Артур Дорі: «Кумирами були Шевченко та Ребров»

Артур Дорі (Тернопіль) зробив собі чудовий подарунок на 21-річчя - забив два голи Арсеналу

Чи не найпроблемнішим клубом першої ліги виявився минулого року Тернопіль. Майже весь 2016-й команда провела на останньому місці в таблиці, досі нею керує в. о. Василь Матвійків, який є директором клубу, адже призначення Романа Максим’юка зірвалося, ледь розпочавшись.

Напрочуд світлою плямою виглядає на тлі негараздів початок нового року. На нещодавньому Меморіалі Макарова клуб із Західної України дійшов до фіналу, а нападаючий Артур Дорі забив два вкрай важливі голи — врятував свою команду від поразки у матчі з аматорським колективом Агродім (2:2), та приніс перемогу в поєдинку з Авангардом (2:1). З цих приємних моментів і почалася наша бесіда із 21-річним футболістом, та уникнути неприємних все ж не вдалося.

— Артуре, може цей успіх стане початком нового, безтурботного життя?

— Навіть не знаю. На Меморіал Макарова ми їхали з однією метою, аби тренуватися на нормальних штучних полях. Як сказав тренер, щоб не місити сніг удома, то через матчі будемо награватися. Адже у Тернополі немає матеріальної бази... Було завдання взяти участь, потім, коли виграли три матчі, стала задача дійти якомога далі. Нам вдалося до фіналу. Суперники були міцні, але у нас вийшло, я там забив два м’ячі, пам’ятаю.

Після фіналу, того ж дня додому приїхали, дали нам два дні вихідних. Потім знову, тренера нам так і не представили нового, і Матвійків залишився. Поки що він виконує обов’язки. На даний час у нас дворазові тренування, і паралельно на Меморіалі Юста виступаємо. В планах є збір в Закарпатті, але це ще невідомо, наскільки достовірна інформація, керівництво вирішує питання.

— Артуре, ти у Тернополі вже майже три роки. Зараз клуб переживає найскрутніші часи?

— Це точно (посміхається).

— Що скажеш за ваш виступ у нинішньому сезоні?

— Ми не показали, на що здатна команда. Повірте, вона з великим потенціалом, підбір гравців гарний. Просто на початку сезону судді не дуже давали працювати, та й Іван Марущак міняв амплуа гравців, воно й відбилося на результатах. Плюс — немає нормальних умов для тренувань і матеріальної бази.  Це й були основні причини того, що команда не заробляла очки на старті першості.

— Як вдалося Матвійківу зламати вашу невдалу серію, адже команда все ж почала набирати очки?

— Знаєте, є така приказка: Чим швидше ти впадеш на дно, тим швидше відштовхнешся і випливеш на поверхню. Матвійків взяв тих людей, що залишилися в команді, на той момент це 14 гравців, причому двоє травмованих. І просто сказав, що треба боротися за своє майбутнє, за своє ім’я. Клуб так важко здобував це місце у першій лізі, і дуже просто все спустити нанівець. Пояснив, провів бесіди з гравцями, як краще грати, спитав, хто де себе бачить, і це пішло на користь.

— Для тебе цей чемпіонат, як би він не закінчився, запам’ятається назавжди: ти забив дебютні голи у першій лізі.

— Так, цей чемпіонат найкращий із трьох у цьому клубі.

— До свого феєричного матчу 11-го туру з Арсеналом ти лише двічі виходив на заміну. Тоді також вийшов лише на півгодини, проте встиг відзначитися аж двічі, а Тернопіль переміг — 2:1! Це був твій день?

— Навіть приснитися не могло, що таке може статися. Дивлюся відео, як ще можна було зробити, в деяких моментах і краще міг зіграти. Але вдалося забити два голи і це заслуга всієї команди.

— Тоді ти був єдиним здоровим у запасі. Тож грип тобі допоміг — конкурентів на лаві не залишилося?

— Після того як пішов Марущак, багато гравці порозривали контракти з клубом, і нас взагалі всього 14 залишилося. Плюс Скидан, у якого нога в гіпсі. Ще декілька людей через грип і мікротравми вилетіли, тому тільки з однією заміною вийшли на матч проти Арсенала.

— Окрім цього, які б ще поєдинки відзначив у виконанні Тернополя?

— Наприкінці року майже кожен матч був як битва. Особливо проти Черкас, проти Геліоса. І результат тоді не по грі був. Мінімум нічию можна було витягувати. Гра з Черкасами показала, що у команди є бійцівський дух, ми готові боротися за місце в першій лізі.

— Чому саме з Тернополем такі нещастя — тренерські перестановки, епідемія грипу, невезіння?

— Не знаю. Але багато хто відзначає, що команда посідає не те місце, на яке грає. Якщо порівняти Тернопіль Марущака і Матвійківа, це дві різні команди. За часів Марущака у нас більше практикувалися контроль м’яча і гра в пас, але не було ударів по воротам. За Матвійківа почали грати у футбол, і забивати голи, пішло більше ударів по воротам, тому ось так.

— Загалом, чим запам’ятався цей чемпіонат особисто тобі?

— Дебютними голами, командною грою, колектив став дружним. Гадаю, це тільки початок футбольного життя Тернополя.

— Хто з суперників тебе здивував, які гравці?

— Важко відповісти. Всі команди майже рівні, просто деякі мають більший бюджет, кращі умови. А так всі гравці готові доводити право на своє місце на полі.

— Подивився в інтернеті про твоє рідне селище — Королево. Навіть на словах красиво, а насправді — з чотирьох боків ліси, Тиса, руїни стародавнього замку. Райське місце?

— Місце й справді королівське. Гір, щоправда, немає, ми живемо на рівнині, але добре, що близько ліси, з іншої сторони річка тече. Мальовничий край, і своя багата історія.

— Артуре, у цьому ж селі Королево народився й Василь Івегеш — багаторічний тренер і функціонер Тернополя. Ти змалечку його знаєш?

— Ні, він у сусідньому селі народився, Веряця називається. Як мені мій вчитель фізкультури розповідав, Василь Івегеш ще років у 10—13 покинув село, вчився у Львові, потім в Тернополі. І до  приходу в клуб я тільки чув про нього, а особисто не був знайомий.

— У самому Королево є футбольна команда? Чи всіх талановитих дітей забирають у райцентр — Виноградів?

— Спочатку, як і всі, грав у дворовий футбол. Потім вчитель фізичної культури і мій перший тренер Михайло Гоздок водив нас на різні шкільні і районні змагання. Потім виступав за районний Колос на чемпіонаті області серед ДЮСШ, вигравали, вдавалося і четверті місця займати.

Потім грав на чемпіонат області за моє місто Виноградів. Команда називалася Севлюш, там пограв, вдалося бронзові медалі завоювати і влітку 2014-го перейшов у Тернопіль.

— Тобто ти не займався в спеціалізованій ДЮСШ? У вашому селищі не було футбольної секції?

— Наша команда на чемпіонат району виступає. Давніша історія, коли вони виступали у чемпіонаті області, на міжнародних турнірах, здебільшого в Угорщині, але на даний час тільки у чемпіонаті району виступає.

Була футбольна секція під керівництвом Гоздока, він і хлопців одну групу вів, і групу дівчат, він є тренером жіночої збірної області з футболу. З ним і тренувалися.

— У тебе є старший на три роки брат Богдан, він першим проклав стежину до команди з райцентру Севлюш?

— Він не виступав на обласних змаганнях, тільки за наше село на чемпіонат району грав. Але у минулому теж гарний футболіст, за Колос виступав, перша вікова група 1992-й рік, були у нього пропозиції від СДЮСШОР (Ужгород).

— Тебе також запрошували до ужгородського інтернату. Батьки не відпустили?

— Були запрошення після 6, 7, 8 класів. Перший рік вони були проти, але побачивши моє бажання, як я рвався на поле, погодилися. Спортивний інтернат був структурою колишнього клубу Говерла. Та вже мені всередині щось підказало, відвело, і я не пішов туди. Навіть батьки були за, але то було моє рішення не поступати туди. Так доля склалася, що я не пішов в Ужгород навчатися.

— Що були за тренування у тебе? Одна справа спеціалізована школа, де є всі умови, а інше — сільська команда?

— Зранку до школи, потім біг додому, обідав. Кидав всі речі, перевдягався, і на тренування. Як завжди батьки були проти, хотіли, щоб займався уроками, але футбол не заважав мені гарно навчатися. Я мав школу закінчувати із золотою медаллю, але після 9-го класу пішов вчитися у районний коледж.

У нас були тренування тричі на тиждень: понеділок, середа, п’ятниця, о 15:00 за київським часом, кожне заняття 1,5—2 години тривало. 1—1,5 була бігова робота, і тільки півгодини тренер дозволяв з м’ячем гратися, в квадрати чи в той же футбол. У Севлюші те ж саме було, три рази на тиждень тренування і раз на тиждень гра.

— Як виступали у чемпіонаті області?

— В чемпіонаті області Севлюш входить до групи провідних команд, тоді у нас було завдання потрапити в трійку. Навіть у чемпіонаті області я був у стартовому складі, на мене розраховували. Та заважали незначні мікротравми, і не потрапляв до основи, здебільшого з лави запасних виходив, так само як в Тернополі.

Тренування були гарні, тренер добрий Іван Білак, зібрав команду з місцевих футболістів, і на даний момент вона вирізняється тим, що в ній грають тільки місцеві. Білак гарні тренування проводив, і тактично команду готував, і фізично були готові. З нашою командою важко було  боротися.

Артур Дорі (Тернопіль) зробив собі чудовий подарунок на 21-річчя - забив два голи Арсеналу

Артур Дорі (Тернопіль) зробив собі чудовий подарунок на 21-річчя - забив два голи Арсеналу

— В першій лізі в тебе два голи, а в дитинстві багато забивав?

— Ну в міжсезонні і на зборах майже в кожному матчі забивав, а ось в чемпіонаті грав майже половину матчів і забив тільки тричі, навіть не пам’ятаю яким командам.

— У тебе висока стартова швидкість. Мамині гени, адже вона займалася легкою атлетикою?

— Гадаю, що так. Мама займалася атлетикою, бігала 200 метрів, посідала високі місця в районних і обласних змаганнях, але вона тільки на любительському рівні виступала. Батько теж був футболістом, у нього була швидкість, і я не знаю, чия це заслуга мами чи тата. Хоча я в дитинстві високою швидкістю не відзначався, але тренував це, тренер наголошував, що потрібно мати стартову швидкість і я над цим працював.

— На Закарпатті окрім матчів чемпіонату України транслюють ще й угорську першість. Дивився?

— Любив дивитися вищу лігу чемпіонату України, там не транслювали першу, про неї тільки в газетах читав. А чемпіонат Угорщини не дивився і не читав, не цікаво було.

— На чиїх голах виріс, адже ти з дитинства грав в атаці?

— З українців, певна річ, Андрій Шевченко, як і у всіх на той час був кумиром. І Ребров. Вони найбільше запам’яталися.

— А з іноземців чия гра подобалася?

— Реал (Мадрид) тих часів. Та найбільше подобався Роналдо.

— Ти заздалегідь знав, що будеш вступати до тернопільського педуніверситету. Це завдяки Івегешу?

— Там така ситуація склалася: після 9-го класу я пішов навчатися у коледж виноградівський, а вже після його закінчення подав документи у технічний університет міста Тернополя. І домовився про перехід до Тернополя. А однією з умов, щоб мене взяли в команду, був мій вступ до їх базового ВУЗу, він входить в структуру ФК. Я, недовго думаючи, подав документи, Василь Петрович мені розказав, коли подавати, яка вступна кампанія. Словом, він мене нарадив в їх ВУЗ вступати.

— І що, навіть іспити вступні складав?

— Так. ЗНО здавав, там гарний рейтинг був, і вступні іспити. Навіть на державну форму навчання вступив. У мене взагалі серйозне ставлення до цього.

— Зараз ти на третьому курсі. Диплом якого фахівця отримаєш?

— Вчитель фізичного виховання.

— Мешкаєш де?

— У студентському гуртожитку.

— Весело там?

— Студентське життя — найкраще життя (сміється). Всі про це наголошують, потрібно цьому радіти.

— Зізнайся, важко довелося на перших тренуваннях у професійній команді?

— Знаєте, перебратися в інше місто за 300—400 км від дому завжди важко, а тут ще й навчання, тренування. Більше уваги на тренування звертав, і було важко звикнути до рівня майстерності місцевих футболістів, намагався тягнутися до них. Ніби вдалося.

— Навантаження на тренуваннях були набагато серйознішими, аніж у Севлюші?

— Було складніше тільки тим, що більше тренувань на тиждень, могло одне чи й два заняття на день бути. Тільки це важко було, але пристосувався, близько двох тижнів минуло і звик.

— Ти дебютував у першій лізі 6 вересня 2014 року в матчі проти Зірки (Кіровоград), ви поступилися на виїзді 1:5, ти відіграв 14 хвилин?

— Так. Дебют не дуже вдався (посміхається).

— Різницю між аматорським рівнем і професіональним відчув відразу?

— Навіть коли просто потрапляв до заявки на гру, у тому ж Кубку проти Олександрії, вже з лави запасних помітна була різниця між аматорським і професійним рівнем. Майстерність футболістів, швидкість, думка на полі — на рівень-два вище, ніж в аматорах.

— Невдовзі ти вже тайм грав проти зірок з Динамо-2. Як враження від перемоги 1:0?

— Той матч реально запам’ятався на все життя, я вийшов на цілий тайм, Івегеш довірив, і я хотів довести, що заслужив тренуваннями, ставленням до футболу. Класний матч був, особливо емоції після виграшу.

— У своєму першому чемпіонаті-2014/2015 ти спочатку регулярно виходив на заміни, а наприкінці перестав. Та й наступний почав на лаві. Що трапилося? Не витримував конкуренцію?

— Конкуренція справді велика була, але були ще й мікротравми. Гомілкостоп болів, взимку отримав на зборах ще травму коліна, надрив бокової зв’язки правого коліна, і тоді не зміг повністю до початку сезону відновитися.

— Артуре, Дорі — угорське прізвище?

— Так, по крові я угорець, по татовій лінії. Він є угорцем, і його батьки теж мають угорське коріння. Тому таке й прізвище.

— Чув, що чимало закарпатських дітей батьки вивозять до Угорщини, мовляв, там кращі перспективи для занять футболом. Що скажеш, тобі не пропонували податися за кордон?

— Пропонували. Але там такий закон, що на професійному рівні переважно грають тільки громадяни Угорщини. Адже тоді Федерація футболу виділяє клубу значні кошти, 35 мільйонів форинтів на команду, якщо немає легіонерів. А якщо є — то тільки 2—3 мільйони. Тому там більше на місцевих вихованців розраховують.

— Часто навідуєшся додому? Чи вже став тернопільцем?

— У зв’язку з навчанням можливо раз на два місяці, тільки на великі свята. А ще у міжсезоння, коли у нас відпустка, влітку два тижні вдома, взимку більше, місяць-півтора.

— Шампанське на Новий рік пив?

— Думаю, на свято можна один келих собі дозволити.

— Не одружений?

— Ні, але маю дівчину, вже п’ять років зустрічаємося, Тамара моя.



Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий

Вы должны быть авторизованы, чтобы разместить комментарий.

U-21

19 тур
11 ноября
Верес 0:1 Карпаты
28 ноября
Заря 0:0 Шахтер
8 декабря
Черноморец 3:0 Звезда
Олимпик 0:2 Ворскла
Мариуполь 1:3 Сталь
9 декабря
Александрия 0:1 Динамо
Подробнее

U-19

14 тур
24 ноября
Динамо 3:0 Александрия
25 ноября
Олимпик 2:4 Шахтер
Карпаты 1:0 Ворскла
Скала 4:1 Сталь
Звезда 0:2 Заря
Черноморец 6:1 Арсенал
Верес 0:0 Мариуполь
Подробнее

GoldTalant | Золотой талант 2014