Андрій Ралюченко: «Мама знала, що піду на футбол»

Андрій Ралюченко

У першій половині сезону-2016/17 він був єдиним молодим виконавцем у складі Вереса, при цьому підписав його клуб з Рівного саме влітку минулого року. Проте ексцентричний наставник Володимир Мазяр шансу 21-річному півзахисникові не надав: п’ять виходів на заміну в чемпіонаті першої ліги, один тайму у кубковому матчі з Колосом, ото й увесь здобуток вихованця харківського Металіста. Щоб не починати з сумного, стартувала наша бесіда саме з дитинства, яке він провів якраз у столиці Слобожанщини.

— Андрію, відразу каверзне питання: важко бути сином відомого футболіста (батько — Сергій Ралюченко — відомий у минулому півзахисник Металіста, нині тренер. — Прим. ред.)?

— Якщо чесно, у дитинстві було непросто, був тиск. Багато хто спочатку думав, що я потрапив у футбол по блату. А зараз, коли почав грати, люди розуміють, що тільки своєю працею цього досяг. Та я до цього уже почав спокійно ставитися. Хоча я завжди знав, що батько ніколи не буде втручатися.

— Він завершував кар’єру, тобі було чотири рочки. Певне, не пам’ятаєш?

— Ні (посміхається), взагалі не пам’ятаю. Не застав його футбольної кар’єри.

— А ти зі скількох років з м’ячем?

— Я пішов на футбол у шість, тут дійсно — батько відправив. Хоча в мене ще бажання не було. Не хотілося ходити на тренування, але потім почало щось вдаватися, втягнувся і без тренувань уже не міг.

— Може в тебе були інші вподобання?

— В іншому виді спорту себе не пробував. Просто був дуже такий сором’язливий в дитинстві, тому нічим іншим не хотів займатися. Ходив собі до школи, а потім якось в футбол втягнувся, і пішло-поїхало.

— Батько десь на шкільному стадіоні ділився секретами, сам-на-сам навчав тебе якимось фінтам?

— Ні, такого не було. У мене в дворі багато друзів було, і я зранку до вечора грав. А батько тільки підказував, бувало, коли там свято, збиралися, він мене обігрував, показував, приміром, як прокидати м’яча. А так тільки підказував, після матчів на помилки вказував.

— Це він повів тебе до Академії Металіста?

— Тоді ще Академії не було, я не пам’ятаю точно, напевне він. Він завжди казав, і я був згоден, щоб я самотужки досягав усього, без його допомоги. Краще сам добивайся, і тоді тебе будуть поважати, ти сам себе будеш поважати, — це його слова.

— Амплуа тобі хто підібрав?

— Не знаю, коли я прийшов, почав грати крайнім захисником, швидко бігав і доганяв. Але я був трохи боягузливий, щоб там в єдиноборства вступати... А потім, вже коли закінчував виступи у ДЮФЛУ, мене поставили опорним півзахисником, і відтоді постійно тільки там і грав, вже й у відборі почав діяти сміливіше.

— Що на те казала мама, коли в домі з’явився другий футболіст?

— (Сміється). Гадаю, коли син народився, мама вже знала, що на футбол відправлять. Підтримувала мене завжди, все нормально в цьому плані.

— Хто був твоїм першим тренером?

— Для мене це завжди батько. А взагалі в шість років прийшов Рудинський Юрій Миколайович.

— Перехід із чемпіонату ДЮФЛУ до команди U-19 пройшов безболісно?

— Як сказати. Коли потрапили до U-19, там були старші хлопці, 1993-го року народження. Я мало грав, коли перейшов, та відчувалося, що тут цікавіше виступати. Мені здається, що перехід до дублю був складнішим, аніж до юніорської команди.

— Проблеми виникали в плані психології?

— Ні, особливих психологічних моментів не виникало. У мене власні помилки були — я багато розмовляв. Зараз розумію, що мені бажали тільки кращого, а тоді цього ніяк не міг збагнути, багато розмовляв, мені це заважало — я майже не грав.

А коли рота закрив, і почав пахати, то все нормально пішло. Тепер я з тренерами ніколи зайвого слова не скажу. Просто працювати потрібно.

— Андрію, згадаймо сезон-2015/2016. Адже він поки що найуспішніший для тебе?

— Згоден, дебютував у Прем’єр-лізі. В дублі Металіста грав, капітаном був, але то все не те. А ось коли в Прем’єр-лігу потрапив, там рівень високий, дуже цікаво грати.

— Що перше кидалося у вічі?

— Ще до цього ми на Кубок грали з Шахтарем, і хоча програли, але все одно досвід неймовірний. Проти їхніх тодішніх бразильців зіграти, це щось.

А ще запам’яталося, коли Олександр Призетко очолив першу команду, нас взяв до основи, і ми в трьох матчах сім балів взяли. До того програвали, а потім сім очок, і непогано грали при цьому, з тим же Чорноморцем, не автобусом, а нормально грали. Ну і останній матч чемпіонату з Динамо, глядачів багато, і саме кияни приїхали, чудові емоції були. Хоч ми й поступилися вдома 1:4.

Андрій Ралюченко в складі Металіста проти Динамо

Андрій Ралюченко в складі Металіста проти Динамо

— У тих чотирьох поєдинках ти по 90 хвилин відбігав. Фізики вистачало?

— Фізично тяжко було з Шахтарем, вони он як знущаються, 90 хвилин бігати. Зрозуміло, що після кожної гри виходиш і така втома відчувається, але приємна. А бували й у дублі такі матчі, що гірше себе почував, настільки фізично виснажувався.

Якщо ж в технічному плані порівнювати з тією ж першою лігою, то в ПЛ набагато цікавіше, більше дають грати, коли ти з м’ячем, але важче, коли без нього.

— Дебютував ти в чемпіонаті Прем’єр-ліги 6 березня 2016-го у матчі проти Волині, ще за Олександра Севидова. Щоправда, аж на 94-й вийшов замість Ігоря Харатіна.

— Там і рахунок вже був такий 3:0, останні хвилини, та мені однак було приємно, що галочка стоїть, що дебютував. Тоді вже й глядачі не дуже ходили на стадіон, не так, як раніше: 20—30 тисяч, коли Металіст грав у Лізі Європи. Але все одно контраст відчувався, і дуже приємно було дебютувати у Прем’єр-лізі.

— Так все ж заслужено, ти був одним із кращих у дублі. Позаминулого літа молодіжку Металіста якраз Призетко очолив.

— Так, у дублі нормально виходило, всі матчі, які були за півроку, всі відіграв від дзвінка до дзвінка. Запросили з першою командою на збори і я там закріпився. Коли прийшов Сергійович, я вже потроху за першу грав, вже при ньому було голосування в команді U-21, і мене вибрали капітаном.

— За які такі заслуги? Ти був найнадійнішим, найвеселішим чи просто голосніше всіх репетував і підказував на полі?

— Чесно, тоді для мене це взагалі була загадка. Адже були й досвідченіші хлопці, той же Олексій Ковтун, який потім пішов, чи Богдан Бойчук. Тому сам здивувався, я там ніколи не видєлувався, завжди такий скромний, спокійно працював, щоправда, на сто відсотків. Для мене це було несподівано, і водночас дуже приємно.

Андрій Ралюченко - вихованець академії Металіста

Андрій Ралюченко - вихованець академії Металіста

— Траплялося, як капітанові, комусь із пацанів рознос влаштовувати?

— Ні, такого не пам’ятаю. В команді все рівно один одного підначували, це зрозуміло. Але нічого такого серйозного, всі викладалися, допрацьовували, не було такого, щоб комусь втик робити. І з рефері я також не сварився.

У нас справді була дуже дружна команда, колектив гарний, приємно було приїздити і тренуватися, та й просто знаходитися там. В дублі і в першій команді так було.

— З ким більше спілкувався?

— У дублі з усіма добре розумілися, але все одно з Єгором Чегурко, із Владиславом Сидоренком частіше спілкувався. З тим же Олегом Синицею, Данилом Каневцевим.

По-різному вільний час проводили. Прогулятися могли, у нас парк Горького красивий, кави випити, матч хороший подивитися, таке дозвілля, як у всіх. У відпустці постійно збираємося, і граємо в футбол.

— Скажи, чи правда, що у багатьох хлопців ще минулого зимового міжсезоння були пропозиції від інших клубів, та ви вірили керівництву, тому й не розбігалися?

— Ну, якщо чесно, то в мене особисто запрошень не було, на рахунок хлопців не знаю. Всі вірили, що борги погасять, і все буде добре, ніхто не хотів йти. Все ж таки для багатьох — це був рідний клуб. Я взагалі там 15 років провів, для батька також. Але зараз, сподіваємося, з’явиться новий куб і все буде добре.

Тим більш, грали ми останній сезон взагалі здорово. Спочатку не могли перемогти, а потім оптимальній склад награли, і пішли перемоги. Навіть на рекорд йшли, сім чи вісім виграшів поспіль. Взагалі по грі, по результату класно було, колектив чудовий. Могли навіть краще виступити, якби спочатку не певні проблеми. Могли б і в трійці бути.

— Спробувавши себе у ПЛ, певне, хотілося там і продовжити кар’єру? Окрім Волині минулого літа ще хтось запрошував на перегляд?

— Звичайно, хотілося в тій же Прем’єр-лізі пограти, але не завжди виходить так, як бажаєш. Та я впевнений, що все ще попереду.

— Тебе ж не одного переглядав Віталій Кварцяний, відомо, що були збори в лісі, ніби на Світязь вас возив.

— Саме так і було.

— Купалися у найчистішому озері країни?

— Купався звичайно. І навіть зранку, після першого тренування. Озеро справді чудове, краса неймовірна, мені дуже сподобалося.

— Колись давно підопічні Кварцяного бігали лісом у бронежилетах, потім у бутсах, вас новачків, чим дивував?

— Ліс ніхто не відміняв (сміється). Ліс був присутній, тричі на день, все було. Цікавий досвід. У воді також грали: заходили в озеро, щоб води було по коліно, ручний м’яч і грали з захватами. Такі методи, що фізично серйозно прибавляти можна. Якщо підготуватися таким чином, то потім це на користь піде. Але зрозуміло, що хочеться більше з м’ячем працювати.

— Волині так і не дозволили заявляти нових гравців.

— Спочатку все було добре, всі сподівалися. А потім сказали, що заборонили. Може й на краще, що я раніше пішов, все одно не дозволили б грати.

— Чому не влаштувався в якомусь іншому клубі УПЛ? Чи часу було обмаль?

— Якщо чесно, то й запрошень особливо не було. Мій агент знайшов варіант з Вересом, я подумав, чому б і ні? Команда з амбіціями, футболісти підібрані гарні, не у кожного клубу Прем’єр-ліги є такі гравці. Казали, що клуб збирається у Прем’єр-лігу, то чому б не спробувати. Але на практиці вийшло по-іншому, просто не дуже все вдалося. Та я однак буду слідкувати за командою.

Андрій Ралюченко восени 2016-го грав за Верес

Андрій Ралюченко восени 2016-го грав за Верес

— Володимир Мазяр — суворий чоловік?

— Ми раніше не були знайомі. Чув, що в Сталі працював, але познайомився з ним лише у Рівному. Так, серйозний тренер.

— У тебе лише три ігрових хвилини у двох перших матчах.

— Просто важко було в плані, що підготовчі збори з командою не проходив. Я ж на останні дні приїхав. Тому й виходив на заміну, зацементувати там, коли вигравали. Все було нормально.

Так, на тренуваннях викладався на сто відсотків. Але тренер вирішив інших ставити.

— Для 21-річних хлопців — саме час дебютувати у першій лізі?

— Нормально, є такі, що й раніше дебютують і добре грають. Вважаю, що це навіть і пізно. Головне, щоб характер гарний був, тому що чемпіонат непростий, багато боротьби і фізично готовим потрібно бути до нього. Багато футболістів грає 1996 і 1997 років народження.

— Як команда прийняла? Адже там майже всі новачки...

— Добре прийняла. Я ж вперше поїхав з Харкова, трохи хвилювався. Т в цьому плані все добре склалося, хоча я наймолодший у команді був. Всі підтримували, нічого поганого про колектив сказати не можу, тільки гарні слова.

— Яким чемпіонат першої ліги видався дебютанту?

— Якщо чесно, багато гри бий-біжи, є команди, які, навпаки, грають в пас. Більш силовий чемпіонат, і ціна помилки вища, аніж у першості дублерів. Багато боротьби, всі щільно грають, не дають часу довго думати на полі.

— Яка команда запам’яталася найбільше?

— От саме про Буковину хотів сказати, що команда непогано грала в пас. Та ж Полтава намагалася комбінувати, Іллічівець. Сила Вереса в іншому була: надійність в обороні, і за рахунок швидких гравців гра на контратаках, та й стандарти добре виконували, ми цим брали. І бачите, як справи добре пішли.

— Ти сам захотів піти, чи тебе попросили на вихід?

— За обопільною згодою, як кажуть. І тренер не заперечував, дякую, що пішли назустріч. У мене такий вік, що потрібно грати, а ці півроку просидіти на лавці і просто тренуватися — на користь не підуть.

— Просто вийшов за двері, чи були варіанти?

— Була зацікавленість з боку команд першої ліги, але без конкретики. Я індивідуально підтримував форму.

— До Нового року ти встиг попрацювати із Металістом 1925. Сподобалося?

— Звичайно, стільки знайомих. Наші тренування у Металісті згадав, тренер той самий, хлопці майже всі знайомі, та й з інших клубів приїжджали. Потренувалися, добре. Команді, звичайно спасибі, що дозволили. Тільки позитивні емоції від цих занять залишилися.

— Новорічні свята вдома зустрічав?

— Новий рік зустрічав за містом з друзями, давно домовлялися. А Різдво з сім’єю, спокійно все так. Хоча, зізнаюся, я не дуже люблю відпустки, але свята, Новий рік, звісно подобаються. Гадаю, всі його люблять, такий настрій святковий.

— А як відпочивати звик?

— Більше на морях люблю бувати, спокійно полежати на пляжі. Але все одно довго не можу просто валятися, потрібен активний вид відпочинку. День-два ще засмагаю мляво, а на третій вже хочеться м’яч взяти.

— Комп’ютер для молоді — це наше все?

— Люблю посидіти в інтернеті, новини почитати. Не дуже часто, певна річ, але трапляється, потрібно ж слідкувати, що у світі футболу коїться. А на дозвіллі можу й фільм якийсь переглянути, чи серіал. Ні, ігри вже не так приваблюють, як раніше.

— Можливо тато рибалка, й тебе долучає?

— Їздили декілька разів, батько справді любить порибалити, та і я нормально до такого проведення часу ставлюся. Мені абсолютно не нудно, як деяким, навпаки, подобається, спокійно так. На жаль, зрідка випадає нагода удвох виїхати кудись.

P.S. Коли вже інтерв’ю було готовим, стало відомо, що Ралюченко перебуває на перегляді в білоруському клубі Неман (Гродно).



Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий

Вы должны быть авторизованы, чтобы разместить комментарий.

U-21

10 тур
22 сентября
Звезда 12:00 Шахтер
Динамо 14:00 Верес
23 сентября
Мариуполь 12:00 Александрия
Карпаты 15:00 Черноморец
Ворскла 15:00 Заря
Сталь 15:00 Олимпик
Подробнее

U-19

7 тур
21 сентября
Олимпик 14:00 Динамо
23 сентября
Шахтер 12:00 Заря
Мариуполь 14:00 Сталь
Александрия 15:00 Карпаты
Черноморец 16:00 Скала
Верес 16:00 Звезда
Арсенал 17:00 Ворскла
Подробнее

GoldTalant | Золотой талант 2014