних негараздів з полями не виникало, це не впливало на обстановку в команді. Їздили і в села, завжди шукали кращий варіант.

— У грудні 2015-го закінчилася оренда, ти повернувся до Карпат. А у лютому знову опинився у Рівному. І сказав, що був на тренувальному зборі разом із львівською командою, але зрештою довелося попрощатися з цим клубом. Саме тоді ти розірвав контракт з Карпатами?

— Так. Мені пропонували в дублі лишитися, я відповів, що мені це не підходить. Якби сказали, що є шанси під першу команду, я б погодився. Але мені чітко сказали: Будеш грати в дублі. Мені такий варіант не підходив, і ми домовилися про розірвання контракту.

Повернувся до Вереса, просив президент про це, почав тренуватися. Але контракту в мене не було, аж тут надійшла пропозиція з іншої команди. Поїхав на перегляд, де й травмувався.

— Що то за команда?

— Гірник-Спорт. Вже мав там підписувати угоду, але так сталося, що у матчі травмувався. Поїхав додому.

Яке ушкодження? З ахіллом виникли проблеми, робили операцію, чесно, вже не дуже пам’ятаю тієї хвороби: там були гулі в ахіллі, і їх вирізали. Виникли проблеми, довелося за свої кошти робити операцію і лікуватися.

— Та все ж можна сказати, що й ти приклався до виходу Вереса до першої ліги?

— Як сказати, я ж не один приклався, усім колективом старалися. Сподівалися, що буде наша команда, з якою вийдемо до першої ліги. Ми того хотіли, прагнули, вся команда віддала свої сили, так само й Лутков, всі мали надії, але сталося не так, як хотілося. Все змінилося.

— До речі, у Скалі ти знову пересікся з Лутковим. Він з U-17 працював, тепер U-19 буде очолювати. Потисли руки?

— Так, ми спілкуємося ледь не кожного дня, адже мешкаємо в одному місці — на базі. Тому часто бачимося. У нас дружні стосунки, після того, як я пішов з Вересу, а згодо і він, ми завжди підтримували зв’язок по телефону, спілкувалися. Я був дуже задоволений, коли тут його побачив. Довго його не бачив, навіть не думав, що тут зустрінемося. Неочікувано було.

Любомир Білоус

Любомир Білоус

— Які у тебе плани на майбутнє? Тільки чесно.

— Наразі не знаю, що буде літом.

— Улітку буде міжсезоння. Кудись спробуєш влаштуватися?

— Ну, в мене контракт зі Скалою ще на два роки. Маю надію, що залишимося у першій лізі, я хочу грати в Скалі. Але, звичайно, якщо не підійду команді, або ще щось станеться, буду шукати інший варіант.

Та маю великі надії, що все у клубу вийде, мені тут подобається. До того ж моя дівчина Софія із Стрия, моя майбутня дружина. Це ще більше натхнення додає грати в футбол і добиватися успіху саме тут.

— Як сам гадаєш, доріс до чемпіонату УПЛ?

— Я не знаю, не мені судити, але бачите, зараз в Прем’єр-лізі можна заграти. Якщо є шанс, його треба використовувати. Хто хоче і може, він ним скористається. Думаю, я б зміг, просто поки чекаю, і сподіваюся, дочекаюся того шансу.

— Після Львова, Чернівців, Рівного, обласних центрів, тобі комфортно у Стрию?

— Так, тут близько до рідного Львова. Випадає вихідний, беру машину і вже через годину я вдома, зручно добиратися. Та й в іншому комфортно: все є для прожиття, для занять футболом, я задоволений.

— У вас були тривалі зимові канікули. Як відпочивав?

— Я б не сказав, що відпочивав. З дівчиною їздили в гості до її сестри, в Польщу, на 10 днів. Вибирався там на один день на лижах покататися, а більше часу на відпочинок не було.

— Що взагалі любиш робити на дозвіллі? Тільки не кажи, що тренуватися.

— Відразу й не скажеш, бо таких надзвичайних захоплень у мене немає. Утім, дуже подобається їздити кудись, де ще не бував, подорожувати. Люблю побачити щось нове для себе, якщо є можливість, їду подалі від Львова. Приміром, був у мене вільний час, їздив на озеро Синевир, в Карпатські гори. Тобто стараюся побільше подорожувати.

В мене є машина, в мене є дівчина, з ким можна поїхати, ми вдвох сіли і рушили. Треба завжди старатися нові місця пізнавати, поки є нагода. Так, Україною подорожуємо, тому що за кордон поки немає часу поїхати, та й можливості. Для мене це напевне хобі, так ось люблю відпочивати від футболу.

— Яка в тебе машина?

— Це не моя автівка, а машина мами. Шевроле Авео, звичайна машина, просто, щоб їздити. Вона мене цілком влаштовує, краще ніж пішки.

Андрій ІВАНЧЕНКО



Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий

Вы должны быть авторизованы, чтобы разместить комментарий.

U-21

13 тур
20 октября
Олимпик 2:2 Звезда
Сталь 3:0 Черноморец
Ворскла 2:2 Карпаты
Александрия 3:1 Верес
21 октября
Динамо 0:2 Шахтер
Мариуполь 1:3 Заря
Подробнее

U-19

10 тур
21 октября
Александрия 3:2 Арсенал
Сталь 1:4 Верес
Карпаты 1:2 Звезда
Ворскла 1:2 Олимпик
Заря 2:0 Черноморец
22 октября
Шахтер 6:2 Мариуполь
Скала 1:1 Динамо
Подробнее

GoldTalant | Золотой талант 2014